“Экономические науки” / 8.Математические методы в экономике.

Нечай О.О., к.і.н. Дмитрієва В.А.

Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара

Концепція сталого розвитку: Методи оцінювання та застосування в умовах України

Сталий розвиток - це такий розвиток, що задовольняє потреби сьогодення, але не ставить під загрозу спроможність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Основні його ідеї і принципи вперше задекларовані на конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку у Ріо-де-Жанейро в 1992 році [1, c 135]. Ідея рівноправ’я всіх поколінь визнана необхідною і в Україні. Тому розглядаючи сталий розвиток як процес, можна сказати, що це процес розбудови держави на основі узгодження і гармонізації соціальної, економічної та екологічної складових, з метою задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь.

Як свідчить світова практика, найтяжчим у державотворенні, з позицій сталого розвитку, є урахування стратегічних державних цілей з реаліями сьогодення, тенденціями розвитку світового співтовариства, та місця і ролі держави в світі. Окрім того, при переході до моделі сталого розвитку важливим є досягнення цілей суспільного прогресу — сукупних якісних змін в економічній, екологічній, соціальній та політичній складових розвитку суспільства. Отже для втілення концепції сталого розвитку в життя та забезпечення сталого суспільного прогресу необхідне формування системи вимірів для кількісного і якісного оцінювання цього складного процесу.

У міжнародній практиці застосовують різноманітні показники, що вимірюють окремо рівень економічного, екологічного чи соціального прогресу. Поряд з традиційними показниками (ВВП, ВНД, ЧНП та ін.), що використовуються урядами для вимірювання розвитку суспільства, розроблені й спеціальні індикатори суспільного прогресу. Сьогодні ведеться активна наукова дискусія щодо того, наскільки вони придатні для того, щоб слугувати показниками сталості, та які індикатори могли б точніше, об'єктивніше оцінити справжній добробут суспільства.

Світові експерти здійснили аналіз 17 основних індикаторів, що вимірюють різні аспекти суспільного добробуту, та дійшли висновку, що найважливішим індикатором, який дає можливість приймати ефективні рішення щодо розвитку всієї соціо-еколого-економічної системи, є інтегральний індикатор GPI (індикатор справжнього прогресу), бо він дає можливість оцінити реальний суспільний прогрес, враховуючи всі необхідні аспекти розвитку суспільства та деякі види неринкової діяльності. Авторами його стали – К. Коб (С. Cobb), Дж. Талберт (J. Talberth) та Р. Костанза (R. Costanza). Методика розрахунку індикатора включає в себе перелік статей які залежно від свого ефекту додаються або віднімаються.

На противагу до ВВП, GPI враховує понад двадцять аспектів життя, які ВВП ігнорує, включаючи оцінку вкладу в економіку численних соціальних і екологічних чинників. У структурі GPI є також різниця між економічними операціями, які збільшують добробут, і тими, які зменшують його. Вважається, що GPI є більш результативним, до певної міри всебічним вимірювачем добробуту нації. Так, наприклад, розрахований Міжнародним інститутом дослідження сталого розвитку показник GPI для України у 2007 році склав 103017,04 млн. грн., а ВВП, як відомо, згідно з офіційною статистикою становить 544153 млн. грн., що у 5,2 рази більше значення GPI. Очевидно, що для України в контексті переходу до моделі сталого розвитку актуальним є впровадження розрахунку та аналізу багаторічної динаміки індикатора справжнього прогресу на національному та регіональному рівнях.

Окрім GPI, для оцінки суспільного прогресу міжнародні організації і дослідники розробили та апробували низку показників, таких як вимірювач економічного добробуту (MEW), екологічний ЧВП, вимірювач справжніх заощаджень (GS), «зелений» ВВП («green» GDP), індекс стійкого економічного добробуту (ISEW) та інші.

До основних типів економіко-математичних моделей, які можуть бути використані для моделювання сталого розвитку регіональних соціально-економічних систем варто віднести аналітичні моделі у вигляді функціональних співвідношень (рівняння регресії, ряди Тейлора та інші аналітичні залежності), імітаційні моделі, які відтворюють поводження досліджуваної організаційної системи в динаміці (часі), а також комбіновані моделі, які враховують різні структурні й функціональні співвідношення в регіональних господарських системах [3, c 33].

В переліку моделей для вивчення та реалізації сталого регіонального розвитку використовується модель економічного потенціалу, що відображає функціональну залежність між обсягами капіталовкладень у регіональну соціально-економічну систему та рівнем добробуту населення. Вплив капіталовкладень на рівень добробуту населення має непрямий характер та опосередкований через регіональне виробництво. Тому модель економічного потенціалу будується дослідниками на дворівневій основі з використанням системи економіко-параметричних моделей для об'єктивного й достовірного відображення функціональних зв'язків, взаємозалежності між обсягами капіталовкладень у регіональну економіку й доходами населення.

Рівень інвестиційної віддачі для регіонів оцінюється на першому рівні побудови моделі сталого регіонального розвитку за допомогою економетричної регресії виду:

ВРП_дн = а₀+а₁І_окдн

де а₀— вільний член регресії, а₁— коефіцієнт регресії, що характеризує рівень віддачі інвестицій в основний капітал у процесі виробництва валового регіонального продукту [3, c 35].

Другий рівень моделі економічного потенціалу регіонів відображає взаємозалежність рівня розвитку регіонального виробництва й рівня доходів на душу населення в регіонах. Метою побудови другого рівня моделі є визначення регіональних потенціалів росту добробуту населення на основі розвитку регіональних виробничих комплексів за допомогою регресійного рівняння:

Д_дн= b₀ + b₁ВРП_дн(розрах.)=b₀ + b₁*(а₀+а₁І_окдн)

де b₀— вільний член регресії, b₁ - коефіцієнт регресії, що характеризує рівень впливу обсягів валового регіонального продукту на величину доходів населення [3, c 36].

Дана модель може використовуватися окремо для планування економічного розвитку регіону на основі його потенціалу. А в концепції сталого розвитку може використовуватися лише у нерозривному взаємозв’язку з подібними моделями, які характеризували б потенціал та стан регіону в соціальному та екологічному вимірах відповідно для простої характеристики регіону за трьома основними напрямами чи для розрахунку інтегрального показника.

Концепція сталого розвитку визнана необхідною в усьому світі. Водночас її методологічний апарат ще не достатньо сформований, тому ця сфера має свій науковий потенціал та перспективи у подальшому розвитку у світі та Україні зокрема.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бажал, Ю.М. Економічна теорія технологічних змін: навч. посіб. [Текст] / Ю.М. Бажал.– К.: Заповіт, 1996.- 240 с.

2. Соловій, І.П., Аналіз індикаторів суспільного прогресу в контексті державної політики, спрямованої на реалізацію пріоритетів сталого розвитку України[Текст]/ І.П. Соловій, М.П. Душна //Регіональна економіка, 2009. - №2. –с. 199-205.

3. Реутров,В.Є. Розробка моделі сталого розвитку регіонів України [Текст] / В.Є. Реутров //Інвестиції: практика та досвід,2010. - №6. – с. 33- 38.

4. Трофимова, В.В. Концепція сталого розвитку як основа постіндустріальних моделей розвитку [Текст] / В.В. Трофимова // Інвестиції: практика та досвід, 2010. - №8. – с. 33- 37.