Экономические науки/2.Внешнеэкономическая деятельность

Котелевська Р.А., Моторна Я.В.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Українсько – французьке торгово-економічне співробітництво

Кардинальні зміни у геополітичному та геоекономічному становищі України після здобуття незалежності, ситуаційні особливості сучасного етапу трансформаційних процесів в українській економіці істотно підвищили роль зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни. Проголошена стратегія інтеграції до Європейського Союзу обумовлює пошук ефективних напрямів прискорення її реалізації. Одним з найбільш перспективних шляхів є системне поглиблення двостороннього співробітництва з провідними країнами ЄС, яке створює основи для реформування економіки України, стає неодмінною передумовою її конкурентоспроможності на світовому ринку та слугує каталізатором інтеграційного процесу.

Серед засновників ЄС чи не найвагоміша роль належить Французькій Республіці. Усталена думка про певну антагоністичність економічних відносин України та Франції вимагає пошуку ефективних шляхів розвитку українсько-французького співробітництва, обумовлених історичними, географічними та економічними складниками. Тому актуальною проблемою є дослідження еволюції, сучасного стану і перспектив розвитку двосторонніх економічних зв’язків України з Францією, виходячи з обраного зовнішньоекономічного курсу євроінтеграції.

Теоретичні аспекти розвитку та оцінки ефективності двосторонніх економічних відносин між країнами висвітлювались у публікаціях західних вчених, зокрема О.Вільямсона, Р.Коуза, Д.Норта, Б.Оліна, М.Портера, Д.Рікардо, М.Сансо, А.Сміта, та російських дослідників П.Зав’ялова, С.Захарова, А.Медведєва, Г.Овчіннікова, Г.Чернікова, Г.Шагалова.

Розгляд проблематики розвитку саме українсько-французьких зовнішньоекономічних відносин був предметом окремого аналізу у працях таких вітчизняних вчених, як С.Соколенка, С.Круглика, Я.Войтка, Є.Донченка, Ю. Кочубея, В. Андрійчука. Значний внесок у дослідження проблеми удосконалення механізму державного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків України та формування стратегії і тактики європейської інтеграції належить В.Андрійчуку, М.Афанасьєву, Л.Батченко, О.Білорусу, О.Власюку, А.Гальчинському, О.Кузьміну, А.Мокію, В.Новицькому, В.Онищенку.

Як ми знаємо, мета розвитку будь-якої держави - забезпечення громадянам належних умов існування. Як свідчить світовий досвід, вона досягається за довготривалості високих темпів економічного розвитку, які великою мірою залежать від обсягів і результативності участі у міжнародному поділі праці. Саме з цих позицій треба осмислити і європейський вибір України.

Основними напрямками інтеграційного процесу для України є адаптація законодавства України до законодавства ЄС, забезпечення прав людини, розвиток торгівельних відносин між Україною та ЄС, інтеграція України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки, політична консолідація та зміцнення демократії, адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС, культурно-освітня і науково-технічна інтеграція, регіональна інтеграція України, галузева співпраця, співробітництво в галузі охорони довкілля [1,245].

На сьогоднішній день, важливу роль для України у входженні до ЄС відіграє позиція Франції. Вона полягає у підтримці поглиблення відносин між Україною і Європейським Союзом в рамках вже існуючих механізмів співпраці та ініціатив, а також у сприянні процесу вироблення нової посиленої угоди між Україною і ЄС, яка, між іншим, передбачатиме особливий статус України у відносинах з Євросоюзом. В рамках підтримки реформ в Україні Франція надає експертів і радників, що працюють у сферах державного адміністрування, управління фінансами, митній і оборонній сферах, агрополітики, підтримки правопорядку і органах внутрішніх справ, захисту свободи слова. Саме Франція ще у 2007 р. виступила з ініціативою про надання Україні статусу «асоційованого партнера» ЄС. Вона займає 6-ту позицію у рейтингу найбільших інвесторів в Україну серед країн-членів ЄС [1, 243].

Українсько-французькі відносини з моменту проголошення незалежності нашої держави 24 серпня 1991 року стали одним із пріоритетних напрямів її зовнішньої політики. Договір про взаємодопомогу та співробітництво між Україною та Французькою Республікою, підписаний у Парижі 16 червня 1992 року, Декларація Франції від 5 грудня 1994 року про гарантії безпеки України відіграли значну роль у розвитку сучасних українсько-французьких відносин, посиленні міжнародних позицій і авторитету України.

А також під час офіційного візиту Президента України до Франції 22 червня 2005 року глави обох держав вирішили активізувати розвиток двосторонніх відносин, домовилися, що основні напрями цієї співпраці міститимуться в «Дорожній карті», що реалізовуватиметься під контролем міністрів закордонних справ обох країн. Передбачалося, що це сприятиме підтримці Францією реформ в Україні, спрямованих на засвоєння європейських стандартів у всіх сферах у рамках виконання Плану дій «Україна – ЄС», підписаного 2005 року [3,21].

Згідно з «Дорожньою картою» розвиток культурного співробітництва в рамках багаторічної програми передбачав такі головні заходи: проведення в Парижі українських культурних заходів, зокрема виставки, присвяченої трипільській культурі, щорічних фестивалів «Французька весна в Україні». Задекларовано, що співробітництво між вищими навчальними закладами обох країн відбуватиметься з метою взаємного визнання дипломів між Україною й Францією та приєднання нашої держави до Сорбоннсько-Болонського процесу. Метою освітянського діалогу також є збільшення кількості українських студентів, що навчаються у Франції, шляхом запровадження спільних дипломів магістра за європейськими стандартами (зокрема, в галузі європейського права), а також набуття Україною статусу спостерігача при Міжнародній організації франкофонії і розширення викладання французької мови в Україні [2, 115].

На сучасному етапі співпраця України з Францією позначена явищами світової економічної кризи. Тому наша держава сподівається на Францію як партнера, шукаючи в неї фінансової допомоги для подолання труднощів у економіці. Проте, можна стверджувати, що обидві країни більше приділяють уваги власному внутрішньодержавному розвитку, а не зовнішньому співробітництву. Політичні кризи в Україні вже не дивують французького партнера, але не заохочують до поглибленої співпраці, погіршують міжнародний імідж нашої держави, формують думку про нестабільність життя та незрілість українського політичного керівництва.

Деякі французькі урядовці зазначають, що в разі браку фінансових ресурсів ЄС, Париж готовий кредитувати Україну в односторонньому порядку шляхом капіталовкладень у перспективні проекти за участю провідних французьких компаній. При цьому Франція продемонструвала зацікавленість у співробітництві з Україною в конкретних галузях економіки: розбудові транспортної інфраструктури, співпраці в енергетичній сфері, участі в приватизаційних проектах тощо. Разом з тим, незважаючи на зацікавленість у розвитку двосторонніх економічних відносин, Франція, з огляду на внутрішньополітичну невизначеність в Україні, утримуватиметься від реалізації перспективних проектів у нашій країні до стабілізації соціально-економічної та політичної ситуації [4, 5].

Водночас протягом останніх років у рамках виконання рішень четвертого засідання Міждержавної комісії з питань економічного співробітництва організовано та проведено двосторонні зустрічі українських і французьких експертів, мета яких – підвищення ефективності співпраці в агропромисловому комплексі, енергетиці, літакобудуванні, будівництві магістральних доріг, промисловості й інституційній співпраці. За результатами досягнутих домовленостей створено спільні координаційні комітети та робочі групи в галузях енергетики (Мінпаливенерго України й компанія «АREVA»), транспорту («Укравтодор» та компанія «Буїг Траво Пюблік»), промисловості (Мінпромполітики й компанія «ЕАДС»).

Пріоритетними напрямами торговельно-економічного співробітництва є ядерна енергетика, транспортування газу, модернізація українських залізниць і створення швидкісного залізничного руху, будівництво автошляхів, а також переоснащення вітчизняного авіапарку. Французька сторона позитивно оцінює перспективи економічної співпраці з Україною з урахуванням її вступу до СОТ, а також можливого створення зони вільної торгівлі (ЗВТ), що розширить для нашої країни можливості виходу на внутрішній ринок ЄС.

Аналіз зовнішньоторговельних відносин між Україною та Францією свідчить про тенденцію зростання товарообігу. Зокрема, загальні обсяги взаємної торгівлі товарами та послугами у 2008 році становили $2196 млн., що на 30% більше порівняно з 2007 роком. Український експорт до Франції у 2008 році становив $513,5 млн. (збільшився на 5,7%), імпорт до України зріс на 26,5% і сягнув $1682,5 млн.

На 1 листопада 2008 року загальна сума капіталовкладень французьких підприємств в українську економіку становила $1,266 млрд. На сьогодні 230 вітчизняних підприємств працюють за участю французького капіталу. Протягом минулого року інвестиції Франції надходили у сферу фінансової діяльності ($845,9 млн.), промисловість ($103,1 млн.), операції з нерухомим майном, орендою та наданням послуг підприємцям ($18,3 млн.), сільське господарство ($22,4 млн.).

Структура імпорту в Україну з Франції виглядає так: 15,5% припадає на казани, машини, апарати й механічні пристрої; 12,9% — на наземні транспортні засоби (крім залізничних); 12,8% — на фармацевтичну продукцію; 7,9% — на електромашини й устаткування; 5,9% — на продукцію хімічної промисловості. Особлива, ароматна, стаття імпорту — ефірні олії та косметика (4,7%). На це українці за три квартали минулого року не пошкодували 21,1 млн. доларів.

А загалом у торговельно-економічних відносинах двох країн особливу увагу приділяють пошуку можливостей збільшення експорту до Франції української продукції, розміщенню замовлень французьких компаній на українських машинобудівних підприємствах, спроможних виготовляти устаткування й комплектуючі, яких потребують французькі підприємства. Важливе значення надають і залученню прямих і портфельних інвестицій в економіку України, передусім для створення спільних підприємств у пріоритетних для української економіки галузях.

Тому плоди співробітництва дозрівають постійно, адже в Україні працює понад півтори сотні компаній за участю французького капіталу, зокрема й 89 спільних підприємств. Обсяг французьких інвестицій в українську економіку за останні роки постійно збільшувався й до початку жовтня минулого року (тобто за результатами трьох кварталів) становив 53,8 млн. доларів. Хоча, звісно, інвестиційна частка французького бізнесу в Україні, за великим рахунком, залишає бажати кращого [5, 28].

Завдяки співпраці обох сторін, активізувалося двостороннє співробітництво між Україною та Французькою Республікою у правовій сфері, що підтверджується підписанням Адміністративної Угоди про співробітництво між Міністерством юстиції України та Міністерством юстиції Французької Республіки 5 червня 2008 року під час офіційного візиту Міністра юстиції М.В. Оніщука в Париж.

Ряд французьких компаній вже має певний досвід співпраці з українськими підприємствами в різних галузях. Зокрема, це всесвітньо відомі французькі компанії: «Лафарж» (виробництво цементу та гіпсової продукції), «Лакталіс», «Бонгрен» (молочна промисловість), «Мальтероп» (вирощування ячменю, насінництво та виробництво солоду), банк «Креді Ліонне» та інші. Основними резервами розвитку українсько-французьких торговельно-економічних зв’язків є співробітництво у пріоритетних галузях економіки з всесвітньо відомими французькими компаніями: «Ербас» (авіабудування), «Алкатель» (телекомунікації), «Альтом Пауер» (електроенергетика), «Бюлль» (телекомунікації, банківський сектор), «Буїг» (ядерна енергетика) та іншими.

Президент України Віктор Янукович заявив: «Франція є для України найважливішим партнером. Ми на двосторонньому рівні відпрацьовуємо широкий спектр питань наших відносин, в тому числі – торговельно-економічних. Ми дуже цінуємо наші відносини з Францією, і ми будемо їх активізовувати...» [6].

Отже, необхідно створити таку систему підходів, за яких Україна могла би привернути до себе Францію, усунувши перешкоду на шляху прийняття колективних рішень в європейських структурах стосовно українських проблем. Для цього необхідна продумана політика і комплексний підхід у багатьох напрямах: економічному, політичному, культурному та міжнародні контакти на двосторонньому рівні.

Література:

1. Андрійчук В.Г., Вериженко І.О. Двосторонні відносини з країнами–членами Євросоюзу як каталізатор євроінтеграції / В.Г. Андрійчук, І.О. Вериженко // Моделі та стратегії євроінтеграції України: економічний і правовий аспекти: Збірник матеріалів ІХ Міжнародної науково-практичної конференції, 30 травня 2006 року.– К.: УАЗТ, 2006. – С. 242–245.

2. Донченко Є. В. Розвиток українсько-французького співробітництва / Є. В. Донченко // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – К., 2006. – № 4. – С. 113-117.

3. Курас І., Кочубей Ю. Українсько-французькі відносини: минуле, сьогодення і перспективи в світлі європейської та євроатлантичної інтеграції / І. Курас, Ю. Кочубей // Діалог. Історія, політика, економіка: Україна і Франція. – 2002.– № 2.– С. 21.

4. Мітрофанова О. Перипетії французько-українського діалогу та перспективи євроінтеграції / О. Мітрофанова // Дзеркало тижня. – 2008. – №47. – С. 5

5. Торговельно-економічне співробітництво між Україною та Францією у 2008 р. // Матеріали ТЕМ України у Франції. – К., 2008. – С. 28.

6. http://zik.com.ua/ua/news/2010/10/07/249034