УДК (477)[159.922:316.64]165.242.2

Y. DMITRIENKO (ДМИТІЄНКО Ю.М., членг-кор МАНЕБ, кандидат філософських наук, доцент, пошукувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченко)

SOME ACTUAL ASPECTS OF DIFFICULT FORMATION AND DEVELOPMENT OF THE NEWEST CHRONOLOGICAL PERIOD OF MODERN UKRAINIAN LEGAL CONSCIOUSNESS AND CULTURE (ДЕЯКІ АКТУАЛЬНІ АСПЕКТИ СКЛАДНОГО СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ НОВІТНЬОГО ХРОНОЛОГІЧНОГО ПЕРІОДУ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ)

Українська правова свідомість, розвиваючись конкретно-історично за періодами її становлення та розвитку, має певні специфіки, що можуть суттєво різнитися. Як правило, на початку нового конкретно-історичного періоду розвитку української правової свідомості, норми, функції та властивості статичного позитивного права не спрацьовують. При чому механізмом правового регулювання суспільних відносин залишається правова свідомість у структурі чинного виробленого нового статичного права, домінуючи не прямо, а опосередковано, як політична, ідеологічна чи інша штучна правова свідомість, котру характеризують (природний розвиток та становлення) та не характеризують (неприродний розвиток та становлення) властивості старого звичаєвого українського права: ідеологічно-правові домовленості між правовими і політичними силами замість обов'язкового використання чинних норм права, підміна норм права нормативними регуляторами суспільних відносин ідеологічними рішеннями та ін. Тобто права свідомість має кризовий цикл соціальної активності, та самостійність, наближену до абсолютної. За періодів розвитку домінують філософсько-правові твори [1], що, в першу чергу, ідейно-світоглядно, або заново формують, або суттєво чи несуттєво її модернізують (вишукують або створюють нову правову ідею, котра стає новим найголовнішим системним елементом правової свідомості, культури, духовності та традиції, формуючі у цілому нову правову парадигму). Cтруктурні елементи правової свідомості (найголовніший – різногалузева норма статичного права, інші – географічна, історична та державна, мовна та інша конфігурація поля правових (видова правова природа) і суспільних (родова правова природа) відносин, самі нормативні відносини у правовому полі, суб'єкти, об'єкти, предмети правової свідомості та культури як суб'єкти, об'єкти, предмети нових істотних правовідносин статичного позитивного права. Створюючи у такий спосіб нові нормативні критерії різноджерельного ставлення до суспільних відносин суб'єктів і предметів правової свідомості на ідейно-світоглядних засадах нових філософсько-правових творів як тих нових істотних, котрі у своєму змісті презентують зміст філософсько-правових форм правової свідомості авторів цих творів. Останні ідентифікують, таким чином, нові теоретичні зразки певного теоретичного механізму створення різних актуальних форм штучної правової свідомості, що згодом можна селекціонувати у нову форму актуальної домінантної державно-правової свідомості як основи для вироблення нового Основного Закону Країни, побудованого тепер вже на новітніх правових ідеях, знаннях, ідейно-світоглядних цінностях та новітній правовій методології як методології філософії правової свідомості та філософії права (за періодів її розвитку). За періодів становлення правової свідомості домінує її методологія, представлена у теорії права, історії держави і права. З формуванням нової, як правило, конкретно-історичної форми державно-правової свідомості, презентуючей нові істотні правовідносини як правовідносини нових істотних суб'єктів і об'єктів статичного права та нових істотних суб'єктів і об'єктів правової свідомості водночас, як правило, розвиток правової свідомості закінчується та починається її становлення. Зазначаємо далі також й про те, що за періодів становлення правової свідомості домінують не філософсько-правові твори, а теорія права, нормативно-правові акти та серед них найголовніший – нова Конституція країни. Остання, в свою чергу є змістом норм конституційної правової свідомості як типово державно-правової, та змістом нової правової, а фактично, законодавчої свідомості та культури, що змінила у нормативному сенсі правову свідомість та культуру. У ідейно-світоглядному ж сенсі правова культура продовжує виконувати власні ідейно-світоглядні функції, властивості та механізми актуального збереження правової духовності певної конкретно-історичної правової епохи, а законодавча культура – виконує суто-норматинвно-регулятивні функції правової ідеології. Початок правової культури початок якої ми пов'язуємо з початком розвитку нового конкретно-історичного циклу соціальної активності правової свідомості та її закінчення - з закінченням розвитку даного циклу. Початок законодавчої культури – з моменту початку формування тексту Конституції – закінчення – з моменту прийняття Конституції. Періоди становлення правової свідомості за нашим контекстом презентують становлення нової форми державно-правової свідомості як конституційно-правової, що регулятивно детермінує становлення інших форм правової свідомості та культури. У механізмі ж правового регулювання суспільних відносин норми правової свідомості є нормами правової культури та нормами статичного права [2]. Але водночас зі становленням нових норм статичного права, за умов неприродного його формування (коли статичне право формується не як національне, без домінанти національної державно-правової свідомості), може виникнути ризик початку деформації та знищення нової їх звичайної, ментально-правової якості, що була ідейно-світоглядно зафіксована у початково начальному системному елементі правової свідомості та духовності – правовій емоції на початку періоду розвитку. Остання згодом буде цілепокладена у основу майбутньої правової психології – домінантно-пріоритетного компонента правової свідомості, що розвивається та далі видозмінюється. За нової статичної якості права, що вибудовується з правової свідомості та її норм, зникає, як правило у позитивному праві питання про якість права та його норм, яке за періодів становлення правової свідомості переутворюється у різногалузевий закон, як зміст різногалузевої статичної законосвідомості, що може не співпадати з природною правовою свідомістю як типово національною. У зв'язку з цим може остаточно зникнути питання про якість будь-якої правової норми, а це може статись тільки за умов певної або повної тоталітаризації статичного права, знання, теорії та практики, тобто коли нові норми статичного права остаточно перетворюються у норми, так званого, позитивного права та ніхто з законників не має права сумніватися у їх правомірності та правової сутності.

Яким же чином можна ідентифікувати присутність норм правової свідомості, початково у періоді розвитку маргінально-правових та норм правової культури, як більш якісних, напівмарінально-правових і немаргінально-правових за норм правової свідомості, ідентифікованих, як правило, у нормах статичного права, у чинній пріоритетній формі правової свідомості та культури? Гадаємо, що присутність норм правової свідомості у чинному позитивному статичному праві можна визначити сучасною формулою «є хороші закони, але вони не працюють» (В.Ющенко), що свідчать про те, що звичаєва, або будь-яка інша спадкоємність української правової свідомості, як правило, більш спрацьовує функціонально при творенні усної норми права звичаєвою правовою свідомістю (як правило, прямо чи опосередковано заміщених нормами ідеологічної, моральної, або іншої штучної свідомості), але, знову ж так, як правило, не спрацьовує в першу чергу у нормах писемного права, презентованих у чинних нормативно-правових актах.

Як це можна зрозуміти?

За домінування норм української звичаєвої правової свідомості у структурі сучасного механізму правового регулювання посттоталітарних суспільних відносин, норми статичного права або не спрацьовують, або спрацьовують маргінально, або зовсім не виконуються. За домінування норм правової культури норми статичного права функціонують як зразки найголовніших структурних елементів механізму якісного регулювання суспільних відносин та якісного функціонування спадкоємності в чинній українській державно-правовій свідомості та культурі як первинних, так й вторинних її суб'єктів. Саме конституційно-правова свідомість виконує функції домінантної форми державно-правової свідомості, змістом якої є зміст Конституції незалежної України. Отож, у нашому контексті, нормами правової культури є ті якісні норми позитивного права, котрі презентують механізм якісного регулювання суспільних відносин, у ньому ідентифікуються як типово правові, та у котрому домінують не лише її якісні, але й якісні норми правової свідомості, тобто ті, котрі не мають кризового циклу соціальної активності. На той час норми правової культури презентують нові якісні норми статичного права, презентовані у чинних різногалузевих нормативно-правових актах, в першу чергу, у нормах чинної Конституції незалежної України - формальної спадкоємності української правової свідомості. Показниками домінант норм правової культури є, наприклад, ювенальні, кримінальні та інші соціологічні та статистичні показники, наприклад, зменшення кількості та якості злочинів, або зменшення загальної криміногенності чи зниження рівня їх суспільної безпеки. Особливо важливими могли б стати щорічні, квартальні, місячні, тижневі та добові моніторинг рівня злочинності в різних галузях права, національності злочинців, їх освіти, сімейного, вікового та іншого стану з метою виявлення можливих потенційних злочинців, а також рівня задоволеності станом виконання чинної законодавчої бази, запровадження обов'язкового масового правового всеобучу, починаючи з дитячого садочку, в першу чергу, масових первинних суб'єктів правової свідомості, що є виробниками масових форм правової свідомості для інших її суб'єктів.

За періодів становлення правової свідомості, що відбуваються, як правило, після перодів її розвитку, чинне статичне право може набувати за умов відсутності зазначених вище регулярних моніторингів, таких тотальних, ідеологічно опосередкованих чи структурованих змін, що може перетворитися у власну нову нормативну сутність - тотальний закон, що стає змістом тотальної законосвідомості [3], що поступово перестає рахуватися з правовою свідомістю та її первинними суб'єктами. За таких умов держава стає тоталітарною, а закон остаточно замінює право, при чому позитивне право та позитивна правова наука саме закон ідентифікує правом. Відбувається підміна понять та регуляторних дій.

Спробуємо схематично уявити трансформацію правової свідомості у законосвідомість - період її розвитку, та наспаки – період її становлення (Див. рис. 1)

За нашою схемою конкретно-історичного становлення та розвитку української правової свідомості становлення її неформальної та формальної спадкоємності починається з формування усних норм правової свідомості, котрі згодом візуалізуються у правових архетипах і артефактах правової культури та трансформуються в писемні норми правових актів. Зі з'явленням перших писемних правових архетипів та правоусвідомлених штучних артефактів починається перші візуальні характеристики початку становлення правової свідомості та закінчується її розвиток. Такі правопроцесуальні дії характеризують зміну зовнішньої домінанти, зовнішніх різноментальних джерел і детермінант родової правової природи (суб'єкти, об'єкти, предмети, цінності та правовідносини зовнішнього правового і законодавчого поля, що межують з внутрішнім українським правовим і законодавчим полем) за періодів розвитку правової свідомості на нову внутрішню домінанту, детермінанту і внутрішні ментальні джерела видової правової природи за періодів її становлення (суб'єкти, об'єкти, предмети, ментально-правові цінності з чітко визначеною національно-правовою природою за формулою української правової ідіоми – українцентричною складовою пропорцією), та правовідносини внурішнього українського правового і законодавчого поля, що межують з зовнішнім зарубіжним правовим і законодавчим полем).

Табл. 4 .

Норми, функції, властивості правової свідомості

Норми, функції, властивості правової культури

Норми, функції, властивості права

Норми, функції, властивості закону

Норми, функції, властивості законосвідмості

Норми, функції, властивості правової свідомості

За такою схемою певного конкретно-історичного правового стану української правової свідомості особливого значення набувають джерела, домінанти та детермінанти становлення й розвитку певної локальної (корпоративної, ідеологічної, маргінальної, девіантної чи ілюзорної) правової свідомості, що створює такі її пріоритетні штучні форми, котрі остаточно гублять національно-ментальну природу, національно-ментальні першоджерела правового усвідомлення дійсності як типово звичаєвого, здавна ствердженого у бутті і первинних, і вторинних суб'єктів правосвідомості як типово національної. Вони вимагають ретельного дослідження тому, що саме у таких штучних формах правової свідомості поступово зникає питання про якість її регулятивних норм. Ідейно-світоглядна основа їх складена не з елементів ментально структурованої правової психології первиниих суб'єктів, яка є природною і предметною методологічною базою для формування будь-яких інших елементів і для будь-яких інших її суб'єктів, а, в першу чергу, зі щтучних елементів правової ідеології вторинних суб'єктів правосвідомості, котрі можуть не співпадати з основними ідейно-світоглядними принципами правової психології первинних суб'єктів – природних донорів правосвідомості для інших. Презентуючи актуальними джерелами становлення й розвитку української правової свідомості, в першу чергу, періодів її становлення, норми законів, як такі, що ідентифікують такі норми правової свідомості, культури та статичного право водночас тощо, які створені за принципами, ідеями та світоглядними установками владних вторинних суб'єктів правової свідомості. Останні починають поступово домінувати з формуванням нового періоду її становлення. Нові виклики світової економіки в XXI столітті поставили Україну перед об'єктивною необхідністю правового розвитку в умовах глобалізації. Доля України не може не викликати побоювань тому, що вона виявилася неготовою до глобальної конкуренції і глобальної інтеграції. Проблеми соціально-економічного розвитку української правової свідомості за умовах глобалізації пов'язані з тим, що країні приходиться вирішувати питання оптимального включення в глобальну економіку в умовах незавершеної системної соціально-економічної і політичної трансформації. Сказати про те, що сучасна українська правова свідомість знаходиться в перехідному режимі, не є остаточно вірним. Перехід правового сучасного становлення України (за сучасним періодом становлення української правової свідомості як форми перехідного українського державотворення - В. Тацій, В. Сташис, В. Петрішин, Г. Гегель, М. Козюбра, В. Чефранов, Л. Петрова та ін. ) затягся, він не відповідає ні часовому, ні ідеологічному поняттю, тобто досягнення поставленої правової перехідної (теоретично девіантної) мети у трансформації перехідної або девіантної правової свідомості як такої правопроцесуальної основи (за даного випадку розвинутій ринковій економіці, котрій частково або остаточно відповідала б відповідна модель ринкової девіантної правової свідомості), якій відповідає цільовому правовому стану автентичного типу економічної та правової свідомості та культури не відбувася досі та досі знову ж-таки, продовжує маргінально формуватися у періодах становлення української правової свідомості, хоча більш потрібні зараз практично, теоретично та верифікаційно періоди розвитку останньої. Тому при визначенні етапу трансформації, у якому знаходиться українська правова свідомість, що типово науково ідентифікована не тільки нами як національна, на сьогоднішній момент, найчастіше доцільним використовувати термін постперехідної або посттранзитивної української правової свідомості, культури та економіки. Дана обставина накладає на антикризове правове управління свої рамки. Тому сучасне антикризове право законодавче управління зіштовхується з непосильною задачею реформування кризової ситуації в державі, в якій порушені принципи правової ідеології та засади природного ідеологічного становлення та розвитку загальних духовних процесів. Для того, щоб більш повно розкрити особливості антикризового законодавчого управління в Україні в трансформаційних умовах необхідно розглянути етапи формування антикризового правового управління тільки у контексті відповідних конкретно-історичних (хронологічних) періодів історичного і сучасного становлення та розвитку української правової свідомості та культури. Формування антикризового правового та економічного менеджменту в Україні починається з того моменту, коли масштабність і глибина кризи правової свідомості стали непорівнянними з подальшим розвитком економіки. Але перш ніж відбулися позитивні зрушення на користь антикризового законодавчого управління, пройшло досить багато часу, що більшість підприємств привело до необоротних наслідків. Після того, як Україна вступила в перехідний період з новими ідеями, але зі старими звичками масштаб кризи приймає глобальний характер. Це пов'язано, насамперед, з колосальною різницею командно – адміністративної і ринкової систем. Розвиток принципів правового господарювання та адміністрування, При тоталітарній правовій свідомості (радянській соціалістичній правосвідомості, культурі та економіці), їх формування йшло в противагу принципам світової ринкової правосвідомості, культури та економіки. Під час існування СРСР пріоритетним було будівництво величезних промислових комплексів, що виправдували себе при командно – адміністративному державному режимі. Поняття «криза» та «кризовий цикл соціальної активності правової свідомості та культури» було відсутнє як таке через державну підтримку, що виражалася на всіх необхідних рівнях. З переходом до ринкової правової свідомості, культури та економіки існуючий режим показав повну нездатність швидко відреагувати на зміни, що відбуваються, і адаптуватися до нових умов господарювання, що у свою чергу призвело до нової затяжної соціально-економічної кризи, кризового циклу соціальної активності правової свідомості та культури (що характерні для періодв розвитку правосвідомості), наслідки якого відчуваються дотепер. Особливим каталізатором кризових явищ у правовій свідомості та культурі на той час послужила відсутність нормативної бази, яка б регулювала сформовану неадекватність підприємств на зміни умов господарювання та некризового становлення правової свідомості як основи актуального механізму регулювання суспільних відносин, презентуючого, наприклад, посттранзитивне перетворення українського нетрадиційного суспільства, української нетрадиційної правової свідомості та культури (початок 90-х років ХХ ст..- 2004 р) у нові традиційні з домінантою прогресивної світової форми української республіканської правової свідомості та культури ( з 2004 р.) та у нові нетрадиційні (з 2010 р.) з домінантами монархічної форми правової свідомості та культури з поверненням законодавчого розвитку України до 1996 року з введенням колишньої Конституції 1996 року, але без нормативної «люстрації» всіх інших нормативних актів великої кількості, що стають численною основою для тривалих колізій та базою для формування стійкого правового нігілізму. Сучасна монархічна форма української правової свідомості має відповідну трансгресивну девіантну, згодом - посттранзитивну українську правову свідомість та культуру [4].

Ідейно-світоглядні принципи, що народились за певний період розвитку української правової свідомості, та розвинулись у відомих філософсько-правових (літературно-художніх, поетичних) творах, стали найголовнішими ідейно-світоглядними засадами для формування фундаменту нової правової ідеї, ідеалу, ідейно-світоглядої парадигми традиційного суспільства, яка, в свою чергу, продукує нову законодавчу парадигму правового знання, правової теорії та практики після з'явлення нової Конституції незалежної України. Останню як Основний Закон, презентуємо конкретно-історичним філософсько-правовим твором та концептуальним методологічним інструментом здійснення актуальних правових перетворень. Конституція України презентує нову епоху становлення правової свідомості як типово національної, нову правову традицію, формальну спадкоємність сучасної української монархічної форми правової свідомості та основу нового авторитарноцентричного механізму правового регулювання суспільних відносин з домінантою російськоцентричної, а не україноцентричної, як за типових періодів розвитку української правової свідомості та культури, складової пропорції у формулі української правової ідіоми, де правова свідомість є стержневим та основним компонентом цього механізму за періоду сучасного її становлення (з 2010 р.), хоча за періодів природного формування правосвідомості за періодів її становлення вона є (повинна бути) лише основним його елементом. При цьому ми акцентуаємо увагу на тому, що зараз перманентно продовжує існувати стара стійка тенденція до продовжування давнього, традиційно характерного для української правової свідомості, традиції та культури типово маргінального, не прогнозованого численного та нерівноважного дроблення періодів становлення та розвитку української правової свідомості та відсутність офіційної правової науки уваги щодо цього, а також нотуємо про те, що остання, разом з євроейськими тенденціями на їх домінуючому тлі, продовжує залишатися догматичною, пострадянською, з широкими родимими плямами колишнього радянського відношення до правового буття.

Список використаних джерел:

1. Дмитрієнко Ю.М. Проблема філософеько-правового твору в контексті девіантної правосвідомості//Нова парадигма. Альманах наукових праць. Вил. 24. - Запоріжжя, 2002. - С. 14-17

2. Дмитрієнко Ю. М. Норми правової свідомості-культури-права: історико-правовий стан становлення та розвитку в методологічно-правовій співвіднесеності та перспективі / Ю. М. Дмитрієнко // Форум права. – 2010. – № 3. – С. 77–82 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-3/10djmctp.pdf, Дмитрієнко Ю. М. Норми правової культури як якісної частини механізму правового регулювання / Ю. М. Дмитрієнко, І. В. Дмитрієнко // Форум права. – 2010. – № 3. – С. 83–91 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/ FP/2010-3/10djmmpr.pdf

3. Дмитрієнко Ю.М. Українська законосвідомість – проблема чи панацея? (витоки, тенденції, перспективи) // Нова парадигма. Журнал наукових праць. Вип. 60. – Київ: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2006. – С. 92-116

4. Аджимуратова Б. И., Алядінова Г.С. ЩО ТАКЕ ПОСТТРАНЗИТИВНА ЕКОНОМІКА / Науковий керівник Дмитрієнко Ю.М. // Развитие национальной экономической системы в условиях глобализации: актуальные проблемы теории и практики. Материалы IV Всеукраинской конференции студентов, аспирантов и молодых ученых. – Сиферополь, 2011. – С. 56-57