Крикун Вікторія Олександрівна
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КЛІМАТ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЙОГО ПОКРАЩЕННЯ

Розвиток держави неможливий за відсутності сприятливого інвестиційного клімату, який покликаний забезпечити гнучкість економіки країни, її інвестиційну привабливість. Саме тому забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні залишається питанням стратегічної значимості, від вирішення якого залежать соціально-економічна динаміка та можливість модернізації національної економіки.

Проблеми інвестиційної діяльності, інвестиційного клімату, потенціалу, та ролі держави у регулюванні інвестиційних процесів активно досліджують такі вітчизняні науковці: І. Бобков, І. Бланк, Н. Єрмошенко, С. Абрамов, М. Герасимчук, І. Лукінова, А. Пересада та багато інших. Зарубіжний погляд на дослідження проблеми інвестиційного клімату простежується у працях Р. Барроу, М.Джонка, Х. Лебенстайна, Р. Нурксе, У. Шарпа.

Перспективними напрямками досліджень є пошуки спроб описати інвестиційний клімат, як функцію від певної системи визначених і обґрунтованих факторів, детальніший аналіз окремих із них, з акцентуванням особливої уваги на мало досліджених, аналіз динаміки інвестиційного клімату на різних рівнях.

На сьогоднішній день в економічній науці відсутнє єдине визначення терміну «інвестиційний клімат». Найбільш вдалим є трактування інвестиційного клімату як сукупності політичних, економічних, юридичних факторів і умов регулювання інвестиційної діяльності, які визначають ступінь ризику інвестицій та можливість їх ефективного використання.

Тому, інвестиційний клімат формується на значущих чинниках, ключовими з яких є:

1) політико-правові (особливості законодавства, що стосується інвестування, його стабільність, політична ситуація в країні та ефективність роботи управлінського апарату);

2) економічні (економічна стабільність, темпи інфляції, конвертованість національної валюти, послідовність і цілеспрямованість податкової та грошової політики);

3) соціально-культурні (економічна культура, ділова практика, місцеві звичаї).

З огляду на це, варто зазначити, що інвестиційний клімат є сукупністю чинників економічного, правового, соціального характеру, які беруть до уваги власники майнових та інтелектуальних цінностей, ухвалюючи рішення про інвестування. Значну роль у формуванні сприятливого інвестиційного клімату відіграють органи державного управління інвестиційною діяльністю. Їхнє завдання – забезпечення системності дій усіх гілок влади на різних рівнях управління з метою усунення протиріч реалізації політики залучення інвестиційних ресурсів у національну економіку й ефективного їх використання.

Проблеми формування інвестиційного клімату необхідно розглядати на трьох рівнях: національному, регіональному та рівні підприємства. Важливо зазначити, що на сьогодні в Україні на кожному з цих рівнів існують проблеми, які потребують нагального вирішення.

До негативних рис інвестиційного клімату України слід віднести: відсутність відповідних кодексів України; нестабільність нормативно-правової бази; непрозорість фондового ринку та приватизаційних процесів; низька купівельна спроможність населення – серед 26 країн з перехідною економікою Україна посідає 19-е місце за рівнем ВВП у розрахунку на душу населення за паритетом купівельної спроможності; високий рівень корумпованості в органах влади.

Саме усунення цих негативних рис інвестиційного клімату може стимулювати інвестиційну активність в Україні та її регіонах. Необхідно вирішувати питання вдосконалення правовідносин в інвестиційній сфері, забезпечення стабільності нормативно-правової бази, прийняття відповідних кодексів. Але провідна роль у створенні механізму залучення, прийняття та ефективного використання інвестицій належить місцевій владі.

Отже, для формування сприятливого інвестиційного клімату слід: досягти вищого ступеня політичного консенсусу, який має сприяти послідовній державній політиці у напрямку поглиблення реформ; завершити формування стабільності передбачуваної нормативно-правової бази; гармонізувати взаємовідносини між органами державної влади та управління і підвищення їх ефективності; усунути прояви корупції та бюрократизму.