Донецький національний університет економіки і
торгівлі
імені Михайла Туган-Барановського
Аналіз як елемент
управління залученим капіталом банку.
Залучений капітал
комерційного банку є основою його функціонування, фундаментом здійснення
активних операцій. Актуальність теми роботи полягає у
тому, що залучений капітал займає найбільшу
питому вагу в зобов’язаннях банку (70 – 75%) і складається з рахунків і
депозитів інших банків, депозитів фізичних і юридичних осіб, а також депозитних
сертифікатів. У зв’язку з цим, виникає проблема управління даним капіталом. Це
управління повинне задовольняти головному критерію: коштів у будь-який момент
повинно бути не просто у достатній кількості, а якраз стільки, скільки
потрібно. Мета аналізу залучених коштів – це оцінка ефективності депозитної
політики, яка має бути побудована на зниженні середньої вартості ресурсів банку
та підвищенні стабільності ресурсної бази і надійності банку в цілому. Мета написання роботи – визначити критерії підтримання певного рівня
ліквідності, та акцентувати увагу на факторному аналізі процентних витрат.
Перш за
все необхідно проводити аналіз структури залученого капіталу, визначаючи питому
вагу і темпи приросту його основних компонентів. Для підтримання необхідного
рівня ліквідності необхідно дотримуватись наступних критеріїв [1, с.140]:
- витрати на обслуговування
розрахункових рахунків, як правило, найменші. Це найдешевший ресурс для банку.
Збільшення частки зазначеного компонента в ресурсній базі скорочує процентні
витрати, однак зміни залишків на розрахункових рахунках не передбачені, через
що їхня висока частка послабляє ліквідність банку. Обсяг розрахункових рахунків
у ресурсній базі, що застосовується як оптимальний у світовій практиці,
становить близько 30%;
- незважаючи на зростання процентних витрат,
збільшення частки строкових депозитів у загальній сумі коштів – момент
позитивний, оскільки вони є найстабільнішою частиною залучених ресурсів. Саме
вони дають змогу кредитувати на триваліші терміни і в результаті за ними
виплачується більш високий відсоток. Їхній рекомендований обсяг у сукупних
ресурсах банку – не менш як 50%;
- міжбанківські депозити – це найдорожчий елемент
депозитної бази, тому його питома вага в загальному обсязі залучених коштів
веде до подорожчання кредитних ресурсів банку. Не можна оцінити позитивно
великої залежності банку від депозитів інших комерційних банків. Рівень, що
рекомендується, становить 20% у ресурсній базі;
- витрати на внески громадян значно нижчі, ніж за
міжбанківськими депозитами, тому робота банку має бути спрямована на збільшення
обсягу залучених коштів від громадян.
Надалі
необхідно проводити більш детальний аналіз на рівні складових залученого
капіталу банку (строкових депозитів і депозитів до запитання), зазвичай
депозитні сертифікати випускаються в дуже незначному обсязі і тому ними можна
знехтувати. Аналіз роблять за наступними показниками: оборотність коштів на
поточних рахунках клієнтів; тривалість одного обороту депозитів у днях (або
середній термін утримання коштів на рахунках); рівень осідання коштів на
рахунках; коефіцієнт нестабільності депозитів; відносна витратність депозитів
[2, с.82 – 84]. Аналіз за даними показниками дозволяє прослідкувати основні
тенденції залучення коштів
Для
детальнішого аналізу процентних витрат банку слід акцентувати увагу на
факторному аналізі процентних витрат.
Розмір
сплачених відсотків залежить від зміни суми залишків коштів, що зберігаються на
рахунках, і процентної ставки. При цьому ринковий рівень процентної ставки за
депозитами залежить від кон’юнктури грошового ринку. Це об’єктивний фактор,
банк не може на нього впливати, а змушений лише враховувати, хоч завжди є
простір для маневрування між мінімально припустимим за конкурентним розумінням
рівнем процентної ставки, що дасть змогу залучити дуже обмежений обсяг
депозитів, і максимально можливою для самого банку вартістю депозитних
ресурсів. Кількісний вплив цих факторів на відхилення суми сплачених клієнтам
відсотків визначається як різниця в аналізованих показниках. За такого підходу
необхідно використовувати таку факторну модель [1, с.141]:
Пв = СО3 iz + Сод х id (1)
де Пв - процентні витрати банку;
СО3- середні залишки коштів до запитання;
iz - середня процентна
ставка за коштами до запитання;
Сод - середні залишки за строковими
депозитами;
id - середня процентна ставка за строковими
депозитами.
Д = СО3 +
Сод/РБ (2)
де Д -
частка платних залучених ресурсів в ресурсній базі банку;
РБ - обсяг ресурсної бази на прогнозовану
дату.
Таким чином, досліджена факторна модель дає змогу досить повно визначити резерви
підвищення прибутковості банку за рахунок використання дешевих чи безплатних
(капітал банку) джерел. Аналіз факторів слід проводити в розрізі елементів
депозитної бази і за всією сукупністю процентних витрат. Мета такого аналізу – виявити
причини зміни значень процентних витрат і, якщо ці причини мають суб’єктивний
характер, ужити відповідних заходів для оптимізації результативного показника.
Значення факторного аналізу процентних витрат полягає в прагненні комерційного
банку максимізувати прибуток, управляючи видатковою частиною показника.
Література:
1.
Дмитрієва О.А. Оптимізація депозитної діяльності комерційного банку // Фінанси
України. – 2004. - №5. – с. 138 – 144.
2. Аналіз
банківської діяльності: Підручник / А.М.Герасимович, М.Д.Алексеєнко,
І.М.Парасій-Вергуненко та ін.; За ред. А.М.Герасимовича. – К.: КНЕУ, 2003. –
599 с.