Історія/1. Вітчизняна історія

Аспірант Водолага О.В.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Державна система охорони здоров’я материнства й дитинства в УРСР у післявоєнні роки

Трагічні наслідки Великої Вітчизняної війни вразили всі покоління радянського суспільства. Особливо вони завдали удару по його наймолодшій верстві – дітям – майбутнім будівникам держави. Саме тому перед радянським керівництвом першочерговим завданням постала проблема відновлення дієвої державної системи охорони здоров’я материнства й дитинства в країні. Актуальність поданого дослідження визначається не тільки потребою у комплексному вивченні та аналізі відбудови державної системи охорони здоров’я материнства й дитинства в УРСР у післявоєнні роки, а й необхідністю врахування практичного досвіду минулого задля успішного реформування цієї системи в Українській державі сьогодні.

На сьогоднішній день зазначена проблема досліджена досить фрагментарно як в працях радянських дослідників, так і в роботах сучасних спеціалістів. До перших ми відносимо таких, як Ю.Ф. Домбровська [1], Е.С. Медведовський [2] та інших. Г.М. Голиш [3], Н.Ф. Шипік [4] частково вивчають подане питання сьогодні. Отже, виникає нагальна потреба у вивченні цієї теми. Саме тому предметом нашого дослідження постає державна система охорони здоров’я материнства й дитинства в УРСР у післявоєнні роки. Метою пропонованої роботи є вивчення та аналіз процесу відбудови медико-санітарної системи обслуговування зазначеної категорії в Радянській Україні повоєнного часу.

Велика Вітчизняна війна мала неабиякі негативні наслідки для здоров’я неповнолітніх громадян УРСР. У період 1941-1944 років клініка дитячих хвороб 1-го Московського ордену Леніна медичного інституту вивчала ряд проявів патологій, характерних для воєнного часу, у дітей. Були виявлені головні загальні порушення у дитячому організмі, серед яких морфологічні зміни тканин та органів, зміна функцій ряду органів та систем, наявність гіпо- та авітамінозів, зниження імунітету [1, с.135-136]. Дослідженнями виявлено, що 15-річні юнаки у 1944 р. порівняно з їхніми ровесниками у 1940 р. втратили до 5% у зрості. Дефіцит ваги у підлітків у 1945 р. у порівнянні з довоєнним часом становив 10,4-15% [3, с.197]. Після війни у такому стані знаходилась більшість неповнолітніх, окрім того, значною була кількість дітей-інвалідів, що постраждали не тільки від бойових дій, а й від перебування у німецьких концтаборах.

Першим кроком на шляху відбудови стало реформування пронаталістської політики в державі. Так, згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним та одиноким матерям, посилення охорони материнства й дитинства, про встановлення почесного звання «Мати-героїня» та заснування ордену «Материнська слава» та медалі «Медаль материнства»» від 8 липня 1944 р. були підвищені вдвічі продовольчі пайки для вагітних жінок та годуючих матерів, збільшувався розмір державної допомоги, яка повинна була видаватися багатодітним матерям, що мали двох дітей при народженні третьої і кожної наступної дитини, замість існуючого положення про видачу виплат при народженні сьомої дитини. Зміни стосувались і сімейного законодавства, встановлювалася обов’язкова реєстрація шлюбу, значно ускладнювався шлюборозлучний процес та інше. Заходом морального заохочення стало заснування «Медалі материнства», ордену «Материнська слава» і почесного звання «Мати – героїня» [5, с. 11-17]. Зазначимо, що така політика радянського керівництва частково вирішувала матеріальну сторону проблеми підвищення народжуваності в державі, але пільги та виплати матерям не могли замінити дітям їх батьків.

Другим блоком на шляху відбудови системи охорони здоров’я материнства й дитинства в післявоєнній УРСР стало відновлення й реформування дитячих лікувально-профілактичних закладів, до яких відносились пологові будинки, дитячі лікарні, дитячі поліклініки, ясла, будинки дитини, дитячі санаторії. На виконання зазначеного завдання радянське керівництво приймає ряд нормативних актів. Серед таких Постанова РНК УРСР «Про заходи по поширенню сітки дитячих закладів та поліпшенню медичного й побутового обслуговування жінок і дітей» за № 231 від 20 лютого 1945 р. та Постанова Ради Міністрів УРСР « Про заходи по розширенню мережі дитячих установ і родильних будинків Української РСР та поліпшенню їх роботи» від 2 липня 1949 р. за № 1763, які передбачали збільшення норм постачання дитячих закладів та підвищення рівня санітарно-гігієнічного їх обслуговування. [5, с.25-28, 37-46]. Зростала й чисельність санітарно-медичних закладів для дітей. Так, у 1950 р. кількість установ, що надавали амбулаторну допомогу дітям становила 5132 у той час, як у 1940 р. ця цифра складала 3861. За ці десять років майже в 1,5 рази зросла забезпеченість системи охорони здоров’я дітей лікарями-педіатрами [6, с.117]. Попри такі оптимістичні цифри, проведеною в серпні 1947 р. перевіркою виявлено, що з 110 досліджених дитячих консультацій лише незначна їх кількість знаходилась у відповідних санітарним нормам приміщеннях. Тільки 30 з них мали самостійні будівлі з окремими входами для хворих та здорових дітей. 10 із 110 дитячих консультацій були обладнані фізіотерапевтичними кабінетами, в 6 працювали лабораторії, рентгенкабінетів не було зовсім. Не краща ситуація була і з будинками дитини, адже з 80 цих установ лише 15 мали карантини [7, арк. 18-20, 88-90].

Велику роль, на нашу думку, мала й система оздоровлення та відпочинку дітей влітку. Найбільш масовою формою оздоровлення були піонерські табори, у роботі яких активну участь приймали профспілкові та комсомольські відомства. Так, у 1945 р. із загальної кількості 482.677 відпочилих дітей, 225.000 були оздоровлені саме у таких закладах [8, арк.8-9].

Санітарно-профілактична робота провадилась і через засоби масової інформації. Радянські журнали для жінок, такі як «Жінка» чи «Работница», на останніх сторінках обов’язково містили інформацію щодо профілактики чи лікування дитячих захворювань. «Оберігайте дітей від скарлатини», «Нервові хвороби у школярів» та багато інших статей допомагали матерям доглядати за своїми дітьми [9, с.19].

Маємо відзначити, що завданням, яке потребувало негайного вирішення, було створення системи медичного забезпечення дітей-інвалідів, яких після війни залишилась значна кількість. Лише у Харківський, Ворошиловградській та Сумській областях на кінець Великої Вітчизняної війни нараховувалось декілька тисяч неповнолітніх інвалідів [3, с.200]. Достатньо гостро поставало питання з протезуванням дітей-калік, особливо тих, які не мали батьків й виховувалися в дитячих установах. Наприклад, у 1948 р. у Здолбунівському дитячому будинку Ровенської області з 19 чоловік, що потребували протезування, допомогу отримали лише 6. Окрім того, звертаємо увагу, що лікування дітей з фізичними вадами в республіці у тому ж році відбувалось тільки в Київському та частково в Черкаському дитячих будинках [10, арк.226].

Отже, події 1941-1945 років дуже негативно відзначились на системі охорони здоров’я материнства й дитинства в УРСР, яка не тільки була майже зруйнована, а й переорієнтована на потреби воєнного часу. Процес відновлення цієї системи відбувався різними напрямками, від реформування пронаталістської політики держави до санітарно-профілактичної роботи з матерями через засоби масової інформації. На кінець післявоєнної п’ятирічки показники у зазначеній сфері загалом досягли, а подекуди й перевищили довоєнні. Однак кількісне зростання не означало якісного медичного обслуговування. Звичними залишались високі показники смертності серед дітей та факти незабезпеченості дитячих закладів найнеобхіднішим приладдям та медичним персоналом.

Література:

1. Домбровская Ю.Ф. Изменение организма ребенка после перенесенных заболеваний военного времени / Ю.Ф. Домбровская // Медико-санитарные последствия войны и мероприятия по их ликвидации: Труды Второй конференции 17-19-1946 г. – М.: Изд-во АМН СССР, 1948. – Т.1. – С. 135-144.

2. Медведовский Э.С. Физическое развитие рабочих – подростков в военные и послевоенные годы / Э.С. Медведовский // Там само. – С. 166-173.

3. Голиш Г.М. У вирі війни. Становище неповнолітніх громадян України в 1941-1945 рр. /Г.М.Голиш. – Черкаси: Черкаський ЦНТЕІ, 2005. – 323с.

4. Шипік Н.Ф. Реалізація пронаталістської політики у повоєнні роки на прикладі Сталінської області / Н.Ф.Шипік // Наукові праці: Історія. – 2009. – Вип. 102. – Т.115. – С. 56-62.

5. Збірник законодавства про охорону материнства й дитинства / За ред. К.І.Згурської. – К.: «Радянська школа», 1959. – 448 с.

6. Здравоохранение в УССР (статистический сборник). – К.: Госмедиздат УССР, 1957. – 142 с.

7. Центральний державний архів вищих органів влади України. – Ф. 342. – Оп. 14. – Спр. 3737. – Арк. 18-20, 88-90.

8. Там само - Ф. Р-2. – Оп. 7. – Спр. 4015. – Арк. 8-9.

9. Работница. – 1947. - № 1.

10. Державний архів Луганської області. - Ф. Р-2452.- Оп. 1. – Спр. 100. –

Арк. 226.