Перепелиця О. Л., Кондратьєв В. О

 

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

 

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОСУБ’ЭКТНОСТІ У ТРУДОВОМУ КОДЕКСІ УКРАЇНИ

 

Україні, яка стала на шлях розбудови суверенної, демокра­тичної, правової держави, належить здійснювати відповідні заходи щодо створення нової правової системи і у сфері трудових відносин зокрема, яка відповідала б пріоритетам, пов'язаним із сучасним життям, гарантованим правам та свободам людини, вимогам ринкової економіки.

 

Сучасна доктрина трудового пра­ва України вимагає змістовного перегляду багатьох інститутів трудового права і якісно нового підхо­ду до регламентації відносин, які ста­новлять предмет цієї галузі. Крім очевидних політичних і соціальних причин, цьому сприяла відсутність усталених, визнаних теоретико-правових конструкцій регулювання трудо­вих відносин, що відповідають новим соціально-економічним реаліям і по-новому б визначала б таку категорія як правосуб’єктність учасників трудових відносин.

Метою цієї статті є дослідження по­няття правосуб'єктності як визначальної правової категорії у сфері трудового права, обґрунтування доцільності диференційованого підхо­ду в умовах ринкових відносин до по­няття правосуб'єктності основних суб'єктів трудового права, визначення перспектив відображення категорії «правосуб'єктність» у новому трудо­вому законодавстві України.

Правосуб’єктність взагалі – це здатність особи до правоволодіння, тому вона є важливою правовою категорією, значення якої актуалізується в умовах ринкових від­носин. Правосуб'єктність розвивається і відображає специфіку суспільних відносин, особливості соціально-еко­номічної формації, визначає місце особи у суспільстві загалом і у сфері певної галузі права зокрема.

Реалії ринкової економіки об'єктивно зумов­люють необхідність чіткого визначен­ня правосуб'єктності суб'єктів трудово­го права для забезпечення пріоритету договірного регулювання правовідно­син щодо застосування найманої праці й, одночасно, ефективної реалізацій захисної функції трудового права.

Дослідженню різних аспектів пра­восуб'єктності у сфері трудового пра­ва приділяли увагу М. Александров, Н. Болотіна, В. Венедиктов, С. Іванов, М. Іншин, В. Костюк, В. Лазор, Р. Лівшиць, С. Маврін, Ю. Ор­ловський, П. Пилипенко, В. Прокопен­ко, С. Прилипко, О. Процевський, Г. Ча-нишева, Є. Хохлов, Н. Хуторян, О. Яро­шенко та ін. Однак єдності поглядів що­до поняття трудової правосуб'єктності, її структури, ролі, підстав диференціації у науці трудового права все ще не до­сягнуто.

Правосуб'єктність містить два ком­поненти - правоздатність і дієздат­ність. Правоздатність – це визнана за­коном здатність особи мати певні пра­ва й обов'язки. Дієздатність – це здатність особи своїми діями набувати і реалізовува­ти суб'єктивні права та обов'язки, а також нести відповідальність за свої дії.

Трудова правосуб'єктність, оскільки вона є вихідною, необхідною передумовою участі особи у трудових відносинах із застосуванням найманої праці, законодавчо надає цій особі можливість бути учасником цих відно­син.       Тож, трудова правосуб'єктність характеризує наявність у особи трудових прав і обов'язків, але й забезпечує передбачену законом здатність мати ці права й обов'язки і са­мостійно їх реалізовувати.

Вітчизняне трудове законодавство дотепер по­няття трудової правосуб'єктності нормативно не відображало, що призвело до різних підходів у ро­зумінні й трактуванні цієї правової категорії.

Невизначеність у розумінні вихідних правових категорій не­минуче відобразиться на ефективності правового регулювання в цілому і сприятиме різноманітним правопорушенням і зловживанням у сфері трудових відносин.

Порушення гарантованих прав і законних інтересів, питання про зловживання суб'єк­тивними трудовими правами охоплюють дисципліну праці, внутрішній трудовий розпорядок, відповідальність тощо, але найбільше порушення суб'єк­тивних суб'єк­тів трудового права здійснюється роботодавцями під час укладення та виконання трудового договору. Такі порушення виникають за різних обставин, але найбільше це обумовлено тим, що чинне трудове законодавство не містить чіткого визначення трудової правосуб'єктності робітників.

Таким чином, можна стверджувати, що трудова правосуб'єктність є важливою складо­вою правового статусу осо­би у сфері трудового права. Трудова правосуб'єктність виступає необхідною передумовою виникнення трудових прав та обов'яз­ків у будь-якої особи. Для то­го, щоб мати можливість стати суб'єк­том відносин у сфері застосування найманої праці, особа обов'язково повинна володіти чітко визначеною законом трудовою право­суб'єктністю, що сприятиме усуненню значної кількості зловживань у сфері трудових відносин.

Література

1. Лазор Л. Правове регулювання правосуб'єктністі у сфері трудового права в ринкових умовах // Право України. – 2010. -№ 12.- С. 108-114.

2. Воронін Я. Проблеми регулювання правових відносин між працівником та роботодавцем, які виникають внаслідок створення службового винаходу // Право України. – 2009. -№ 5.- С. 107-112.

3. Панасюк О. Зловживання суб'єктивними трудовими правами: постановка проблеми / / Право України. – 2010. -№ 3.- С. 161-165.

4. Пилипко С. Проект трудового кодексу України – важливий етап реформування трудового законодавства // Право України. – 2009. -№ 3.- С. 14-16.

5. Вишновецька С. Загальні положення проекту трудового кодексу України в контексті сучасних тенденцій розвитку трудового права // Право України. – 2009. -№ 3.- С. 41-47.