Право/4.Трудове право, і право соціального забезпечення.

Ст. пр. Пілігрім А.С.
Студентка Красовська Е.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган - Барановського, Україна

ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ МОЛОДІ

Сьогодні зростає необхідність підвищити соціально-правовий захист права на працю молоді (особливо у віці до 18 років), тому що молоді люди досить часто зазнають труднощів при реалізації права на працю. Роботодавцям потрібні досвідчені кадри, тому молодій людині без досвіду роботи працевлаштуватися нині непросто.

У ст.43 Конституції України закріплено, що “кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він сам вільно обирає або на яку вільно погоджується”. Вільне обрання праці та вільне погодження на неї означає, що тільки самій особі належить виключне право розпорядження своїми здібностями до творчої і продуктивної праці. При цьому людина може обирати той чи інший вид діяльності, рід занять. Але, на жаль, на практиці дана норма Конституції України реалізується не повністю. Сучасний стан економіки й зростання безробіття вимагають всебічних досліджень проблем зайнятості різних категорій населення з метою регулювання цих процесів і опрацювання заходів щодо виходу з кризи. За таких соціально-економічних умов особливі труднощі із працевлаштуванням виникають у молоді, осіб передпенсійного віку, жінок з дітьми тощо. Для таких категорій громадян при прийомі на роботу встановлюється ряд гарантій на законодавчому рівні. Проте кількість таких гарантій є обмежена, а існуючі - не завжди є ефективними. Яскравим прикладом цього є наявність проблем, що виникають при працевлаштуванні молоді.

Сьогодні в Україні молоді віком від 14 до 28 років (а саме ця вікова група відповідно до Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” є молоддю) більше 10 мільйонів. А це пята частина населення України. Як показує статистика, лише 40% опитаних студентів вузів України вважають, що вони зможуть отримати роботу за спеціальністю, а третина випускників профтехучилищ змінює свою професію і здобуває іншу спеціальність.

Законодавство передбачає, що при прийнятті на роботу неповнолітнього із ним повинен бути укладений письмовий трудовий договір. На практиці дана норма виконується не завжди, і органи, на які покладено функцію нагляду за виконанням цього припису (а саме прокуратура, служба в справах неповнолітніх), цього не виконують. Тут можна було б передбачити негативні правові наслідки для роботодавця за невиконання даної норми.

В Законі України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” закріплено, що “держава забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менший двох років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах...”, але дія цієї статті поширюється тільки на осіб, підготовка яких здійснюється за державним замовленням. Також законодавством не передбачена відповідальність за можливість відсутності робочих місць на підприємстві, на яке направляється молодий спеціаліст. Отже, коли молодий спеціаліст направляється на роботу на певне підприємство, а там йому дають обґрунтовану відмову у прийомі на роботу у звязку з відсутністю робочих місць, то він не може заперечити це рішення.

Тим же законом передбачено створення квоти робочих місць для працевлаштування молоді. Ця квота визначається місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в межах встановлених в Законі України “Про зайнятість населення” (5% від загальної кількості робочих місць на підприємствах з чисельністю більше 20 чоловік). Для молоді це питання є досить проблемним, хоча законодавством передбачено накладення штрафів у разі відмови прийняти на роботу молодь у межах встановлених квот. Доцільно було б, крім накладення штрафів за невиконання даного припису, встановити певні економічні методи стимулювання для підприємств, установ, організацій в разі працевлаштування молоді понад встановлені квоти, а також чіткіше врегулювати в законодавстві механізм як стимулювання, так і накладення штрафів і створити певні органи, які б здійснювали за ними контроль.

Указом Президента “Про заходи щодо реформування системи підготовки та працевлаштування працівників вищих навчальних закладів” встановлено, що “...особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вузу угоду, за якою вони зобовязані після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати у державному секторі народного господарства не менше як три роки. У разі відмови працювати у державному секторі народного господарства випускники відшкодовують повну вартість навчання. Реально такому працівникові забезпечується мінімум гарантій і умов. На практиці такі особи позбавлені можливості “тиснути” на роботодавця з метою покращення умов праці, так як у разі звільнення за власним бажанням вони несуть відповідальність у вигляді повернення коштів за їх підготовку. Тобто в даному випадку має місце порушення трудової угоди, оскільки випускник, що поступив до вузу за скеруванням від певної державної установи несе відповідальність за відмову працювати в цій установі, натомість установа за відмову працевлаштування працівника відповідальності не несе. Така ж ситуація існує, коли підготовка спеціаліста здійснюється за рахунок фізичних чи юридичних осіб. Хотілось би, щоб законодавець встановив гарантії для тих, хто вчиться не за державним замовленням.

Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” також зазначає, що “Молодіжні центри праці, що діють відповідно до Типового положення, а також громадські молодіжні організації (агентства, біржі, бюро та інші) за наявності в них відповідного дозволу виданого державною службою зайнятості, сприяють працевлаштуванню молоді, в тому числі учнів, студентів, аспірантів у позанавчальний час, надають послуги, повязані з профорієнтацією та підготовкою до роботи за новою професією”. Так, безперечно, це прогресивне положення українського законодавства. Та чи сприяє держава створенню таких молодіжних центрів праці, чи достатньо вони забезпечені ресурсами для здійснення своєї діяльності і для інформування населення про свою діяльність? Практика дає нам негативну відповідь.

Отже, це лише декілька питань, що виникають при працевлаштуванні молоді. Проте, це питання, які недостатньо врегульовані в законодавстві. Але ж існує ще багато інших, про які в законодавстві не згадано. Це, зокрема: відсутність затверджених регіональних програм працевлаштування студентів у вільний від навчання час; відсутність законодавчо встановлених гарантій захисту молодих працівників від дискримінації за віковою ознакою; молоді працівники, що укладають трудовий договір і працюють на умовах неповного робочого часу, повинні отримувати таку ж заробітну плату, як працівники з повним робочим днем, а переважно мають оплаченим лише фактично відпрацьований час.

Для вирішення даних проблем необхідно боротися не з наслідками, а з причинами їх виникнення та існування.

Отже, право на працю є одним з основних прав людини. І для того, щоб говорити про майбутнє нашої держави , а саме молодь - це і є її майбутнє, потрібно підтримати її сьогодні і допомогти у реалізації цього життєво необхідного права людини. Значні зміни характеру та умов праці, пов'язані з впливом соціально-економічних умов, потребують введення нових та перегляду діючих норм про умови праці й надання додаткових гарантій щодо трудових прав молоді.

Література:

1.Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Кодекс законів про працю України : за станом на 1 лип. 2008 р. - X. : Одіссей, 2008. - 156 с. -(Серія «Закони України»).

3. Реус О. С. Правове регулювання трудової діяльності неповнолітніх в Україні: автореф. дис. на здо-буття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 «Трудове право; право трудового забезпечення» / О. С Реус. -X., 2009. -19 с.

4. Щотова Ю. М. Правове регулювання працевлаштування молоді в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. на.к : спец. 12.00.05 «Трудове право; право трудового забезпечення» / Ю. М. Щотова. - X., - 2006. -19 с

5.Ярошенко О. М. Проблеми та перспективи правового регулювання зайнятості та праці молоді / О. М. Ярошенко // Вісник Академії правових наук України. - 2009. - № 4. - С. 205-213.