Змієвець А. І., Поліхун Т. В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Науковий керівник Степова С. В.

АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВСТВ ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ В СФЕРІ ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ

Сьогодні в світі актуальним питанням є проблема захисту інформації та інформаційного простору. Питання захисту інформації у Росії, США чи ЄС розглядається на найвищому рівні та підлягає постійному оновленню, як законодавчо так і програмно, адже від цього залежить безпека держави, її військові, економічні, соціальні та людські ресурси. Слід зазначити, що проблема захисту інформації є надзвичайно актуальною у ХХІ столітті, її досліджують багато зарубіжних і українських дослідників. Тему захисту інформаційного світового простору піднімали у своїх роботах Ботвінік О.В., Ворожко В.П., Гуцалюк М., Климчук С. та інші.

Країною з розвинутою системою захисту інформаціїйного простору є США. Американці перші, хто зрозумів вислів про володіння інформацією, оскільки вони одними з перших у світі запровадили систему захисту інформації на законодавчому рівні. Зазначимо, що законодавство у напрямку захисту інформації цієї країни, перш за все, визначає об’єкти правової охорони в інформаційній сфері, порядок реалізації права власності на інформаційні об’єкти, права і обов’язки власників, правовий режим функціонування інформаційних технологій; категорії доступу окремих суб’єктів до певних видів інформацій, встановлює категорії секретності, поняття «конфіденційної інформації» та межі його правового застосування [1]. Разом із тим, слід наголосити, що інформація в США може бути захищена за допомогою правових засобів захисту інтелектуальної власності. Зазначимо, що в США існують чотири основних закони з приводу інтелектуальної власності: закон про авторське право, патентний закон, закон про торгову марку, закон про торговий секрет [2].

Особливий інтерес з приводу з’ясування питань регулювання інформаційних відносин становлять рішення саме щодо права власності та інтелектуальної власності на інформацію. Згідно законодавства США існує два види комерційної таємниці — це технологічна інформація та ділова інформація. Слід зазначити, що персональна інформація, в Сполучених Штатах розглядається відповідно до концепції «privacy». Ця концепція реалізується через Стандарт CSA, який було прийнято у 1996 році. Цей нормативно-правовий документ використовується в Америці головним чином тому, що поширюється на всі країни-члени НАТО. [2]

Слід зазначити, що інформаційне законодавство Сполучених Штатів Америки — це той орієнтир, на який повинні слідувати країни у своїх спробах збудувати хорошу базу інформаційного законодавства. Законодавча система США з безпеки інформації є однією з найнадійніших у світі, що робить її майже досконалою та такою, на яку всі повинні рівнятися.

Ще одним прикладом інформаційного законоавства є закони, прийняті країнами-членами Європейського Союзу, під які теперішні претенденти на вступ до ЄС переробляють або приймають доповнення до свого законодавства.

У 1995 році Європейським Союзом була прийнята Директива щодо Захисту особистості з дотриманням режиму персональних даних і вільного руху таких даних. Директива спрямована на впорядкування практики захисту інформації в межах Європейського Союзу. Однією з вимог, адресованих державам-учасникам, є вимога прийняти закони щодо захисту персональної інформації як в публічному, так і в приватному секторі. В доповнення цієї Директиви у 1996 році булла прийнята Директива, яка забезпечує гармонізацію в державах — членах, умов, необхідних для того, щоб гарантувати еквівалентний рівень захисту фундаментальних прав і свобод [2].

Країни-учасники Європейського Союзу мають у певному сенсі злагоджену систему захисту інформації, але в той же час вона є розгалуженою, тому що, як зазначалося вище, хоча існує Директива щодо Захисту особистості з дотриманням режиму персональних даних і вільного руху таких даних, яка в принципі врегульовує певні питання, але при цьому майже кожна країна ЄС має свої закони, положення, інструкції, щодо врегулювання питань безпеки інформації. Така система має і свої переваги, та свої недоліки. Недолік полягає у тому, що обмін інформацією між країнами ускладнюється через певні

неспівпадання у нормативних актах країн, про що було зазначено вище. Така ж проблема існує й у відносинах ЄС і України, оскільки інформаційне законодавство взагалі не співпадає з визначеннями понять у законодавстві Європейського Союзу [3].

Кращим інформаційним законодавством країн пострадянського простору є законодавство Російської Федерації.

У галузі забезпечення інформаційної безпеки в Росії існує багато нормативних документів і законодавчих актів. Серед найбільш важливих діючих у даний час законів, направлених на регулювання різних аспектів інформаційної безпеки, можна виділити наступні: Федеральний Закон «Про інформаційну безпеку і захист інформації», від 20 лютого 1995 року затверджений Указом Президента Російської Федерації від 20 лютого 1995 року. Відмінною особливістю даного закону є його спрямованість на регулювання відносин, що виникають при формуванні та використанні інформаційних ресурсів на основі створення, збору, обробки, накопичення, зберігання, пошуку, розповсюдження і надання споживачу документованій інформації, створенні та використанні інформаційних технологій і засобів їх забезпечення, захисті інформації, прав суб’єктів, що беруть участь в інформаційних процесах [4]. Іншим, не менш важливим правовим актом, є Федеральний Закон «Про інформацію, інформатизацію і захист інформації», від 25 січня 1995 року.

Значним кроком у сфері міжнародного обміну інформацією РФ зробила тоді, коли був прийнятий Закон «Про участь в міжнародному обміні інформацією». Об’єктами такого обміну інформацією виступають: документована інформація, інформаційні ресурси, інформаційні продукти, інформаційні послуги, засоби міжнародного інформаційного обміну. Контролюють здійснення міжнародного інформаційного обміну федеральні органи виконавчої влади і органи виконавчої влади суб'єктів Російської Федерації в межах своєї компетенції, визначеної законодавством Російської Федерації. Постанова Уряду Російської Федерації від 26 червня 1995 р. № 608 «Про сертифікацію засобів захисту інформації» — є основним документом, що регламентує діяльність органів із сертифікації засобів захисту інформації .

Із вищесказаного можна зробити висновок, що Росія у сфері захисту інформації просувається у напрямі європейської інтеграціїі, і це в майбутньому дозволить їй безперешкодно співпрацювати з країнами європейської співдружності. Але при цьому її законодавча база побудована таким чином, що РФ може обмінюватися інформаційними ресурсами з будь-якою країною СНД, чиє законодавство не відповідає європейським нормам, і не відчувати жодних незручностей.

Отже, прогрес кожної держави у нинішніх умовах невід’ємно пов’язаний з розвитком інформаційних систем та їх захистом. Інформація в нинішній період виступає цінним товаром на цьому ринку, і для того, щоб вона була конкурентоспроможною, необхідно використовувати новітні технології та вдосконалювати і розробляти сучасні засоби захисту інформації.

Література:

1. Беляков К. Інформація організаційно-правової сфери /К.Беляков // Право України. —2004. —№ 6. — С. 88-92.

2. Климчук С. Загальна характеристика законодавства про інформаційну безпеку ЄС, США та Канади / С.Климчук // Юстініан, 2006. — № 11. —ГУМАНІТАРНІ НАУКИ Вісник КДУ імені Михайла Остроградського.

3. Климчук С. Проведення порівняльного аналізу законодавства у сфері інформації з обмеженим доступом України та країн-членів НАТО / С.Климчук //Юстиніан, 2007. — №4.

4. Российское законодательство в области защиты информации. — Режим доступа: http://www.rasu.ru/new_site/news.php?id=821