Бочарова Н.О.,к.е.н.,доцент кафедри організації виробництва і агробізнесу, Тєльчарова Я.М.

Таврійський державний агротехнологічний університет, м.Мелітополь,Запорізька обл.,Україна

СУЧАСНИЙ РИНОК ПРАЦІ В УКРАЇНІ

Ринок праці як економічна категорія довгий час розглядався як явище, властиве лише капіталістичним країнам, а безробіття – як наслідок пануючих відносин на ринку праці, що виникають в результаті численних суперечностей між працею і капіталом.

В умовах сьогодення ринок праці є найбільш складним і динамічним елементом ринкової економіки. Тут не тільки переплітаються інтереси працівників і роботодавців, але й віддзеркалюються всі соціально-економічні, політичні, демографічні та інші процеси в суспільстві, особливо питання розвитку основних фондів, які впливають на розвиток робочих місць. Процеси, що відбуваються на ринку праці і у сфері зайнятості, тісно пов’язані з процесами у підприємницькій, кредитно-грошовій і зовнішньоекономічній сферах, в оподаткуванні та інвестиційній діяльності, освіті та організації профнавчання. Від того, наскільки успішно функціонує економіка, у якій фазі економічного циклу вона перебуває, як сполучаються ринкові засади функціонування і державне регулювання, чим характеризується поведінка головних суб’єктів ринку залежить попит на робочу силу та її пропозиція, обсяг зайнятості й рівень безробіття. Тому дані питання були і залишаються одним з полемічних у напрацюваннях сучасних вчених-економістів. Зокрема,увагу привертають роботи таких науковців як: В.М.Петюх, Е.М.Лібанової та інші. Дані обставини обумовили вибір тематики дослідження.

Кризові явища в економіці, що спостерігалися впродовж 2009р., супроводжувалися зниженням рівня мобільності робочої сили. Кількість вибулих із причин плинності кадрів і прийнятих на вакантні робочі місця на підприємства, установи та організації порівняно з 2008р. скоротилася майже на чверть.

Наразі продовжує утримуватися високий рівень вимушеної неповної зайнятості працівників. Так, кількість працюючих у режимі скороченого робочого дня (тижня) у січні 2010 року становила 944,7 тис. осіб, або 8,8% кількості штатних працівників (у січні 2009р. – 10,1%). Найбільш поширеним вищезазначений режим роботи був у будівництві, де в таких умовах працював кожний четвертий працівник, у промисловості та діяльності транспорту – кожний шостий.

Водночас у відпустках без збереження заробітної плати (на період припинення виконання робіт) у січні 2010 року перебувало 2,5% кількості штатних працівників (271,9 тис. осіб). Найбільш поширеним такий вид неповної зайнятості був у будівництві – 15,8% кількості штатних працівників, а серед промислових видів – у виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції – 12,4%.

Обсяги вимушеної неповної зайнятості за причинами та видами діяльності наведено на рис. 1

Рис. 1. Рівень вимушеної неповної зайнятості за окремими видами економічної діяльності у січні 2010 року

(у % до кількості штатних працівників відповідного виду діяльності)

Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, зросла з 542,8 тис. осіб на 1 січня до 545,6 тис. осіб на 1 лютого 2010 року (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка кількості зареєстрованих безробітних у 2008-2009 рр.

(тис. осіб, на кінець періоду)

Наявність структурної диспропорції між попитом на робочу силу та її пропозицією за професіями є чинником, що обмежує можливості працевлаштування безробітних і задоволення потреб роботодавців у працівниках. Найбільша потреба підприємств була у кваліфікованих робітниках з інструментом (17,3% від загальної кількості вільних робочих місць на кінець грудня 2009р.), працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг, промисловості, будівництва та транспорту (15,3%) і робітниках з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (11,6%) [5].

Безумовною проблемою ринку праці, наслідки якої виходять далеко за його межі, є низький середній рівень заробітків і відповідно низька питома вага витрат на робочу силу у собівартості виробництва та оплати праці найманих працівників у ВВП, надмірна міжгалузева і низька міжпосадова диференціація заробітної плати, передусім у бюджетній сфері.

Отже, пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп, підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили, сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення, запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення виробництва.

Література:

1. Гаркавенко Н. О. Проблеми зайнятості та безробіття на національному ринку праці //Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. - №4. – С.168-172.

2. Онікієнко В.В., Ткаченко Л.Г., Ємельяненко Л.М. Розвиток ринку праці України: тенденції та перспективи / За ред. В.В. Онікієнка. - К.: РВПС України НАН України, 2007. - 286 с.

3. www.economy.in.ua – Ринок праці в Україні та економічні тенденції в умовах світової економічної кризи.

4. www.dcz.gov.ua – Державна служба зайнятості.