Економічні науки / 6.Маркетинг и менеджмент

Кошук Альона Анатоліївна

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Україна

СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ІСНУЮЧИХ ПІДХОДІВ ДО УПРАВЛІННЯ СТРАТЕГІЧНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА

Виділення потенціалу як об’єкта управління мало місце за часів індустріального суспільства та домінування неокласичних поглядів на підприємство, з одного боку, та принципів операційного менеджменту – з іншого. Управління потенціалом у такому контексті здійснювалось ізольовано від будь-якого оточення та передбачало побудову оптимізаційних моделей виробничих можливостей за умов різного сполучення набору ключових ресурсів ( як правило, праці і капіталу). Звичайно, за такого підходу в поле зору потрапляв лише виробничий потенціал, а управління ним здійснювалось за допомогою методології довгострокового планування. Першим істотним внеском у зародження ідеї системного управління стратегічним потенціалом (далі – СПП) був розвиток теорії стратегічного управління в працях К. Ендрюса та І. Ансоффа у 60-70-х рр. ХХ ст. [1]

Систематизувавши різноманітні методики та моделі управління СПП, можна виділити наступні підходи до управління СПП.

За першого підходу [2, с. 4; 3] у стратегічному управлінні виділяють три стадії: формулювання стратегії, виконання стратегії, та оцінка стратегії.

Формулювання стратегії включає ідентифікацію зовнішніх можливостей організації і погроз, визначення внутрішніх сил та слабкості, визначення ділової місії і довгострокових цілей, встановлення альтернативних стратегій, і вибору специфічних стратегій, за якими слідувати.

Виконання стратегії вимагає, щоб фірма встановила щорічні цілі, винайшла політику, мотивувала службовців, і асигнувала ресурси так, щоб сформульовані стратегії могли бути виконані.

Нарешті, оцінка стратегії контролює результати формулювання і виконання та включає вимір індивідуальної і організаційної роботи й впровадження коригуючих дій за необхідністю.

Недоліком цього підходу, на нашу думку, є відсутність дослідження такої складової стратегічного управління, як СПП.

За другого підходу [4, с. 6.] управління СПП припускає проведення таких дій, зазначених на рис. 1.1.

Рисунок 1.1. - Процес управління СПП (за другим підходом)

Перевагою цього підходу є спроба управління саме СПП, але недоліком є відсутність зв’язку управління СПП зі стратегічним управлінням підприємством.

За третього підходу [5, с. 38-39] визначено такі етапи управління СПП:

1) Дослідження складових СПП та основних обмежень з урахуванням даних аналізу фактичної діяльності підприємства, які характеризують тенденції його розвитку в усіх функціональних сферах та відображають стратегічні позиції на ринку.

2) Упорядкування й оцінювання структурних компонентів СПП, що дозволяє ідентифікувати можливість ефективної реалізації стратегічних напрямів розвитку підприємства, при цьому застосовується порівняння існуючих параметрів використання СПП при наявних потужностях, ресурсному забезпеченню та ринковій ситуації, із потенційними параметрами.

3) Необхідність розроблення відповідних управлінських рішень з використанням технологій фінансового інжинірингу, якщо результати порівняння свідчать про негативні тенденції досліджуваної системи та недостатній фактичний рівень використання СПП.

4) Розроблення та реалізація методик нарощування СПП на основі реальних опціонів, як одного із дієвих інструментів фінансового інжинірингу за умов не передбачуваних впливів зовнішнього середовища за наявності неточної та неповної інформації.

Недоліками цього підходу є, по-перше, прийняття рішень лише щодо нарощування СПП за допомогою тільки інструментів фінансового інжинірингу, по-друге, відірваність управління СПП від стратегічного управління підприємством, по-третє, відсутність врахування реалізації стратегічних цілей за його допомогою.

За четвертого підходу [6, с. 11] управління потенціалом підприємства полягає у визначенні ступеня необхідності та доцільності залучення наявних резервів того чи іншого функціонального потенціалу, а також у розробці системи заходів, згідно з якими ці резерви будуть використані у роботі та виявлені у кінцевих результатах діяльності підприємства.

Перевагою цього методу є розробка методики визначення резервів потенціалу підприємства, а недоліком - відсутність зв’язку між СПП та стратегічними цілями підприємства.

За п’ятого підходу [7, с. 13] загальний процес прийняття управлінського рішення щодо стратегічного напрямку розвитку підприємства представляють наступною послідовністю таких етапів:

1) формування місії, цілей та задач розвитку підприємства;

2) визначення факторів, що впливають на нього;

3) оцінювання СПП, впливу зовнішнього середовища та стратегічної позиції підприємства;

4) визначення стратегічного напрямку розвитку підприємства;

5) аналіз і встановлення варіативних елементів стратегії та стратегічного контролю в залежності від ситуації еквіфінальності;

6) реалізація стратегії розвитку підприємства;

7) стратегічний контроль;

8) оцінювання обраної стратегії;

9) подальша її реалізація чи коригування.

Перевагою цього підходу є спроба визначити місце СПП в стратегічному управлінні, але недоліком є відірваність його від стратегічних цілей підприємства, а також відсутність управління сааме СПП після його оцінки.

Але найбільш часто [8, с. 6] використовується підхід до управління СПП як складової стратегічного управління підприємством, який включає такі стадії: система стратегічного планування; система реалізації та система контролю.

На систему стратегічного планування покладається функція розроблення стратегічної орієнтації підприємств на базі аналізу ринку і внутрішньофірмових ресурсів.

В рамках системи реалізації повинні конкретизуватися або готуватися до здійснення всі завдання і заходи, намічені в системі планування. Тут же перевіряється їх ефективність.

Третій компонент моделі - стратегічна система контролю забезпечує критичну оцінку діючої стратегії підприємства, щоб завчасно виявити ринкові загрози і пов’язані з ними зміни.

Враховуючи досліджені моделі та підходи до управління СПП, можна виокремити найбільш універсальну та зрозумілу у використанні модель. Вона включає такі етапи:

1. Визначення поточного рівня СПП.

2. Оцінювання рівня використання СПП, за допомогою узагальнюючого коефіцієнту СПП за критерієм відповідності загальній стратегії підприємства [9].

3. Прийняття рішення з управління СПП. На цьому етапі приймаються такі рішення:

- підвищення ефективності використання всього СПП, а також окремих його елементів;

- спрямування ресурсів на підвищення рівня найбільш вагомих складових СПП для досягнення встановленої стратегії підприємства;

- перерозподіл ресурсів у структурі СПП тощо.

Наприкінці цього етапу обирається один з чотирьох шляхів використання СПП [10]:

- орієнтація на існуючий СПП на освоєних ринках;

- створення нового СПП на вже освоєних ринках;

- освоєння нових ринків за допомогою існуючого СПП;

- створення нового СПП для освоєння нових ринків.

Подібна орієнтація не виправдана, коли ринок не володіє високим потенціалом зростання, що може призвести до великих ризиків, а наявні ресурси підприємства не гарантують експансії.

4. Контроль за використанням СПП. Рішення щодо його створення орієнтовані на майбутнє. Йдеться в першу чергу про те, щоб завчасно знайти деградацію задіяного СПП і появу нового. Особливе значення мають передумови, обумовлені потребами клієнтів. Вельми важливі передумови, пов’язані з конкурентами, оскільки ресурси підприємства втрачають свою цінність саме під впливом їх активності. Нарешті, необхідна перевірка на спроможність і внутрішньо фірмових передумов.

Невизначеність і непередбачуваність сучасної ринкової обстановки і великі терміни виконання рішень в рамках створення і реалізації СПП вимагає пильної уваги до контролю, забезпечення виконання та завчасного перегляду раніше прийнятих рішень.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бузько И. Р. Стратегический потенциал и формирование приоритетов в развитии предприятий : монография / И. Р. Бузько, И. Е. Дмитренко, Е. А. Сущенко. ─ Алчевск : ДГМИ, 2002. ─ 217 с. - ISBN 966-7560-75-9 (16)

2. Шульга Г. О. Стратегічне управління розвитком підприємства : автореф. дис. на здобуття наук. ст. канд. екон. наук : спец. 08.06.01 “Економіка, організація і управління підприємствами” / Шульга Г. О. – Х., 2001. – 19 с.

3. Йеннер Т. Создание и реализация потенциала успеха как ключевая задача стратегического менеджмента [Електронний ресурс] // Менеджмент и маркетинг. – 1999. – № 2/99. – Режим доступу до ресурсу : http://vasilievaa.narod.ru/ptpu/15_2_99.htm.

4. Мізюк Б. М. Стратегічне управління підприємством / Б. М. Мізюк – Львів : „Коопосвіта” ЛКА, 1999. – 388 с. - ISBN 966-7478-13-0

5. Колесніков О. О. Управління стратегічним потенціалом підприємства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.06.01 „Економіка, організація і управління підприємствами” / Колесніков О. О. – Харків, 2005. – 18 с.

6. Пробоїв О. Алгоритм оптимізації стратегічного потенціалу акціонерних товариств / Пробоїв О. // Вісник КНТЕУ. – 2006. – № 2. – с. 35–41.

7. Гавва В. Н. Оценка потенциала предприятия и отрасли / Гавва В. Н. – Харьков : Нац. аэрокосм. ун-т «Харьк. авиац. ин-т», 2004. – 287 с.

8. David Fred R. Concepts of strategic management / Fred R. David. – United States of America: Merrill Publishing Company, 1989 – 358 p.

9. Микитенко В. В. Діагностика стратегічного потенціалу підприємства / Микитенко В. В., Ігнатієва І. А. // Вісник економічної науки України. – 2007. – № 2. – с. 77-80.

10. Минцберг Г. Школы стратегий. Стратегическое сафари : экскурсия по дебрям стратегий менеджмента / Минцберг Г., Альстрэнд Б., Лэмпел Дж. – СПб : Питер, 2001. – 336 с. - ISBN 5-272-00210-5