Артюхіна М.В.

ОЦІНКА ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ ЯК СКЛАДОВОЇ

ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ

Здоров’я людини є одним з базових чинників розвитку та складовою людського капіталу. Збереження та зміцнення здоров’я людей, передбачення та ліквідація захворювань, збільшення тривалості життя, підвищення працездатності та продовження багатосторонньої активності життя – важливі не тільки медичні й соціальні, а, в першу чергу, економічні задачі, які з часом набувають все більшої актуальності.

Питанням дослідження сутності та розвитку людського капіталу присвячені праці багатьох авторів, таких як Г. Беккер, Дж. Грейсон, О. Грішнова, С. Гриневич, О. Комарова, Дж. Коулман, Я. Мінсер, Т. Нестик, К. О’Делл, Г. Прошак, Л. Туроу, П. Шихарєв, Т. Шульга, Т. Шульц та ін. [1-6].

Дослідники детально розглянули окремі складові людського капіталу (освітню, інтелектуальну, соціальну, економічну тощо). Проте практично жоден з авторів не зосередив свої дослідження на оцінці здоров’я та фізичних особливостях людини, як важливих складових її нероздільних ресурсів.

Концепція людського капіталу увійшла в науку на початку 60-х років ХХ століття шляхом відокремлення, як окремого напряму дослідження, з теорії капіталу. В. Петті, А. Сміт та К. Маркс одні з перших з’ясували, що люди з їх виробничими здібностями являють собою капітал чи ресурс, аналогічний за своїм економічним змістом до інших ресурсів виробництва. У концепції людського капіталу основна увага приділяється з’ясуванню впливу інвестицій у людські ресурси на якісні та кількісні характеристики результатів праці.

Під поняттям “людський капітал” американські дослідники Дж. Грейсон, К. О’Делл, розуміли “економічну категорію, яка характеризує сукупність сформованих і розвинутих унаслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їхній власності, використовуються в економічній діяльності, сприяють зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливають на зростання доходів (заробітків) свого власника та національного доходу” [6, с.196]. Аналогічне визначення дають і вітчизняні сучасні вчені, наприклад, Г. Прошак пише: «людський капітал – це запас розвинутих чи нагромаджених у результаті інвестицій якостей людини, які вона використовує в економічній діяльності для одержання матеріальних і нематеріальних вигід» [4]. Інколи автори, наприклад О. Грішнова, поняття людський капітал заміняли і ототожнювали з поняттями робоча сила, трудові ресурси, людський фактор, трудовий потенціал [1, с.8].

У концепції людського капіталу цільовими продуктами економічної діяльності виступають ресурси людини, що визначають можливості її виробничої діяльності та самозабезпечення споживацькими благами. Не зважаючи на різноманітність поглядів щодо структури людського капіталу, всі його відокремлені складові є невіддільними від людини, або персоніфікованими ресурсами, а саме:

1) фізіологічні можливості (здоров’я, вік, фізичний розвиток, стать, зовнішні дані тощо);

2) психологічні особливості (пам'ять, мислення, інтелект, знання, освіта, досвід, компетенції);

3) соціальні можливості (ділові та професійні зв’язки, імідж, відносини та настанови соціально-економічних суб’єктів щодо даної людини).

Дослідники людського капіталу не приділили достатньої уваги обліку та оцінці фізіологічних властивостей та здоров’я людини, як важливих складових її індивідуальних виробничих ресурсів. Проте, багато хто з них зазначали на необхідності включення до складників людського капіталу здоров’я людини. Наприклад, Г. Прошак пише «основними складниками людського капіталу є: здібності, талант, здоров’я, знання людини, досвід, навички, мобільність працівника, а також мотивація праці» [4]. О. Грішнова, досліджуючи еволюцію трактувань поняття «трудовий потенціал» зазначає: «при всій багатогранності трактувань у дослідженнях усіх авторів незмінно підкреслювалося провідне значення якісних параметрів соціального та економічного характеру, передусім освіти, професійно-кваліфікаційної підготовки, стану здоров’я та фізичного розвитку, психологічних особливостей людини і т.і.» [1, с. 10]. Г. Беккер відзначає, що «людський капітал формується за рахунок інвестицій у людину, серед яких можна назвати витрати на навчання, підготовку на виробництві, витрати на охорону здоров’я, міграцію і пошуки інформації про ціни та доходи» [7, с. 1]. А. Добринін та Л. Тарасович пишуть, що людський капітал – це запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, які є у людини та сприяють зростанню її продуктивної праці, впливають на зростання доходів [8, с. 142]. На здоров’я та фізіологічні властивості людини, як важливі складові трудового потенціалу, вказується і в чинній нормативно-правовій базі України. В Указі Президента України «Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року» зазначено, що трудовий потенціал – це сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за певних ознак (стан здоров’я, психофізіологічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет) здатні та мають намір провадити трудову діяльність [9]. Навіть В. Ленін вважав працю потребою саме здорового організму [10, с. 315].

Під здоров’ям людини необхідно розуміти не тільки відсутність хвороби, але й такі сполучення фізичного й психічного стану, завдяки якому людина здібна активно приймати участь у соціальному житті й разом з тим задовольняти свої різні потреби, у тому числі й володіти високою працездатністю, яка дозволяє їй ефективно виконувати цілеспрямовану роботу.

Здоров’я необхідно будь-якому працівнику для ефективної трудової діяльності. До сьогодні здоров’я трудових ресурсів оцінюється у більшості випадків у масштабах визначеної території (країни, регіону, міста тощо). Стан здоров’я людей характеризується за допомогою таких показників, як смертність, загальна захворюваність, захворюваність з втратою працездатності, кількість хронічних захворювань, кількість інвалідів.

Здоров’я ж працівників окремої організації чи підприємства сьогодні можна оцінити лише за кількістю листків непрацездатності. Облік захворювань кожного окремого працівника на підприємстві не ведеться. Хоча така інформація була б корисною при переміщенні працівників, розрахунку норм праці, створенні умов трудової діяльності та ін. В окремих галузях господарства (харчовій, транспортній, освітній, торгівлі тощо) стан здоров’я працівників у відношенні до деяких захворювань досліджується регулярно і фіксується в особових санітарних книжках. На здоров’я працівників звертається увага також при працевлаштуванні, коли кандидат на вакантну посаду, окрім інших документів, надає довідку про стан свого здоров’я. Такі медичні огляди в нашій країні давно вже стали формальністю і не є достатньо об’єктивними. Адже відомі численні факти масових захворювань споживачів, причинами яких є захворювання персоналу виробників товарів чи послуг.

Об’єктивний облік захворювань та загальна оцінка здоров’я працівника можливі лише за умов впровадження електронних медичних паспортів на державному рівні. Робота з впровадження таких паспортів вже почалася у пілотній (щодо реформи медичної галузі) Донецькій області. В області розробляється електронна система управління галуззю, що включатиме створення електронних медичних карт, електронної реєстратури, створення реєстрів за основними захворюваннями, моніторинг показників стану здоров’я і санепідблагополуччя, введення електронного документообігу між рівнями надання медичної допомоги. Однак, роботи з реформування галузі охорони здоров’я повинні ураховувати і інтереси бізнесу. Електронна медична карта повинна існувати не тільки у електронній мережі галузі, яка буде конфіденційною для інших користувачів, але й на матеріальному носії (наприклад, за аналогією з банківськими картками). На основі даних медичних карток і можливо буде оцінити якість людського капіталу в організації.

Бути здоровим сьогодні повинно бути економічно вигідним для кожної людини. У МОЗ України сьогодні висвітлюються думки (з якими можна погодитись), що необхідно прийняти ряд законодавчих актів, які б з одного боку стимулювали громадян до проходження диспансеризації і дотримання здорового способу життя, а з іншого – встановлювали більш жорсткі умови для громадян, які не турбуються про стан свого здоров’я (наприклад, законодавчо обмежити можливості таких осіб у страхуванні, кредитуванні, прийомі на роботу, навчанні тощо). Крім того, необхідні заходи, які передбачатимуть оптимальне забезпечення умов життя, праці, чистоти оточуючого середовища, формування факторів, що виключатимуть чи знижуватимуть ризик виникнення захворюваності населення. Основною метою цих заходів повинно стати – збереження та зміцнення здоров’я практично здорових контингентів, а також оздоровлення усього населення. Виключно важливе значення щодо розвитку та збереження людського капіталу відіграють заходи з покращення організації охорони здоров’я, підсилення профілактики захворювань та зміцнення здоров’я населення, що впроваджуються останнім часом у країні, а саме Програма Президента України щодо реформування медичної галузі [11].

Таким чином, існує безліч підходів до визначення поняття, сутності та складників людського капіталу, проте не виникає сумнівів, що важливішою його складовою виступає здоров’я людини, як необхідна умова будь-якої її діяльності, а тим паче виробничої. Оцінити здоров’я кожного працівника, а отже і якість трудового потенціалу організації, можливо лише за умов впровадження електронних медичних паспортів на державному рівні.

Список використаної літератури:

1. Грішнова О.А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки / О.А. Грішнова. – К.: Знання, КОО, 2001. – 254с.

2. Комарова О.А. Освітній потенціал: теоретико-методологічні та практичні аспекти формування: монографія / О.А. Комарова. – Кіровоград: ДЛАУ, 2009. – 336 с.

3. Coleman J.S. Social capital in the creation of human capital / J.S. Coleman // American Journal of Sociology, 1988. – N. 94. – Р. 95-120.

4. Прошак Г.В. Людський капітал в умовах формування національної економіки України: Дис… канд.. наук: 08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки. – Львівський національний університет ім. І.Франка.-Львів, 2008.

5. Нестик Т. Труд, капитал, энергия. Культурный, социальный и символический капиталы (обзорный материал) [Електронний ресурс] / Т. Нестик // Альманах «Восток» – 2004. – Вып. №2(14). – С. 1-7. – Режим доступу до журн.: http://www.situation.ru/app/j_art_325.htm.

6. Грейсон Дж. К., О’Делл К. Американский менеджмент на пороге ХХІ века: пер. с англ. / Дж. К. Грейсон, К. О’Делл. – М.: Экономика, 1991. – 319

7. Beccer G.S. Investment in Human Capital: A Theoretical and Emppiritical Analysis – N.Y., 1964.-526 p.

8. Экономическая теория. Учебник для вузов / Под ред. А.И. Добрынина, Л.С. Тарасевича. – СПб: Изд. СПбГУФ, «Питерком», 1999.- 366 с.

9. Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року: Указ Президент України від 3 серпня 1999 року № 958/99: [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.nau.ua

10. В.И. Ленин. Полное собрание сочинений. 5-е изд., Т. 40. / В.И. Ленин. – М.: Изд.-во полит. лит., 1967 г.- 506 с.

11. Устінов О. Програма Президента України щодо реформування медичної галузі / О. Устінов // Аптека 9 ноября 2010 г. [Електронний ресурс]: http: //www.apteka.ua/articl/46416