Економічні науки/6.Маркетинг та менеджмент

Рябко А. В.

науковий кер. к.т.н., доц. Луцяк В. В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Особливості умов функціонування венчурних підприємств в економічно розвинутих країнах

Актуальність питання. Суттєвими чинниками розвитку інноваційного підприємництва для малих підприємств є форми організації і забезпечення ризикових проектів. До основного критерію відносять наявність венчурного інвестування. На сьогоднішній день проблема існування венчурного бізнесу є досить актуальною. Адже даний вид діяльності веде до утворення нових життєздатних підприємств, сприяє творчому розвитку і збільшує зайнятість висококваліфікованих фахівців, посилює технічне й технологічне переозброєння традиційних галузей економіки.

Мета роботи полягає в дослідженні проблеми розвитку венчурного бізнесу, аналізу організаційної бази інвестування малих венчурних підприємств США, Японії та Китаю.

Предметом дослідження є діяльність венчурних підприємств в економічно розвинених країнах. Об'єктом дослідження роботи є зовнішні чинники діяльності малих венчурних підприємств.

Матеріал дослідження. Особливе місце серед малих підприємств займають безпосередньо венчурні підприємства – «ризикові» підприємства, що є малими за розмірами, але технологічно гнучкими і ефективними, створеними з метою випробування, доробки і доведення до промислової реалізації «ризикових» інновацій. Назва «венчурний» походить від англ. «venture» – «підприємство». Такі підприємства характеризуються високою активністю, що викликається прямою особистою зацікавленістю працівників підприємства та партнерів по венчурному бізнесу в успішній комерційній реалізації розробленої ідеї, технології, винаходу [1].

Необхідно відзначити, що найбільшого поширення венчурне підприємництво набуло в США. За обсягами американський ринок «ризикового» капіталу значно перевершує західноєвропейський та японський. У США венчурний бізнес зосереджено у найбільш наукомістких галузях – виробництві напівпровідників, комп’ютерів, програмного забезпечення тощо. Венчурний капітал, як альтернативне джерело фінансування, приватного бізнесу виник у США в середині 50-х років. У Європі він з’явився тільки наприкінці 70-х рр. У кожній країні функціонує власний механізм державного регулювання інноваційних процесів, якому притаманні певні особливості [4]. Механізму державного регулювання інноваційної діяльності у Штатах притаманні такі особливості у вигляді пільг:

1) податковий кредит: виключення витрат на приріст НДДКР, пов’язаних з основною виробничою і торговою діяльністю, із суми доходу, який оподатковується, до 20%;

2) можливість перенесення пільг на майбутнє: від 3 до 15 років;

3) пільговий режим амортизаційних відрахувань: строк служби обладнання до 3-х років, а для інших фондів – до 5-ти років;

4) пільгове оподаткування венчурних фірм, що здійснюють НДДКР: до 20% приросту на НДДКР порівняно із середньорічним рівнем цих витрат за попередні 3 роки; до 20% витрат компаній на програми фундаментальних наукових досліджень, що виконуються університетами за контрактами з ними, вирахування з доходу, що оподатковується, вартості наукової апаратури та обладнання, яке безкоштовно передається компаніям університетами та науково-дослідними організаціями;

5) немає податку на оренду венчурних фірм;

6) не підлягає оподаткуванню юридична форма ризикового капіталу;

7) інвестиційний податковий кредит: зменшення податку на прибуток, установленого в розмірі від 6 до 10% загальної вартості інвестицій в устаткування;

8) зменшення податку на прибуток від організацій з цінними паперами венчурних структур: 60% доходу не оподатковується взагалі, а 40% оподатковується звичайними податками;

9) адміністрація в справах малого бізнесу гарантує повернення приватного капіталу, який вкладається у венчурних бізнес: до 90% приватного капіталу;

10) АМБ – надає субсидії венчурному бізнесу на розширення зовнішньоекономічної діяльності - різні види управлінської допомоги: до 100 тис. дол. на 8 років, до 1 млн дол. на 25 років;

11) федеральні відомства зобов’язані виділяти зі свого бюджету кошти на фінансування венчурного бізнесу: не менше ніж 1,25% зі свого бюджету;

12) згідно з законодавством США залучають венчурні фірми до виконання всіх інноваційних проектів: вартість проектів більше ніж 100 тис. дол.;

13) пільги з оподаткування приросту капітальних активів: 2/3 отриманої суми включається в оподаткований дохід.

У світі все ще «живі» стереотипи про японське економічне диво, яке спостерігалося у 60-х – 70-х роках минулого століття, про дуже потужну економіку країни. Піднесення венчурного бізнесу в США та Європі припало на 1990-2000 роки, які для Японії були найбільш проблемними в економіці. Друга в світі японська економіка в ці роки демонструвала ВВП від 2,8 до 3,2 трлн. дол. США, але венчурний капітал, інвестований в Японію, як довели дослідники Йонекура та Линські, становив непомітні 4-6 млрд. дол. США (близько 0,03% від ВВП). Оскільки стимулом для венчурних інвестицій є інноваційні ідеї, а Японія з її консервативними управлінськими традиціями переважну більшість таких ідей імпортує, то й не виникає потреби в появі конкурентних інновацій і потреби щось змінювати [2]. Механізм державного регулювання в Японії включає такі види пільг:

1) податковий кредит: 20% витрат на приріст НДДКР (але не більше як 10% від загальної суми податкових зобов’язань);

2) пільговий податок на прибуток венчурних підприємств: звичайний податок 42%, а у венчурних фірм – 30%;

3) отримання субсидій з державних фондів: до 2 млн ієн;

4) пільгові кредити венчурним фондам: 5 – 6 % річних;

5) урядова організація гарантує повернення фінансових коштів, які були вкладені у венчурних бізнес.

Відомий економіст І.Накатані визнав, що японське суспільство вже оцінюється за кордоном у тому сенсі, що в країні «немає ні демократії, ні ринкової економіки». Він визнавав: «Якщо б не було Заходу – першопрохідця, ні японські, ні азійські економічні досягнення не були б можливими». Швидше за все, така вільна бізнесова форма інвестування інновацій як венчурний бізнес нескоро потужно проявить себе в Японії. Підтвердженням цьому є останній проект «Нової стратегії економічного зростання…», де венчурному інвестуванню не приділено жодної уваги. Японія розвиватиметься за своїми традиціями [2].

Китай завжди був об’єктом пильної уваги європейців як велика екзотична східна країна, де час від часу провадяться масштабні соціально-економічні експерименти.

Розвиток відкритої економіки в Китаї логічно привів до становлення венчурного бізнесу. Якщо 15 років тому венчурні інвестиції здійснювалися державними фондами, то сьогодні у венчурному бізнесі все більш активно проявляє себе іноземний інвестор. У 90-х роках виникла цілком дієздатна система венчурних інвестицій, відповідно до якої держава кредитувала перспективні науково-технічні розробки. Вагомі іноземні гравці на ринку венчурних інвестицій з’явилися в 1997 році. Перші інвестиції – це вкладення 18 млн. дол. США в компанію AsiaInfo і 6,5 млн. дол. – у першу китайську венчурну ІТ-компанію, попередника Sohu.com. У подальші роки було прийнято ряд законопроектів, які полегшили створення комерційних та іноземних венчурних фондів у Китаї. Усі венчурні фонди, що функціонують у даній країні поділяють на п’ять типів: державні, університетські, корпоративні, іноземні та спільні венчурні фонди.

Перший венчурний фонд, створений у Китаї Міністерством фінансів спільно з Комісією з науки і технологій у 1985 році, був державним. Венчурні фонди, створені при університетах, почали з’являтися у великій кількості, починаючи з 2000 року. Корпоративні фонди на сьогоднішній день становлять більшість фондів, що функціонують у Китаї. Нарівні з корпоративними іноземні венчурні фонди з моменту їх появи в Китаї в 1992 році стали основним джерелом венчурних інвестицій. Якщо врахувати, що отримання необхідного досвіду і налагодження зв’язків – це питання часу, то за умови подальшої відкритості економіки Китаю для зарубіжних інвесторів можна прогнозувати зростання значущості іноземних та спільних венчурних фондів на ринку венчурних інвестицій Китаю [3].

Висновки. В наш час проблеми венчурного підприємництва є досить актуальними. Даний вид бізнесу веде до утворення нових життєздатних підприємств, сприяє творчому розвитку і збільшує зайнятість висококваліфікованих фахівців, посилює технічне й технологічне переозброєння традиційних галузей економіки. Але інноваційна діяльність несумісна з консервативними законами державного регулювання, вона потребує постійного оновлення поглядів, появи та впровадження новітній ідей та розробок.

Література:

1. Галиця, І. Венчурна діяльність в Україні та за кордоном: проблеми розвитку / І. Галиця // Справочник экономиста.-2005.-№7.- С. 12-14

2. Ковалишин, П. Венчурний бізнес в Японії. Стан та перспективи / П. Ковалишин // Економіст.-2007.-№4.- С. 64-66

3. Ковалишин, П. Венчурний бізнес у Китаї. Параметри та вплив на економіку / П. Ковалишин // Економіст.-2006.-№10. - С. 54-57

4. Матей, В.В. Венчурне інвестування в США: становлення, розвиток, сучасні тенденції / В.В. Матей // Зовнішня торгівля: право та економіка.-2009.№4.-С. 100-105