К.е.н, доцент Фаюра Н.Д., магістрант Панадій О.П.

Вінницький національний аграрний університет

Проблеми функціонування нетрадиційних послуг в банківській системі України

В період реформування економіки, реструктуризації економічних суб’єктів та процесів, при переході до принципово нових форм господарювання та фінансування діяльності підприємств, водночас з фактом того, що на ринку банківських послуг України присутня велика кількість банківських установ, між якими точиться запекла конкуренція за прихильність клієнтів як фізичних осіб, так і юридичних, – стратегічного значення набуває диверсифікація діяльності комерційних банків, розширення спектру послуг, які надаються ними, у відповідності до необхідності та потреб споживачів послуг.

Проблемами банківської системи України, зокрема, і перспективами розвитку нетрадиційних послуг, займались у свій час такі вітчизняні науковці, як Галанець В.Г. [1], Гриценко В.[2], Лук’янова О.М., Маренич А.І. та інші. При цьому слід відзначити, що основна увага в науковій періодиці акцентується на лізингових та факторингових послугах, оскільки решта послуг є радше виключенням в діяльності банків, ніж практикою.

Результати дослідження підходів щодо сутності і порядку надання, а також динаміки основних видів нетрадиційних банківських послуг в Україні свідчать про обмеженість внутрішнього ринку таких послуг, а також про надання пріоритетів у розвитку двох видів нетрадиційних послуг: факторингу та лізингу. Однак і по цих видах послуг динаміка настільки нестійка, що варто відзначити стихійність ринку та спонтанність їх розвитку, що, на нашу думку, насамперед пов’язано з недосконалістю механізму здійснення таких операцій, а також з тим, що на сьогодні так і не розроблено досконалої нормативної бази, яка б мала взаємоузгодженість між собою і встановлювала єдині правила регулювання надання цих послуг.

Отже, першим недоліком, який необхідно вирішити, є класичне для вітчизняної економіки визначення проблеми вітчизняного законодавства та підзаконно-нормативного регулювання. З цього приводу нами пропонується на рівні міністерств та НБУ удосконалення дійсних нормативних документів, що регулюють факторинг і лізинг, а також розробка таких актів:

- Положення про порядок надання трастових послуг;

- Положення про банківські гарантії та банківські поручительства з розробкою відповідних Методичних рекомендацій, що визначали б перелік показників надійності фізичної чи юридичної особи, зобов’язання якої банк гарантуватиме;

- Положення про порядок надання консультаційних, інформаційних та посередницьких банківських послуг.

До розробки цих Положень та Методичних рекомендацій необхідно залучити керівництво комерційних банків, що вже фактично займаються наданням таких послуг, з метою встановлення єдиних правил і вимог щодо них.

Другим проблемним напрямком є порядок надання лізингових послуг. Нині для банків України створено такі податкові умови, що напряму займатись лізинговою діяльністю дуже проблематично, що створює необхідність у організації підвідомчих їм лізингових компаній, а це тягне за собою неефективний перерозподіл ресурсів та непродуктивні витрати. Окрім того, законодавчо обмежено розмір внеску банку в статутний фонд лізингової компанії 25%-ма відсотками його статутного фонду, і тому, щоб забезпечити ефективне функціонування цих структур, необхідно, щоб їх засновниками були крупні банки, що забирає можливість у місцевих банків надавати лізингові послуги.

Окрім того, проблемою залишається і плата за користування лізинговим майном та труднощі у її здійсненні лізингоотримувачами. Будь-який проект, розрахований на довгострокову перспективу, в перші роки існування буде збитковим, і часто лізингоотримувачам важко покривати витрати на лізингові платежі з одночасним отриманням прибутку.

Фактичний стан надання лізингових послуг в Україні відбивають дані таблиці 1.

Таблиця 1

Динаміка лізингових угод на українському ринку за 2005-2009 рр.

Показники	Роки
	2005	2006	2007	2008	2009
Вартість укладених угод протягом року, млрд грн	0,84	3,57	16,88	9,98	2,47
Кількість укладених угод протягом року	1517	4188	9275	9766	3012
Вартість угод на кінець року, млрд грн	2,0	4,9	20,19	28,48	27,2
Кількість договорів у портфелі	4775	8409	15102	17 586	16 490

Основними показниками, що характеризують використання лізингового майна лізингоодержувачем, є показники вартості цих засобів та ефективності їх використання. У таблиці 2 представлено показники ефективності використання майна одного з передових сільськогосподарських підприємств Немирівського району Вінницької області – товариства з обмеженою відповідальністю «Гостинне», що відбивають картину до внесення на його баланс лізингового майна та після цього.

Таблиця 2

Використання лізингового майна у ТОВ «Гостинне» у 2009-2010 рр

Назва показника	2009 р.	2010 р.	Відхилення, +/-
Реальна вартість основних засобів, тис. грн.	4056	4009	-47
Вартість лізингового майна, тис. грн.	-	173,3	+173,3
Частка лізингового майна в структурі основних засобів, %	-	4,3	+4,3
Фондовіддача, грн.	2,19	3,09	+0,9
Фондомісткість, грн.	0,46	0,32	-0,14
Рентабельність основних фондів, %	16,4	4,2	-12,2

Як свідчать дані аналізу використання майна до і після підписання угоди фінансового лізингу, на підприємстві прослідковується непослідовна картина. Так, використання більш продуктивної техніки позитивно позначилось на обороті підприємства, однак слід зазначити, що частка лізингового майна в структурі основних засобів ТОВ «Гостинне» залишається дуже незначною (усього 4,3%). При цьому необхідно вказати і на той факт, що прискорена амортизація лізингового майна збільшує собівартість продукції, а ціни на неї зростають не настільки швидко. Окрім того, сплата відсотків по лізинговій угоді істотно збільшує фінансові витрати підприємства, знижуючи рентабельність віддачі основних засобів (на 12,2%). Основною ж проблемою залишається високий рівень навантаження по лізинговому кредиту.

Тому нашою пропозицією буде наступна: створити в Україні фонди лізингового кредитування при кожному міністерстві, підприємства галузі якого мають потребу в оновленні матеріально-технічної бази; за перші два роки надання лізингового майна з банком необхідно розраховуватись за кошти цього фонду, а в інші періоди перекласти цю ініціативу на лізингоотримувача; таким чином знімається тягар платежів у періоди становлення нового або реструктуризації старого бізнесу через посередництво лізингу. Після того, як підприємство погасить борг перед лізингодавцем до кінця, досягнувши оптимального рівня прибутковості, ділової активності та ліквідності, воно зможе розрахуватися і з Фондом. І особливу увагу слід звернути на формування лізингових центрів, які б спеціалізувались на обслуговуванні малих підприємств.

Окремої уваги заслуговує питання про надання інвестиційних пільг лізинговим компаніям як при внутрішньому, так і при зовнішньому лізингу, з метою активізації цього виду довгострокового майнового кредитування. Адже найкраща віддача спостерігається з технічно налагоджених виробництв та з потужних і прибуткових підприємств. Простимулювавши розвиток технічної частини цієї потужності, банківська сфера матиме в майбутньому колосальні прибутки від здійснення як лізингу, так і інших нетрадиційних послуг.

Певні напрацювання та пропозиції стосуються і розвитку ринку факторингу в Україні. Знову варто зазначити, що, здійснюючи управління дебіторською заборгованістю підприємства, банк-фактор повинен оцінити фінансовий стан дебіторів та можливості сплати ними боргу, а тому проблемою являється оперативність збору інформації про них та її аналізу. На нашу думку, факторинг буде розвиватися в Україні лише в умовах інтеграції банків з уможливленням надання один одному інформації про клієнтів, а також при повній публічності та загальнодоступності звітності контрагентів підприємств, з якими укладаються факторингові угоди. Тому на рівні НБУ необхідно, на нашу думку, створювати трансбанківські статистично-факторингові відділи, які мали б в основі принципи консалтингової діяльності з внесенням в бази даних інформації про платоспроможність та ліквідність підприємств.

Окрім того, слід: впровадити гнучку відсоткову політику викупу заборгованостей з розподілом по періодах її погашення; розширити додаткові послуги, що надаються банком-фактором клієнту в пакеті з факторингом; уніфікувати регулювання ринку факторингових послуг чинними законодавчими актами у відповідності до міжнародних вимог.

Заключною ж являється пропозиція по формуванню Держкомстатом під егідою НБУ основних статистичних форм за видами нетрадиційних банківських послуг, які б надавались комерційними банками та мали публічний характер з метою уможливлення аналізу дійсних тенденцій щодо розвитку і динаміки лізингу, трасту, факторингу, інформаційних консультаційних, гарантійних послуг банків підприємствами, керівництво яких на основі визначених тенденцій визначатиме доцільність і вигідність отримання таких послуг і ефект від користування ними.

Список використаних джерел

1. Галанець В.Г. Можливості використання факторингу та форфейтингу в операціях кредитування сільськогосподарських товаровиробників / В.Г. Галанець, Л.І. Денисюк // Держава і регіони. Серія . Економіка та підприємництво. - 2008. - № 5. - C. 21-24.

2. Гриценко В. Факторинг як ефективний інструмент підтримки бізнесу / В. Гриценко // Банківська справа. - 2011. - № 1. - C. 60-75.