|
Українське людство як колектив
різнонаціональних суб’єктів правової свідомості та культури не є однорідною
стандартизованою масою, воно складається з окремих націй, народів, етнічних
груп, які також не є уніфікованими, а включають в себе подібних між собою
і, одночасно, дуже унікальних індивідів. Правові етноси, народи, нації,
тобто етноси, народи, нації, зорганізовані юридично в національні держави,
мають своє “обличчя” сформоване ідейно-світоглядним і нормативно-правовим,
перш за все, ментально структурованим, етногенезом, історією і культурою. Типовість і
своєрідність правового етносу
проявляється не тільки і не скільки в його антропології. Оригінальним правовий етнос робить його правова культура,
духовна і матеріальна (цивілізаційна). Духовна
правова культура є
ведучою і визначальною за відношенням до культури
правової матеріальної
як у долі етносу, так і в його матеріальному здобутку. Життєвий
шлях окремого індивіда (представника етносу, народу, нації) – первинного
суб’єкту правової свідомості (фізичної особи) як типового
суб’єкту національної правової свідомості та культури також
визначається його правовим духом не в
меншій мірі, ніж
історичними обставинами його життя, а в більшій, визначеній духовною правовою культурою. Духовна правова культура складається із ідейно-світоглядних і
нормативно-правових знаків, символів, смислів, значень, цінностей, норм,
міфів, фольклору, концепцій, теорій, ідеологій та переконань, що можна
наочно презентувати та ідентифікувати у артефактах і архетипах
правової свідомості та культури; у всьому цьому надбанні визначальну роль
відіграє нормативно-світоглядна правова
ціннісно-смислова сфера, яка і є правовою духовністю у вузькому
розумінні слова, бо дає окремому правовому етносу чи індивіду орієнтири
праввого життя: “Для чого і в ім’я чого жити і боротися?” Правові смисли є
визначальними рушіями правового буття, бо
коли є в ім’я чого жити, то людини стає здатною стерпіти будь-які умови, бо
ці смисли зорієнтовані у майбутнє, у перспективу. Духовна правова культура складається, в першу чергу, з ідейно-світоглядної та нормативно-правової ментальної та праворефлексивної її частини (що має згодом переутворитися у наукову правову
ідеологію),
причому ментально-правова частина завжди передує праворефлексивній, ідеологічно-правовій. Уже першим, досить грубим,
аналітичним підходом до вивчення правової духовності в широкому розумінні
слова можна виділити три якісно відмінні один від одного, але нерозривно
пов’язані між собою щаблі її розвитку: ідейно-світоглядний ментальний
(базовий, досвідний) і праворефлексивний (світоглядний, ідеологічний,
концептуальний), спонтанний (холістичний, індетерміністичний,
ірраціональний, проактивний, гетеростатичний, трансцедентний, транзитивний,
посттранзитивний). Становлення духовної правової культури розпочинається з
її родової першооснови – легальної, офіційної культури та її ментальної
частини, яка виступає в якості базової, а продовжується праворефлексивною,
ідеологічно-правовою частиною, яка уже твориться не всім правовим етносом
як основою майбутньої нації, а етнічною (народною, національною) правовою
елітою; рефлексивна частина правової культури є похідною від ментальної і
надбудовується над нею разом зі вторинними суб’єктами правосвідомості
(юридичні особи). Ментальна правова духовність є першою ознакою правового
етносу і першим неусвідомлено-автоматичним опосередкувально-поєднувальним
нормативним регулятором як матеріального виробництва і громадського життя
всього етносу, так і кола правової діяльностей і стилю правової поведінки
окремих правових індивідів. Коло правової діяльностей як індивіда, так і
спільноти реалізує смисловий регулятивний зміст ідейного відношення до
окремих сторін світу, а стиль правової поведінки визначає форму і динаміку
становлення, розвитку актуальних форм правових свівдомостей, які
безпосередньо процесуально реалізуються в операціях при породженні певної
правової дії чи правомірного вчинку. Ментальна правова духовність
має в своїй основі колективні правові уявлення та
архетипи та артефакти колективного
несвідомого і маргінально
правоусвідомленого у правовій свідомості та культурі.
Психодіяльні і психоповедінкові архетипи правової свідомості започаткувалися ще на початку давнього правового етногенезу [1]. З плином часу вони
ускладнюються, вбудовуються і вибудовуються в систему ментальної правової духовності етносу-народу-нації, традиційно передаються через покоління і через колізії
та апокаліпсиси в історії правового етносу. Засвоєння архетипів (давніх праобразів)
правової свідомості материнської
спілки є початком типової правової соціалізації
індивіда як первинного суб’єкту
правосвідомості; вони
привласнюються легко і просто (неопосередковано, непомітно, мимовільно),
але складають базу для становлення індивідуальної ментальної
правової свідомості, що створює
ментальні права первинних суб'єктів
правосвідомості як образи родового правового світу
від якого правовий індивід
відштовхується в своїй ідеологічно-правовій,науково-практичній орієнтації у реальному правозаконодавчому
світі. У випадках
психічної інволюції чи деградації правового індивіда
архетипи правової свідомості втрачаються
останніми або і зовсім не втрачаються. Вони є найбільш консервативною
частиною психіки правового індивіда, яка робить цього індивіда
типовим представником правового етносу; слугує не лише початком і базою істинних форм правової свідомості будь-коли, але й ідейно-світоглядним
“ситом”,
“цідилком” “призмою» (тобто
етноконтролюючим фільтром) у його характерному стосунку до правового світу, до інших людей, до самого
себе. Архетипи колективного несвідомого правової свідомості “вкорінюють” індивіда в в правове буття, бо саме на основі правової ментальності розвивається буттєва (чи
буденна) правова свідомість
пересічних членів правового етносу, народу, нації, їх правова свідомість
для буднього буття. Правова
ментальність включає в себе також правові настанови (стосунки і
готовності), які проявляються у передбачуваній, наперед визначеній спрямованості психіки тільки на певний
спосіб і правовий стиль взаємодії з світом, які (спосіб і стиль) втілюються
в ідейно-світоглядних образах-уявленнях (звична неправоусвідомлена, але
реально діюча правова інформація) і
в автоматичних нормативно-правових динамізмах (звична неімпульсивна
енергетика, синергетика правової свідомості та культури), через які реалізуються
звичаєвий правовий образ світу і життєва філософія етносу чи іншої
спільноти. Змістом
правової ментальностей індивідів є психолого-правова культура соціальних груп, які дійсно
несуть на собі і виконують правову культуру та
історію і які, одночасно, мимовільно їх творять. Психолого-правова інтуїтизована культура
соціальних груп певної конкретно-історичної епохи
включає в себе настановчі психічно-правові утворення
які, зазвичай, не правоусвідомлюються,
але несуть в собі детермінуючі, часто образні, взірці, одержані в спадок
від предків і попередників (взірці релігійно-правових
вірувань як артефакти та архетипи релігійної правової
свідомості та культури, зразки переживань, кліше думань,
стереотипи правових вчинків, шаблони
законодавчого вирішення
проблем).
Ментальні правові образи уявлення і динамізми звичаєвої правової свідомості, її норми
та норми звичаєвої правової культури, які складають основу образу правового
світу і життєвої правової філософії етносу, хоча і мають певні відмінності
в окремих правових субетносах і групах, зберігають базове системне
співвідношення настановчих стереотипів світоосягнення спонук правової
свідомості до правової діяльності і рис правомірної поведінки, яка виявляє
себе в породженні характерних для даного правового етносу чи групи особливостей тлумачення
світу, кола діяльностей і стилю поведінки, ідентифікованих у пріоритетних
формах звичаєвої української правової свідомості та культури. Це панівне
ментальне співвідношення настановчих спонук, рис і тлумачень правової
свідомості та у правовій свідомості є системним психо-правовим новоутворенням, яке ми назвемо
ідейно-світоглядною супідлеглістю настанов і ставлень правової свідомості
до правової дійсності, бо система тут складається, в основному, за
принципом значущості певних правових дій і вчинків для виживання правового
етносу, групи чи окремого правового індивіда: менш важливе ставлення
підпорядковується і підлягає більш важливому. Уся система
природного правового усвідомлення діє за
певними взірцями, настановчого плану. Жорстока ідейно-світоглядна та нормативно-правова супідлеглість
типово правоусвідомлених настанов-ставлень є гуртовою для всіх представників
даного правового етносу чи
групи в певну конкретно-історичну епоху, на
конкретних теренах і у визначеному оточенні, що свідчить про конкретно-історичну усталеність правової свідомості
як найхарактернішу її якість.
Ментальна правова духовність у сталому вигляді являє собою деяку
інтеріоризовану ідейно-світоглядну супідлеглість регулятивних
настанов-ставлень, яка виступає в якості характерного для даної спільноти
стилю нормативно-правової спрямованості у ідейно-регулятивному
світовідчутті, світосприйманні, світодіянні. Правоневідрефлексовані образ
світу і життєва філософія, які стоять за правовою ментальною супідлеглістю
настановлень, є характерними для цієї спільноти, самобутніми і
неповторними. Унікальна ментальна правова духовність породжується
спільнотою протягом над тривалого та наддовгого конкретно-історичного,
часто варіабельно чи перманентно
повторювального періоду (періодів)
(у його (їх) різних ідейно-світоглядно та нормативно-регулятивно
видозмінених варіаціях і численних різних хронологічних періодах
становлення і розвитку української правової свідомості та культури) правового, правоусвідомленого,
правовідрефлексованого та традиційно верифікованого найчастіше на
несвідомому рівні у площині правових емоцій за усними механізмами
регулювання суспільних звичаєвих правовідносин історико-культурного буття
на певних теренах; убирає в себе соціальний, культурний, правовий та
суспільний досвід спільноти у вигляді шаблонів правової та
правоусвідомленої діяльності, стереотипів правової та правомірної
поведінки, стійких рефлексивних
еталонів тлумачення явищ правового світу; виконує функцію образу правового
світу, який слугує конкретному індивіду для орієнтації в реальному
правовому світі; ззовні існує та пропонується для засвоєння окремим
правовим індивідом у вигляді народної звичаєвості, народної правової
свідомості, культури та групових, корпоративних чи оригінальних правових
традицій; важко поступається правовим новаціям, що проявляється у
збереженні певного внутріпсихічного правового і правоусвідомленого
інваріанту протягом великих історичних діб правового етносу чи стійкої
корпоративної групи. Стандартизовані історією правової культури і
стабілізуючі буття спільноти ментально-правові утворення не є абсолютними штампами, які жорстко програмують
правове і законодавче життя спільноти чи індивіда, але надсуттєво впливають
на це, частою мірою без достатньої правової волі суб'єктів правової
свідомості будь-якого часу. В реальному бутті в міру розвитку духовної
правової культури збільшується
регулюючий вплив індивідного правоусвідомленого досвіду і з’являються
можливості індивідуального вибору. Ментальні правові настанови
виступають у ролі пропонованих референтними групами і правовими особістостями для засвоєння конкретним правовим індивідом уявлень-тлумачень світу, сенсів правового життя, цінностей і норм право усвідомленої поведінки, операційного оснащення правової діяльностей. Вони є жорстокими регламентами, які, існуючи навіть у неправоусвідомленому та неусвідомленому вигляді, починають суттєво впливати
на детермінацію правової діяльності
і правомірної поведінки індивідів певної історичної
правової доби і культури, задаючи напрямок і межі власному та чужому правовому буттю, його
розуміння і будь-якої верифікації,
що за будь-яких часо-просторів слугує межею правдивості та істинності
будь-яких подій, фактів, процесів. Ментальна правова духовність на своєму щаблі розвитку,
повноцінно виконує ті ж функції, які на більш високому праворефлексивному щаблі, високому на найвищому циклу
соціальної активності правової свідомості та культури, виконує як традиційно сприйнта рефлексивна правова свідомість,
хіба лише в меншому обсязі, менш творчо і з меншою персональною
відповідальністю. Правова ментальність
істинно допомагає індивіду і спільноті діяти в
світі; об’єднує в одне континуальне ціле психіку індивіда і спільноти, каналізує
та канонізує
правові спонукання до діяльності звичним переходом
від ідеально-правового, але неправоусвідомленого та частково чи повноправоусвідомленого взірця, до
реальних аправових вчинку і правової дії; кладе епохальну межу індивідним і
спільнотним можливостям правового світоосягнення,
світопереживання і світодіяння; консервативно смислотворить і вкорінює в
буття індивіда і правову спільноту.
В міру
історико-соціального розвитку правового етносу збільшується внесок у його
буття рефлексивної правової духовності, яка завжди базована на духовності
ментальній, бо у рефлексивній правовій духовності освічених і просунутих у
своєму розвитку членів правового етносу завжди є неправовідрефлексована до
кінця ментально-правова основа, яка робить її правову діяльність і
поведінку характерною для представника даного правового етносу. Так,
наприклад, євреї, які є найбільш відомими творцями і поборниками
універсальної космополітної та інтернаціональної правової культури для
інших народів, серед яких їм доводиться жити, після двох тисячоліть
бездержавності відродили свою державу Ізраїль і зробили раніше мертву рідну
мову івріт живою і державною, бо будучи людьми висококультурними добре
розуміли значення материнської мови для розвитку національних правових
ментальності, ментально-правової ідентичності, еліти і держави. Правова ментальність
і правовий менталітет певним чином програмує людину на
етнічний лад як початково контактний
для інших і
в цьому програмуванні немає нічого поганого. В самій правовій ментальності є різні сторони і особливості, які по різному
впливають на долю правового етносу і
окремих індивідів; в ній є і такі якості, які уже не відповідають сучасним
умовам і підлягаютть корекції. Правова ментальність
консервує традиційну правову духовність
етносу, зберігає її унікальність і цілісність, слугує базою
для етнічної правової ідентифікації як типово елітно національної. Моральна
оцінка відноситься до дій і вчинків окремого індивіда чи політичного
режиму, які були детерміновані їх смислово-ціннісним духовно-правовим рівнем розвитку, і не стосується їх правової ментальності, бо відповідальність
завжди має бути персональною. Правова
ментальність як неправорефлексивна (а часто пралогічна),
маргінально-правовідрефлексована (девіантна правова свідомість) та
немаргінально правовідрефлексована та правоусвідомлена остаточно
(законодавча свідомість за природного її становлення та розвитку) частина
психіки залишається у великій мірі неправоусвідомленою; її доля у
спільнотній правовій психіці і в психіці окремого правового індивіда може
зменшуватися за обсягом, але ніколи ментально-правова частина психіки не
зникає цілком. Вона несе в собі традиційний для цього правового етносу,
правового народу, правовій нації такий образ правового світу, в якому
імплицітно представлені у першочергому порядку ментальний образ реального
фізичного світу, ментальний образ взірцевих між людських, міжнаціональних і
міжнародних правових стосунків, типовий образ Я члена правового етносу з
типовою завжди «Я» правосвідомістю,
ментальний сценарій правового життя і ментальну смислобуттєву життєву
правову філософія як філософію ментального правоусвідомлення світу та його
відносин. Саме властива конкретній ментальності життєва філософія правової
свідомості є найважливішою частиною традиційного образу правового світу;
саме вона орієнтує правового індивіда в світі і є базою свідомості,
правосвідомості та самоправосвідомості для буття загалом та правового буття
конкретно тощо. Неправовідрефлексована ментальна “життєва правова
філософія” є аналогом рефлексивного правового світогляду, на ній він засновується і є лише її, життєвої
правової філософії, рефлексивною правоусвідомленою вершиною, яка з
розвитком індивіда стає відносно незалежною від ментально-правової життєвої
філософії і може мати певний корегуючий вплив на неї. Під правовою особистістю
ми розуміємо певну ієрархію правових і
конкретно-історично-правоусвідомлених смислів, суб’єкта вольової
(праворефлексивної) дії і спонтанність правової психіки. Властивий для
певної правової ментальності образ Я індивіда (який надалі ми будемо називати
базовою правовою особистістю) якраз і являє собою типову (чи характерну)
для цього правового етносу ієрархію правоусвідомлених і найчастіше
неправоусвідомлених, але життєво важливих правових та/або нормативних
(регулятивних) смислів, засвоївши, привласнивши і модифікувавши у
відповідності до умов життя яку, тільки правовий індивід стає правовою
особистістю як певною ієрархією правових і законодавчо-правових смислів,
яка об’єднує в собі правове і законодавче загальноетнічне, особливе для
правової мікрогрупи та індивідуальне, властиве лише цьому індивідові.
Властива даному правовому етносові типова чи законодавча ієрархія
ідейно-світоглядних смислів якраз і є базовою правової особистістю цього
правового етносу, яка передається через покоління та епохи. Суб’єктом правовольової дії правовий індивід стає з певного ступеня розвитку
рефлексивної правової духовності, коли він уже є здатним породжувати
правові та/або законодавчі дії та вчинки по власному праворефлексивному міркуванню
і брати на себе персональну правову та/або законодавчу відповідальність за
зроблений вибір. Спонтанною правова особистість стає тоді, коли виходить за
межі ментально-правових регламентів у переживання цілосності світу, замінює
їх повністю чи частково ідеологічно-правовими і себе як невід’ємної його
частинки; стає над парадигмою ментально-структурованої
рефлексивно-концептуально-понятійної картини світу і вплітає свої
діяльності в плин світової правової спонтанності.
Ментальна правова духовність,
нормативно інтеріоризуючись у психіку окремого правового індивіда закладає
там “базову правову особистість”, характерну для даної корпоративної чи
етнічної правової, законодавчо врегульованої спільноти, яка здійснює
впорядковуюче структурування світу та регуляцію законодавчої діяльності і правової
поведінки цього індивіда у відповідності з образом ментально-правового
світу і життєвою правовою філософією етносу чи групи як його філософією
ментально структурованої правосвідомості та культури. Саме
своєрідна базова правова особистість
як цілісний, але, можливо чи/або
остаточно неправоусвідомлений образ Я, є найхарактернішим
ансамблем типологічних ознак правового етносу чи корпоративно-правової групи. Суть цього
ансамблю зазначених ознак
в стабільному об’єднанні певних правових і правоусвідомлених рис і
динамізмів, які засвоюються окремим членом спільноти і відрізняють його від
представників інших етносів. Базова правова особистість, яка закодована в материнській
мові, ритуальних дійствах і референтних взірцях, являє собою певні
стереотипні форми ментального
стереотипу традиційної звичаєвої правової свідомості внутрішніх
правових і законодавчих
мотивів реального та майбутнього структурування
світу і регуляції діяльності. Вона передається новому членові
спільноти в процесі ідейно-світоглядної
(процеси розвитку правосвідомості) та нормативно-правової (процеси
становлення правосвідомості) комунікації з еталонними членами правового етносу. Через правову духовну ментальність в продовж віків
передається та/або формується “базова правова особистість”
даного правового етносу як природої першооснови правового народу та правової
нації – природних субстратів правової держави, в якій закладена типова ментальна
духовність (правові (період
становлення правосвідомості) та правоусвідомлені (період ровитку правосвідомості)
значення,
смисли, символи, цінності, міфи), тобто базова правова особистість
несе в собі життєву правову філософію даного правового етносу (в першу чергу) і повне технічно-правове операційне оснащення (в другу чергу).
Завдяки правовій духовній ментальності
більш-менш легко, хоча і залежно від колізій історії правового етносу і біографії правового індивіда, відбувається такий надзвичайно важливий акт як
ототожнення правовим індивідом себе з правовим етносом. Це відбувається
на щаблі формування індивідуальної самоправосвідомості
(правосамосвідомсті). При сприятливих обставинах “імпрітінг” правової ментальності
відбувається природньо (легко і просто, непомітно і безпосередньо);
архетипи правової свідомості на стадії її становлення швидко інтеріоризуються
в процесі побутової правової комунфкації, засвоєння материнської мови, від
референтних носіїв, індивідуальних і групових. Основою правового
переживання етнічно-правової ідентичності – базовою основою формування
етнічного динамічного стереотипу правової свідомості, її етнічного
пропріуму та самості є базова правова особистість даної спільноти. Правовою
основою ментальної “базової правової особистості” є консервативним
новоутворенням, яке закладається в над свідомість, підсвідомості (родові
правові природи) та у надправосвідомості та під правосвідомості (видова
правова природа), стійко передається наступним членам і поколінням
спільноти. Базова правова особистість не є
вічною,
вона теж знаходиться в розвитку, але змінюється вона дуже екстенсивно і
болісно. Плин часу, зміна соціального досвіду, суттєва видозміна обставин
життя вимагають інді радикальної конверсії
структури базової правової особистості.
При всій своїй консервативності, навіть при умові життя в гущі своєї
спільноти і на рідних теренах, базова правова особистість
ранимо реагує на зміни життєвих правових ситуацій і хоч дуже повільно, але
змінюється. Міра ригідності і психофізіологічна “ціна” змін структури
базової правової особистості
у різних правових індивідів
різні. При зміні контактної спільноти базова правова особистість
може змінюватися в більшій мірі, але не цілком, завжди залишається, не знікаючи
ніколи та ніде, певна стара ментальна “база”.
Хоча українська популяція поступово втрачала героїчно-козацький та
шевченківський тип правової особистості,
але вона ще й досі не стала тотальним “російськомовним населенням”[2]. На становлення національної самототожності правового
індивіда та його індивідуальної ментальної правової свідомості як первинної
у будь-якому часі та просторі, що формують
стійкі ментальні права всіх первинних суб’єктів правової свідомості та
культури (фізичні особи), як первинні та домінантні завжди у будь-якому
законодавчому часо-просторі (як
завжди вторинному у його онтогенезі, філогенезі та соціумогенезі) та
будь-коли й будь-де за зрівнянням з будь-яким правовим часо-простором, впливає багато чинників, з яких правове
наслідування, законодавча трансформація у власні настанови пропонованих
взірців і проявів базової правової особистості є головними. Саме базова
правова особистість проноситься правовим етносом через покоління і через випробування
історією. Базова особистість являє собою системне стабільне співвіднесення психічних, моральних і суто правових настанов, яке інваріантно передається та/або звичайно правоусвідомлюється через
покоління (як правило, але не завжди, один
конкретно-істориний хронологічний період становлення та/або розвиток
правової свідомості та культури як
типово національних) певної конкретно-історичної (хронологічної) правової чи законодавчо зорганізованої
спільноти
і яке в процесі правового життя
складається у певну, характерну для даного правового індивіда, ідейно-світоглядну
та нормативно-правову супідлеглість настанов-ставлень. В цій
супідлеглості фіксуються стереотипні форми діяльності і поведінки та відбиваються у динамічному стереотипі правової
свідомості, її пропріумі та самості, які характеризують правовий етнос (етнічна
правосвідомість), народ (народна
правосвідомість) та правову націю (національна правосвідомість) -
три ступеня розвитку суспільного субстрату для правової державиі,
одночасно, частково відображають індивідуальний правовий життєвий досвід людини. Те що основними складниками
базової правової особистості
в прижиттєві психічні, ментальні та правові новоутворення у вигляді нових правових настанов робить базову правову особистість стабільною, стійкою проти змін
та інтерційною в збереженні. Базова правова особистість
входить фундаментальним інваріантом у ідентичність правової особистості, в її Я- правовий і право усвідомлений образ чи/або
Я-правоу чи/або правоусвідомлену концепцію. Ідейно-світоглядна та нормативно-правова супідлеглість
настанов-ставлень інтуїтивно переживається індивідом як імпліцитний образ
його ментально-правового Я, який
через зворотний зв’язок становлення
правосвідомості від оточуючих правових індивідів
стає для нього ідеально експліцитним. У ментально-етнічних
настановах-ставленнях в знятому вигляді закладені предківські архетипи
звичаєвої правової свідомості та культури, які правовий індивід неповторно
поєднує і які входять в його систему ментальних образу світу і життєвої
правової філософії, вмонтованих в супідлеглість правових (становлення
правосвідомості) і правоусвідомлених розвиток правосвідомості)
настанов-ставлень. Базова правова особистість у вигляді характерності у
ідейно-світоглядної супідлеглості настанов-ставлень з імпліцитно
закладеними етнічними образом законодавчо сприймаємого правового світу,
життєвою правовою філософією і сценарієм ментально-правового життя входять
найважливішими складниками в національну правову ментальність. Саме базову правову особистість потрібно
передати наступному поколінню правового етносу як ментальну основу для
становлення правової етнічної самототожності окремих правових індивідів; така
спадщина здатна забезпечити як збереження етносу у віках, так і становлення
стабільного смислового вкорінення окремого правового індивіда у правове
буття чи-то народу,чи-то нації,чи-то держави. Там де передана і вкорінена в правову психіку окремого індивіда базова
правова особистість певної правової спільноти, там правовий індивід
природно ототожнює себе з рідною спільнотою, де він мешкає. Ментальна
правова духовність є обов’язковим фундаментом функціонування будь-якої
правової культури (некризовий цикл соціальної активності правової свідомості,
її відносна самостійність, правосвідомість у стадії пропріуму та самості,
динамічний стереотип активнійі). Вона проявляється як
самостійно, так і у вигляді необхідної ідейно-світоглядної та
нормативно-правової основи для розвитку більш високої рефлексивної правової
духовності. Ментально-досвідна
правова духовність з її функціями при розвитку будь-якої правової духовності рефлексивно-концептуальної
продовжила свою місію і лише поступилася парадним місцем. Націоналізм як
рефлексивна правова ідеологія
національної держави і політичної нації для здобуття своїх правових ідеалів спирається на правову ідентичність
і культивує потрібну йому сторону правової ментальності.
Зі становленням правової держави і нації правова та
праворефлексивна звичаєвість і традиції правової свідомості зберігаються, їх розвиток стає турботою
держави, вчених, лідерів. У всі правові епохи,
а тим паче в період власної державності, кожна нація хоче мати своє
неповторне (національне за назвою
титульної нації або за назвою
національної ознаки більшості населення) обличчя, яке б зберігалося у віках і
яке неможливо невпізнати та сплутати з чужим. Для цього слід не тільки зберігати, але й широко використовувати
відоми традиційні назви, наприклад, держав, імена відомих діячів і не цуратися цього так, як, наприклад,
деякі вчені задавали мені питання»:
«А що таке українська правосвідомість? Що це таке, я цього не знаю?» та мені довелось з цього приводу видати наукову
монографію, написати низку статей у фахових виданях України та приблизно 70
тез для міжнародних конференції. Я дуже вдячний вченим за такі питання. ЛІТЕРАТУРА
1.
Субтельний О. Україна: Історія.
- К.: Либідь, 2011. - 512 с.
2. Франкл В. Человек в поисках смысла. - М.:
Прогресс, 12010. - 368 с.
|