Сімахова А. О.

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара, Україна

Оцінка зарубіжного досвіду щодо реалізації інноваційних стратегій економічного розвитку

В останні десятиліття інновації стали ключовим та визначальним фактором глобальної конкурентоспроможності країн. Серед науковців, економістів, політиків набуває все більшого усвідомлення той факт, що інноваційна діяльність на сьогодні виступає основним чинником економічного прогресу та забезпечення добробуту населення. Через це стратегії соціально-економічного розвитку майже усіх промислово розвинутих країн світу є саме інноваційними. Навіть країни, що не проводили активну промислову політику, сьогодні шукають шляхи покращення умов для інноваційної діяльності всередині країни заради підвищення продуктивності та забезпечення економічного зростання.

Зарубіжні науковці достатньо уваги приділяють питанню інноваційно-інвестиційної складової економічного зростання, обґрунтовують ефективність інноваційної моделі розвитку національних економік. Так, аналізом інноваційних стратегій промислово розвинутих країн світу зокрема, займалися такі зарубіжні вчені, як Б. Джонсон, Ч. Едквіст, Б. Лундвалл, С. Фейнсон, Дж. Ніосі, К. Фрімен, Дж. Меткалф, П. Самуельсон, Д. Нордхаус та багато інших.

Досліджуючи світовий досвід реалізації інноваційних стратегій економічного розвитку, увага була зосереджена на їх основних факторах та відмінних рисах. З цього приводу було вивчено практику країн-членів ОЕСР щодо інноваційної сфері [1, с. 9], що дозволило виділити наступні основні чинники, які зумовлюють ефективність інноваційної стратегії соціально-економічного розвитку: низький рівень обмежень прямих іноземних інвестицій; стабільна макроекономічна політика, низькі реальні процентні ставки; наявність внутрішнього та зовнішнього фінансування інновацій; розширення сфери державних досліджень; загальнодоступна система освіти; податкові стимули та пільги; відкритість економіки для іноземних інновацій. На наш погляд, окреслені чинники сприяють інтенсифікації інноваційної діяльності шляхом створення стабільного середовища для інновацій та інвестицій.

Неважко переконатися, що багато країн світу, які реалізують інноваційні стратегії розвитку, у своїй практиці застосовують різні стимули для активізації інноваційної діяльності. Так, наприклад, уряд Китаю за деякі патенти платить бонуси готівкою, а щодо інших – покриває значні витрати на їх реєстрацію. Податок на прибуток китайської фірми може бути зменшеним з 25% до 15% за умов реєстрації значної кількості патентів [2, c. 67]. Ця інноваційно стимулююча політика Китаю призвела до зростання загальної кількості зареєстрованих патентів на 26 % впродовж 2003-2009 рр. Для порівняння, в інших країнах протягом цього періоду зростання було повільнішим: на 6% в Америці, на 5% в Південній Кореї, на 4% в Європі та на 1% в Японії [2, c. 68].

Безумовно, досвід Китаю буде корисним для усіх країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються. Водночас, є підстави стверджувати, що ці країни можуть отримати вигоду, поклавшись на технологічний досвід економічно розвинутих країн. США та Японія ілюструють дієвість даного підходу своїм історичним прикладом. Основні винаходи для автомобільної галузі США мали закордонне походження, проте «Форд» та «Дженерал моторз», застосувавши їх, стали світовими лідерами автомобілебудування [3, c. 583]. Японія лише в кінці ХІХ ст. відправила до Європи студентів вивчати західні технології. За допомогою адаптації продуктивних іноземних технологій, сьогодні Японія є провідною економічно розвинутою країною світу.

Окреслена вище інноваційна стратегія, яка у вітчизняній літературі має назву імітаційної [4, c. 146], тобто слідування за лідерами, має на меті повторення їхніх досягнень і використанням специфічних переваг своєї країни або підприємства. При застосуванні даної стратегії витрати на нововведення виявляються досить низькими, а країна отримує переваги від ефективної інноваційної моделі соціально-економічного розвитку.

Для підтвердження наведеної тези, можна навести той факт, що багато фірм країн Центральної та Східної Європи співпрацюють з західними ТНК для розробки нових продуктів. Взагалі, у даних країнах відбувається процес переходу до інноваційної стратегії розвитку. У ході цього створюється сприятливе інноваційне середовище, що має ґрунтуватися на наступних 12 «опорах» [5, c. 51]: політична стабільність, макроекономічна стабільність, інфраструктура, нормативно-правова база, податковий режим, гнучкість ринку праці, відкритість національної економіки для іноземного інвестування, легкість найму іноземних громадян, відкритість національної культури для іноземного впливу, відношення народу до науково-технологічного прогресу, доступ до джерел фінансування, захист інтелектуальної власності.

Таким чином, враховуючи усю наведену вище інформацію, можна стверджувати, що в розвинутих країнах світу впроваджена та ефективно діє інноваційна стратегія економічного розвитку. Причому досвід згаданих країн свідчить про різні методи стимулювання інноваційної діяльності всередині країни, що може бути дуже корисним для України, яка поставила за мету інноваційну розбудову держави. В подальшому дослідження будуть зосереджуватися на обґрунтуванні ефективності та дієвості інноваційно-інвестиційної стратегії соціально-економічного розвитку країни.

Література:

1. Innovation and growth: rationale for an innovative strategy. – OECD, 2007. – 28 р.

2. Patents, yes; ideas, maybe // The Economist. – 2010. – October 16^th. – P. 67-68.

3. Economics / P. A. Samuelson, W. D. Nordhaus. – 18^th ed. – Boston, 2005. – 776 р.

4. Онікієнко В.В. Інноваційна парадигма соціально-економічного розвитку України / В.В. Онікієнко, Л.М. Ємеьяненко, І.В. Терон, за ред. В.В. Онікієнка. – К.: РВПС НАН України, 2006. – 480 с.

5. A time for new ideas: Innovation in Central Eastern Europe and Turkey // The Economist Intelligence Unit. – 2008. – October. – P. 1-63.