“Экономические науки”/1.Банки и банковская система.

Логвинова В.С.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Хеджування як один з методів зменшення валютного ризику в банках

Процеси фінансової глобалізації, активізації торговельних і фінансових операцій, що характеризують сучасний розвиток світової економіки, зумовлюють постійне зростання обсягів торгівлі іноземною валютою. Безперервне функціонування світового валютного ринку, а також фінансові кризові ситуації призводять до постійного коливання валютних курсів і підвищення рівня валютного ризику, в першу чергу, для банківських установ. Коливання валютного курсу породжують валютний ризик. Причому цей ризик виникає не в результаті зміни курсу, а внаслідок можливості його зміни. Реальні витрати чи дохід – це вже наслідки ризику.

В економічній літературі під валютним ризиком розуміють: можливість виникнення грошових витрат у результаті коливань валютних курсів; загроза витрат, пов’язаних зі зміною курсу іноземних валют під час здійснення зовнішньоекономічних угод; можливість витрат у зв’язку зі зміною курсу однієї іноземної валюти по відношенню до іншої, у тому числі і національної валюти при проведенні кредитних і зовнішньоекономічних операцій, а також при інвестуванні коштів за кордон. Отже, валютний ризик існує завжди, коли здійснюється операція з іноземною валютою, тобто він виникає у випадку невідповідності обсягів активів і зобов’язань банку в іноземній валюті.

За мірою схильності до валютного ризику розрізняють закриту та відкриту валютні позиції. З метою мінімізації валютного ризику банки мають прагнути того, щоб уникнути двох видів відкритих валютних позицій в іноземній валюті – довгої (володіння довгостроковими активами в іноземній валюті) і короткої (володіння іноземною валютою в значно більших обсягах, ніж це потрібно для здійснення операцій в короткостроковому періоді). Тому співвідношення довгої та короткої валютних позицій по різних валютах має особливо важливе значення для управління валютним ризиком.

Слід зазначити, що значно підвищити рівень безпечності проведення операцій з іноземною валютою може ефективно збудована система ризик-менеджменту банку, яка повинна базуватися на детальному аналізі, оцінці можливих наслідків та виборі оптимальних методів управління валютним ризиком.

Хеджування (страхування) ризику належить до зовнішніх методів управління валютним ризиком, суть якого в тому, щоб здійснити валюто обмінні операції до того, як відбудеться несприятлива зміна курсу, або щоб компенсувати збитки від подібної зміни за рахунок рівнозначних угод з валютою, курс якої змінюється в протилежному напрямку.

Тобто хеджування – це створення валютної позиції, коли відбувається компенсація одного валютного ризику (прибутку чи збитку) іншим відповідним ризиком.

Стратегія управління валютним ризиком полягає в тому, що банк може обирати між повним непокритим валютним ризиком; повним хеджуванням валютних ризиків і вибірковим хеджуванням валютних ризиків.

Політика не покриття валютних ризиків, тобто допущення відкритої валютної позиції, може застосовуватися в стабільних валютних умовах. Дана політика вимагає прогнозування майбутніх змін валютних курсів з достатнім ступенем ймовірності. Автоматичне покриття ризику, тобто політика 100% хеджування, означає те, що будь-який валютний ризик має бути хеджований, як тільки він стає відомим банку. Вибіркове покриття валютного ризику означає допущення відкритої валютної позиції в межах певного рівня зміни курсу.

До основних інструментів хеджування валютного ризику належать наступні: використання «валютної корзини», що являє собою набір валют, взятих банком у певних пропорціях (у «корзину» підбирають валюти з негативною кореляцією зміни курсу, щоб збиток внаслідок несприятливої зміни курсу однієї валюти компенсувався прибутком, отриманим за рахунок сприятливої зміни курсу іншої валюти); арбітраж термінових позицій, сутність якого полягає в тому, що коли в банку є довга позиція в одній валюті і коротка в іншій валюті (на однаковий термін), то банк може укласти термінову угоду на купівлю однієї валюти проти продажу іншої; ф’ючерсні угоди; валютні опціони.

Ці деривативи, завдяки високому ступеню левериджу, дають більші можливості отримати дохід, ніж традиційні види банківських операцій. З іншого боку, деривативи дають змогу передати ризик тим учасникам ринку, котрі згодні його прийняти, вбачаючи у цьому свою економічну вигоду, – тобто дають можливість хеджувати ризик.

Фінансовий інструмент, котрий використовується для хеджування, має бути таким, щоб вплив на нього змін ситуації на ринку був протилежний тому, який вони справляють на об’єкт хеджування. Завдяки такому «ефекту» потенційний дохід за інструментом хеджування перекриє ймовірний збиток (негативний ринковий «ефект») за об’єктом хеджування.

Також можна виділити такі етапи хеджування: визначення виду відносин хеджування; визначення статті або операції, що хеджується; визначення ризику і строку хеджування; визначення інструменту хеджування; розрахунок ефективності хеджування; документальне оформлення хеджування із зазначенням усіх перерахованих вище даних на початку хеджування; оцінка ефективності хеджування впродовж усього терміну хеджування.

Виходячи з цього, основною метою обліку процесу хеджування є впорядковане відображення впливу хеджованої статті й інструменту хеджвання на звіт про фінансові результати банку.

У МСБО 39 виокремлено три види відносин хеджування: хеджування справедливої вартості , хеджування грошових потоків та хеджування чистих інвестицій.

За відносин хеджування справедливої вартості результат переоцінки інструменту хеджування визнається в прибутках/збитках, а результат переоцінки об’єкта хеджування, що оцінюється за собівартістю, коригується балансовою вартістю цього об’єкта щодо хеджованого ризику і визнається у прибутках/збитках. Результат переоцінки об’єкта, що обліковується в портфелі на продаж, також визнається в прибутках/збитках.

Для відносин хеджування грошових потоків та хеджування чистих інвестицій – частина результату переоцінки інструменту хеджування, що визначена як ефективне хеджування, визнається у власному капіталі, неефективна частина результату переоцінки інструменту хеджування – у прибутках/збитках.

Якщо хеджування перестає бути ефективним, облік хеджування має бути зупинений. У цьому випадку подальший облік інструменту й об’єкта хеджування ведеться відповідно до загальних правил обліку. Прибутки і збитки за інструментом хеджування, що вже були визнані у власному капіталі, переносяться до складу поточних прибутків/збитків Звіту про фінансові результати в тих же періодах, що й відповідні грошові потоки за об’єктом хеджування. Облік хеджування припиняється також при продажу інструменту хеджування або скасуванні угоди, що планується. Банк може за власним бажанням припинити облік хеджування у будь-який момент.

Підсумовуючи вище викладене відзначимо, що при здійсненні валютних операцій банками невід’ємною складовою є валютний ризик, вплив якого на фінансову стійкість і прибутковість банку не варто недооцінювати. Неврахування валютних ризиків може звести нанівець всі сподівання очікуваного прибутку, або ж зовсім призвести до значних втрат і збитків банку. Вміле управління валютними ризиками значно знижує рівень ризикованості валютних операцій банку. Але на сьогодні, на жаль, не існує одного, найбільш ефективного методу мінімізації валютного ризику. Страхування валютних операцій банку повністю не усуває ймовірність високого ризику, хоча значно зменшує його вплив і є ефективним способом захисту від непередбачуваних та неконтрольованих ринкових змін. Підбір конкретних інструментів хеджування валютного ризику повинен здійснюватись обов’язково з врахуванням специфіки і тенденцій розвитку вітчизняного валютного ринку, а також загальної стратегії діяльності банківської установи на фінансовому ринку. При цьому головна проблема при застосуванні хеджування, як стратегії управління ризиками полягає в тому, щоб встановити межі між хеджуванням і спекуляцією.

Література:

1. Н. М. Ткачук, Ю. І. Стремецька Методи управління валютним ризиком банку // Наука й економіка. – 2010. – № 2 (18). – С. 106-112

2. В. В. Глущенко Анализ банковских рисков // Економічний простір. – 2008. – №11. – С. 163-169

3. Н.Шматко Деривативи: оцінка та облік // Вісник Національного банку України. 2009. – №7 (161). – С.49-53

4.http://www.nbuv.gov.ua/Articles/Kultnar/knp117/knp117_7-11.pdf

5.http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nvfbi/2009_4/Magazine_04_09_st4_pp25 -32.pdf