Мякота І. В.

науковий керівник доктор економічних наук, професор Жихор О. Б.

ХНЕУ, Україна

Зарубіжний досвід формування місцевих бюджетів

Актуальність проблеми. Становлення і розвиток місцевого самоврядування в Україні суттєво гальмується впливом значної кількості об'єктивних і суб'єктивних чинників політичного, правового, економічного та психологічного характеру, тому для покращення ситуації необхідно дослідити світовий досвід місцевих бюджетів.                                                         Аналіз останніх наукових досліджень. У вивчення питань світового досвіду місцевих бюджетів зробили внесок вітчизняні та зарубіжні вчені Й. Бескид, С. Буковинський, О. Василик, І. Д’яконова, А. Єпіфанов, О. П. Кириленко, В. Кравченко, І. Луніна, Ю. Ляшенко, С. Огородник, В. В. Прохорова,    І. Радіонова,  М.  Романів,  І.  Л. Сазонець, В.  Шевчук, С. Юрій, Б.  Аллан, Ш. Бланкарт, Боді Зві, Мертон Роберт, Дж. Е. Стігліц, Ж. Марку, Шері Е. Емблі.                                                                                                       Метою роботи  є теоретичне обґрунтування й розробка рекомендацій щодо  досвіду формування місцевих бюджетів в сучасних умовах з урахуванням зарубіжного досвіду.                                                                            Виклад основного матеріалу дослідження. Господарська практика багатьох країн світу, особливо Польщі, Франції, США, Канади, Японії, свідчить про ефективність фінансової політики сталого розвитку і територіального управління в умовах високорозвинутих ринкових відносин. Територіальне управління у різних країнах має свою специфіку. Для федеративних держав характерна значна самостійність великих адміністративно-територіальних одиниць, які часто здатні ефективно проводити власну соціальну, економічну і екологічну політики. Місцеві органи там беруть активну участь у здійсненні політики, якої дотримуються і центральні органи управління (наприклад, США, Німеччина, Російська Федерація, Канада, Швейцарія ) характерною є трьохрівнева бюджетна система (федеральний (центральний) бюджет, бюджети суб'єктів федерації (бюджети штатів, регіональні бюджети тощо), місцеві бюджети), цей досвід, на думку фахівців, потрібно використати і в Україні. А бюджетна система в унітарних країнах (наприклад, Італія, Франція, Україна, Японія ) представлена двома рівнями бюджетів (державний і місцеві бюджети). У федеративних державах види місцевих бюджетів визначаються, як правило, у федеральному законодавстві та законодавстві окремих суб'єктів федерації, а в унітарних – чітко визначаються на загальнодержавному рівні. Існують країни, місцеві бюджети яких мають свої особливості. Так, в Іспанії до місцевих бюджетів включаються також бюджети сумісних підприємств (так званих торгівельних товариств), створених за участю держави [1].            Для країн із високим ступенем нерівності бюджетної забезпеченості характерним є доволі високий рівень централізації бюджетної системи. Проте у більшості країн світу бюджетні системи належать до децентралізованих, тобто місцеві бюджети складають окрему ланку бюджетної системи і не включаються до державного бюджету чи до місцевих (регіо Ніні кожен місцевий бюджет в будь-якій зарубіжній країні виконує, зокрема, такі основнi функцiї  [3]:                                                                       1) функція створення місцевого фонду коштів (у ході реалізації цієї функції відбувається мобілізація грошових коштів, розпис запланованих доходів і видатків з дотриманням положень бюджетної класифікації);                         2) розподільна функція, яка зумовлена тим, що у бюджетних відносинах, які завжди виступають у вигляді правовідносин, беруть участь майже всі учасники суспільного виробництва; за допомогою бюджету кошти розподіляються між розпорядниками та отримувачами цих коштів;                          3) функція використання зібраних коштів на визначені завдання і мету, тобто відповідно до цільового призначення;                                                                   4) контрольна функція за рухом бюджетних ресурсів – реалізується безпосередньо на всіх стадіях бюджетного процесу.                                         Основним джерелом надходжень до бюджетів місцевих урядів унітарних  європейських  країн - членів  Європейського  Союзу  є  поточні  доходи.  За  міжнародними  стандартами  статистики  державних  фінансів  показник  поточних  доходів  розраховується  як  сума  податкових  та  неподаткових  надходжень.   Основну  частину  –  понад  70  %,  поточних  надходжень  місцевих  бюджетів    в  європейських    країнах  складають  податкові  надходження.  Найвищий  рівень  податкових  надходжень  у  загальному  обсязі  поточних  доходів  місцевих  бюджетів   –  понад  80  %,  мають  Швеція  і  Данія, найнижчий –  близько 52 % –  Великобританія.   Вагомий  внесок  у  дохідну  частину  бюджетів  європейських  країн  формується  завдяки податку  на майно. Частка цього  податку у структурі  податкових  надходжень  місцевих  бюджетів  досить  різна  і  становить  у  Великобританії, наприклад, –  99,5 % , у Франції та Іспанії –  близько 30 - 40  %.  В постсоціалістичних країнах, таких  як Словаччина, Словенія, Польща,  Латвія, Румунія, Угорщина, Болгарія та Литва податок на майно складає 10 - 20%  загального  обсягу  податкових  надходжень  місцевих  бюджетів.   В  останні  роки  спостерігається  відносно  стабільна  динаміка  надходжень  даного виду податку у загальному обсязі податкових надходжень місцевих  бюджетів європейських країн.   Як свідчить практика розвинутих країн, використання податків на майно  при формуванні дохідної частини місцевих бюджетів має як позитивні, так і  негативні риси. До позитивних рис можна віднести таке:                                                                          -  ці податки відповідають засадам справедливого оподаткування;                -  податок на нерухоме майно є зручним для застосування на місцевому  рівні, тому що нерухоме майно неможливо перемістити на іншу територію,  завдяки  чому  неможливо  і  ухилитися  від  сплати  податку  до  місцевого  бюджету;                                                                                                                     -  податки  на  власність  не  зменшують  податкову  базу  загальнодержавних податків та зборів;                                                                     -  для податків на нерухоме майно характерна стабільність надходжень,  на відміну від таких податків, як податок на прибуток чи податок на додану  вартість;                                                                                            -  податок  на  нерухоме  майно  спонукає  до  більш  ефективного  його  використання.                                                                                                      До  негативних  рис  податків  на  майно  належить  складність  в  адмініструванні,  пов’язана  з  відсутністю  ефективних  і  простих  методик  оцінки вартості майна, кваліфікованих кадрів, які б мали необхідній досвід  оцінки майна, відповідної накопиченої бази даних та непопулярність серед   населення цього типу податків [2].                                                                  Введення податку на майно в Україні може значно підвищити фінансову  незалежність  місцевих  органів  влади.  Тому  потрібно  розробити  дієвий  механізм  його  справляння,  прийнятний  для  реалій  України  та  відповідаючий  принципу  справедливості    в  оподаткуванні.  Для  цього  необхідно визначити коло платників та базу оподаткування, вдосконалити  та  уніфікувати  методики  оцінювання  майна,  розробити  діференціацію  ставок  оподаткування  в  напрямку  забезпечення  нульової  ставки  оподаткування  соціально  незахищених  верств  населення.                          З  розвитком  ринкової  інфраструктури  зростають  доходи  від  підприємницької  діяльності  та  власності  у  неподаткових  надходженнях  місцевих  бюджетів    і  у  більшості  постсоціалістичних  країн.  Обсяг  цього  виду  неподаткових надходжень становить  понад 40  %  у Польщі, Чехії та  Словенії, до 20 % – у Болгарії, Словаччині, Угорщині та близько 10 % –  у  Латвії та Румунії.  Що стосується України, то вона має один  з найнижчих  показників  цього  джерела  неподаткових  надходжень  серед  європейських  країн.  Частка адміністративних зборів та платежів, доходів від некомерційного  та  супутнього  продажу,  надходжень  від  штрафів  і  санкцій  у  структурі  неподаткових  надходжень  бюджетів  місцевих  урядів  Данії,  Франції  та  аналіз  динаміки  показників,  що  характеризують  структуру  доходної   частини  місцевих  бюджетів  європейських  країн  засвідчив  поступове  наближення  показників  постсоціалістичних  країн  до  розвинутих   європейських  країн.  Україна  може  обрати  шлях  реформування  системи  місцевого оподаткування, за яким вже здійснюються перетворення в інших  постсоціалістичних  країнах,  однак  орієнтуватися  при  цьому  слід  на  показники розподілу джерел фінансування в більшості європейських країн [5].                                                                                    Висновки та перспективи в даному напрямі. Отже,  вивчення досвіду зарубіжних країн дає можливість виділити складові місцевого самоврядування, що є найбільш дієвими. Однак запозичення навіть найкращих рис побудови управлінських систем не гарантує позитивних змін в українському суспільстві. Тому зміна підходів до формування системи самоврядування має бути поміркованою та узгодженою з історичним досвідом, сучасним станом та цілями розвитку зазначеної системи. Європейський досвід засвідчує, що політичні моделі місцевого самоврядування змінювалися в певній послідовності. До головних проблем місцевого оподаткування в Україні слід віднести такі, як:                                1) низька фіскальна роль місцевих податків та зборів і, як наслідок, незначна їх питома вага в доходах місцевих бюджетів;                                        2) місцеві органи влади наділені обмеженими правами щодо встановлення ставок оподаткування та взагалі позбавлені прав щодо визначення місцевих податків і зборів самостійно. На місцях завжди можуть існувати об’єкти оподаткування, які могли б поповнити місцеві бюджети, проте запровадження податків на специфічні види господарської діяльності не входить до компетенції самоврядування;                                                    3) відсутність взаємозалежності між рівнем суспільних послуг, які надаються на певній території, та податковими зусиллями населення.               Це зумовлено тим, що в Україні замість формування нових класичних моделей місцевого самоврядування фактично розвивається синтетична історична модель, яка поєднує практику старої радянської та форму нової демократичної моделі самоврядування.            

 

Список використаної літератури:

1.                 Малярчук А. Зарубіжний досвід формування місцевих бюджетів / Малярчук А. // Віс-ник ТАНГ. – 2005. – № 1. – С. 23-27.

2.                 Місцеві  фінанси  /  За  ред.  О.П.  Кириленко.  –  К.:  Знання,  2009.  –  677  с. 

3.                 Музика-Стефанчук О. Місцеві бюджети в зарубіжних країнах / О. Музика-Стефанчук // Юридичний вісник України. – 2008. – № 42 (694).

4.                 Сунцова О.О. Зарубіжний досвід формування доходів місцевих бюджетів / Сунцо-ва О.О. // Науковий вісник Академії ДПС України: зб. наук. праць. - 2002. - № 2. - С.115-123.

5.                 Туманская  Ю.В.  Анализ  зарубежной  практики  формирования  доходов  местных  бюджетов  //  Дайджест - финансы. –  2004.  –   №3. –   с.48– 51.  Надійшла до редакції 18.11.2008 р.

6.                 Чабан Я.І. Світовий досвід фінансування соціально-економічного розвитку області за рахунок податкових надходжень / Чабан Я.І. // Науковий вісник НЛТУ України: зб. наук. праць. - 2008. - № 18.10. – С. 135-141.