Марценюк В. С.

Науковий керівник Будко С. О.

Вінницький торговельно-економічний інститут

КНТЕУ, Україна

Філософія розвитку політичної еліти в Україні

Актуальність теми політичної еліти в Україні полягає в тому, що центральними питаннями державотворчого процесу в Україні є становлення нових політичних структур, формування нової політичної еліти, її спроможності не просто самореалізуватися, а й служити власному народові, державі [3; с. 69].

Еліта суспільства - це соціальний прошарок, що володіє таким становищем у суспільстві й такими якостями, які дозволяють йому управляти суспільством або істотно впливати на процес управління ним, впливати на ціннісні орієнтації або поведінкові стереотипи в суспільстві і, нарешті, більш активно, результативніше брати участь у формуванні тенденцій розвитку суспільства, виникненні й вирішенні соціальних конфліктів [5; с. 66].

Оскільки в суспільстві ще тільки починає розгортатися процес політичного структурування населення, спостерігається стихійний процес утворення партій, то немає підстав стверджувати про наявність повноцінної, самостійної політичної еліти. Якщо вона й існує, то є слабкою і має значно менші можливості формулювати та приймати державні рішення, ніж державна адміністративна еліта [4; с. 34].

Політичну еліту в Україні слід розглядати у загальноєвропейському і світовому контексті, з урахуванням не лише сучасного стану, але й генетичних зв'язків попередніх епох та етапів і водночас як неповторне цілісне культурно-історичне явище [2; с. 89].

Політичну еліту в Україні умовно можна поділити па "стару" і "нову". Домінуючою при цьому за кількістю, обсягом влади, повноважень є саме "стара" еліта — колишні партійні лідери, державні службовці, комсомольські працівники й активісти. Ця частина еліти і сьогодні має вагомі переваги перед "молодою" елітою, тією, що лише формується, насамперед завдяки своїй теоретико-практичиій підготовці, а понад усе — досвіду організаційно-господарської роботи [1; с. 48].

“Стара” еліта (номенклатура КПРС, КПУ) з самого початку економічних реформ фактично розкололася на дві нерівноцінні частини. Перша швидко зреклася ідей та ідеалів, які сама ж пропагувала, а потім так само швидко “прихопила” і нову владу, і власність. Друга, що раніше займала пости нижчого рівня (міського, районного), виявилася обійденою і сьогодні фактично не просто опонує першій, а й звинувачує її в усіх негараздах, які відбуваються в Україні [1; с. 48].

Важливо мати на увазі й те, що "стара" еліта України, сформована в умовах тоталітаризму, була спроможна вирішувати здебільшого проблеми регіональні, а не загальнодержавні, загальнонаціональні. Ця влада притаманна багатьом представникам української політичної еліти [1; с. 48].

Особлива складність формування сучасної української еліти, зорієнтованої саме на позитивні державотворчі процеси, зумовлена неоднозначністю історичного минулого нашої політичної еліти. Десятиліттями українська еліта змушена була боротися проти когось, а не за щось, змушена була руйнувати, бо можливостей будувати, і насамперед власну державність, вона була позбавлена [1; с. 49].

Сучасна "нова" еліта в Україні і, на жаль, навіть її краща частина, яка спробувала започаткувати розвиток демократичного суспільства і свято вірила в це, стоїть перед загрозою, хоч як це парадоксально, якщо не перетворитися на тоталітарну еліту, то набути рис деспотизму, відірватися від власного народу. Однозначних рецептів для запобігання цій ситуації практично не існує. Цьому може зарадити широка відкритість суспільства, гласність і свобода слова, які б нікому не давали переваг у володінні засобами масової інформації [1; с. 49].

Потрібно обов’язково зазначити, що з огляду на рихлість політичної структури суспільства, аморфність політичних партій справжня політична еліта в нашій країні ще не визріла, не набула достатньої суспільної ваги, щоб відігравати самостійну роль у соціально-політичних процесах.

Також на порядку денному стоїть розв’язання проблеми консолідації еліти, яка була актуальною впродовж усіх років існування незалежної української держави [4; с. 37].

Література:

1. Головатий М. Ф. Мистецтво політичної діяльності: навч. посібник. -К.:2002.- 176 с.

2. Траверсе О. Політичне лідерство як складова рушійних сил політичного розвитку/ О. Траверсе// політичний менеджмент. - 2007. - Спец, випуск. - с.88-96.

3. Школяр М. Психологічні аспекти формування іміджу політика/ М. Школяр// Політичний менеджмент. 2004. - №4. - с.69-76.

4. Шульга М. Етапи становлення політичної еліти в Україні в роки незалежності/ М. Шульга// Соціологія: теорія, методи, маркетинг. -2006. - №4.-с. 24-37.

5. Якубовський О. Трансформаційні процеси та проблеми формування політичної еліти в сучасній Україні/ Якубовський О.// Українська Академія державного управління при Президентові України: зб. наук, праць. Вип. 2. Част. 2. - Київ. - 1999. - с. 65-70.