Брутян Катерина Сергіївна, к.е.н.

Якименко Марина Володимирівна

Криворізький факультет

Запорізького національного університету

ЕКСПОРТНА СТРАТЕГІЯ УКРАЇНИ ЯК ЗАСІБ ІНТЕГРАЦІЇ

НА СВІТОВИЙ РИНОК

Поглиблення диспропорцій зовнішньої товарної торгівлі України протягом двох останніх років, що неодноразово прогнозувалося експертним середовищем як неминучий наслідок відсутності системних дій та структурних реформ розвитку національної промислової бази, досягло загрозливої величини. Актуальність формування експортної стратегії України, як базового орієнтиру розвитку національного виробничого комплексу та суб'єктів національної економіки, здатних розширювати географічні межі торгівлі, зумовлюється сучасною динамікою та логікою розвитку міжнародних економічних відносин. У зв'язку із загостренням світової фінансової та продовольчої кризи, для багатьох розвинутих країн гостро постала проблема переосмислення наслідків глобалізації світових ринків та механізмів їх подолання шляхом підвищення ефективності залучення у світовий поділ праці. У рамках наукової дискусії щодо практичної значимості відповідного державного орієнтиру необхідно визначитися у кількох принципових питаннях.

Ці питання розглядаються у наукових статтях авторів,як :А.С. Філіпенко., В.С. Будкін.,О.І. Рогач .,О.С. Власюк.

По-перше, що Україна втратить, якщо не буде мати структурованого і перспективного плану дій оперативного та стратегічного характеру щодо своїх амбіцій на світовому ринку. По-друге, в умовах, коли час працює проти України, чи може запропонована ініціатива виступити консолідуючою платформою виходу з кризи та досягнення світових стандартів конкурентоспроможності виробництва і комерціалізації для національних суб'єктів економіки. Серед заходів забезпечення експортної стратегії слід передбачити: ефективне регулювання курсу національної валюти, цільові програми та національні проекти розвитку експортно-орієнтованих галузей; системи експортного кредитування та страхування експорту.

З цією метою слід активізувати діяльність торговельно-економічних місій України за кордоном; сприяти створенню мережі комерційних агенцій, виставкових центрів за кордоном; забезпечити функціонування єдиної інформаційної бази таких ярмарок та тендерів, що проводяться у зарубіжних країнах; активізацію діяльності галузевих спілок експортерів, основними завданнями яких мають стати оцінка потреб розвитку галузей економіки; лобіювання змін у податковому, торгівельному та інвестиційному законодавстві; скорочення до виправданого мінімуму переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації при експорті; опрацювання практики і впровадження досвіду країн СОТ щодо стимулювання і підтримки високотехнологічних галузей через державні закупівлі, державне фінансування НДДКР, пряме державне фінансування програм виробництва технічно складної продукції військового і «подвійного призначення», створення привабливих умов для іноземного інвестування виробництва технічно складної продукції, науково-технічної, інноваційної та інформаційної інфраструктури.

Принциповим елементом формування експортної стратегії є залучення до цієї роботи; державної влади, експертного середовища, представників великого бізнесу, асоціацій експортерів та інших суб'єктів, які безпосередньо здійснюють експортну діяльність. Слід виходити з того, що економічне зростання України, засноване на вигодах від розширення експорту за умов високої національної конкурентоспроможності, є найперспективнішим шляхом створення нових високопродуктивних робочих місць всередині держави, збільшення доходів населення і, у підсумку, зростання суспільного добробуту.

Зовнішньоекономічна стратегія нового етапу має підкорятися ідеї європейської інтеграції, використанню таких її форм і механізмів, які дадуть можливість повніше й ефективніше використовувати потенціал взаємозв'язків України з розвинутими країнами світу, особливо у трансфері технологій, залученні прямих інвестицій, упровадженні сучасних систем менеджменту й маркетингу.

У найближчі роки головними завданнями економічної політики України залишатимуться: забезпечення динамічного економічного зростання переважно за рахунок науково-технологічних чинників та підвищення продуктивності факторів виробництва; утримання макроекономічної рівноваги (інфляція, зайнятість, обмінний курс гривні, відсоткова ставка Національного банку, дефіцит держбюджету та ін.); здійснення широкомасштабної структурної реформи галузевого і територіального спрямування, реструктуризація інституційної системи, реформування адміністративно-територіального устрою; збалансований розвиток соціальної сфери, доведення її рівня до параметрів країн Центральної та Східної Європи; переведення зовнішньоекономічних зв'язків України на нову основу шляхом прагматизації інтеграційних процесів та здійснення цивілізованої експансії на ринках третіх країн.

Таким чином реальних успіхів Україна зможе досягти за умови концентрації ресурсів на ключових напрямках розвитку, на тих сегментах структури економіки, що визначають майбутнє світового господарства, створюють можливості для випереджального розвитку. Потрібен перехід від монетарно-стабілізаційної до інституційної політики. У центрі уваги має бути забезпечення пріоритетного розвитку профільних галузей, які вже сьогодні показали свою перспективність, високий технологічний рівень і міжнародну конкурентоздатність.

Список використаних джерел

1. Філіпенко А.С., Будкін В.С., Рогач О.І. Світова економіка підручник, Київ, Либідь: 2007р.,-С 457-461.

2. Власюк О.С. Зовнішня торгівля: науковий журнал; №4(39)/2008; Київ: 2008. – С. 20-28.