Ігнатенко І.В.,

студентка Національного університету

«Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого»

Проблеми правового регулювання проведення громадської екологічної експертизи

Право громадян України на участь у проведенні громадської екологічної експертизи є одним із елементів закріпленої у ст. 9 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 26 червня 1991 р. системи екологічних прав громадян, а повноваження громадських організацій екологічного спрямування на проведення зазначеного дослідження є одним з видів їх статутної діяльності (ст. 21).

Проведення громадської екологічної експертизи здійснюється незалежно від державної екологічної експертизи (ст.30 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища») або ж одночасно з державною екологічною експертизою (ст. 16 ЗУ «Про екологічну експертизу»).

Це означає, що єдиного порядку організації громадської екологічної експертизи немає, а процедура проведення цієї форми експертиз базується на вимогах ст.33 ЗУ «Про екологічну експертизу» і уявляє собою визначений законодавством порядок, який включає логічну, послідовну та узгоджену систему стадій еколого-експертної діяльності, в ході яких еколого-експертні органи чи формування виконують завдання експертного дослідження, аналізу і оцінки об’єктів екологічної експертизи та підготовку обгрунтованого та об’єктивного еколого-експертного висновку.

Ефективність громадської екологічної експертизи прямо залежить від того, яким чином у законодавстві буде регламентовано порядок її організації.

За загальним правилом, встановленим ст. 27 ЗУ «Про екологічну експертизу», експертом екологічної експертизи може бути спеціаліст, який має вищу освіту, відповідну спеціальність, кваліфікацію і професійні знання, володіє навичками аналізу експертної інформації і методикою еколого-експертної оцінки, а також практичний досвід у відповідній галузі не менше 3 років.

Вбачається коалізія у ст. 28 ЗУ «Про екологічну експертизу» в якій перелічено права експерта державної екологічної експертизи, зокрема, право на одержання за його вимогою відомостей та матеріалів, необхідних для проведення екологічної експертизи. Подібного права експерт громадської екологічної експертизи не має, але на нього, відповідно до змісту Закону «Про екологічну експертизу», зокрема статті 29, поширюються всі обов’язки експерта щодо проведення екологічної експертизи. Серед них — обов’язок забезпечувати всебічне, комплексне, об’єктивне, якісне й ефективне проведення екологічної експертизи, що є неможливим за відсутності потрібних матеріалів. Зважаючи на це, необхідно внести зміни до Закону України «Про екологічну експертизу» в частині прав експерта громадської екологічної експертизи, прирівнявши його статус до статусу експерта державної екологічної експертизи.

В Законі України «Про екологічну експертизу» у статті 38 встановлено строки здійснення державної екологічної експертизи, але не встановлено строки проведення громадської екологічної експертизи.

Забезпечення доступу до інформації та участь у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля є не тільки важливою невід’ємною складовою роботи органів державної влади, а й зобов’язаннями, які взяла на себе країна. Особливо небезпечною є практика застосування грифу “Для службового користування” щодо висновків державної екологічної експертизи, доступ до яких є важливим інструментом забезпечення прозорості діяльності суб’єктів проведення екологічної експертизи.

Така практика суперечить не тільки загальним засадам законодавства про охорону довкілля, окремим його нормам, міжнародним стандартам, а й не відповідає принципу гласності екологічної експертизи та суперечить логіці проведення самої екологічної експертизи, результатом якої є висновок, як рішення державного органу щодо екологічної допустимості проектної чи поточної діяльності та забезпечення екологічної безпеки.

Основним елементом механізму реалізації розглянутого нами суб’ єктивного права громадян є питання про фінансування заходів щодо організації та проведення громадської екологічної експертизи. Згідно зі ст. 30 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» та ст.49 «Про екологічну експертизу» таке фінансування відбувається за рахунок власних коштів незалежних груп спеціалістів, об’єднань громадян, громадських природоохоронних формувань, а також цільових добровільних грошових внесків підприємств, установ, організації або на громадських засадах.

Проте навряд чи можливо створити фінансову базу для здійснення незалежної еколого-експертної діяльності на основі членських внесків та окремих актів благодійності. Необхідно було б у законодавчому порядку регламентувати питання про фінансову підтримку громадських організацій з виділенням цільових коштів для здійснення громадської екологічної експертизи найважливіших об’єктів, наприклад, тих, які входять до Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну безпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрв України від 27 липня 1995р.

Уявляється доцільним змінити ставлення до висновку громадської екологічної експертизи. Тому у формулюванні «висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватись при проведенні державної екологічної експертизи, а також органами, що приймають рішення про реалізацію об’єкта експертизи» (ст. 42 Закону України «Про екологічну експертизу») слова «можуть враховуватись» потрібно замінити на «повинні враховуватись». Коли ті чи інші висновки громадської екологічної експертизи не враховуються державними органами, повинна бути надана обґрунтована відповідь, з яких причин це сталося. Бо якщо висновки громадської екологічної експертизи мають рекомендаційний характер, то вони по суті зменшують надані громадянам можливості впливу на прийняття екологічно значущих рішень.

Право на участь у проведенні громадської екологічної експертизи у контексті міжнародно-правового регулювання можна вважати невід’ємною складовою системи можливостей, які визначають право громадян на участь у прийнятті рішень згідно з Орхурською конвенцією. Удосконалення системи правових норм шляхом внесення змін і доповнень до законодавства про екологічну експертизу щодо порядку проведення громадської екологічної експертизи забезпечить належну участь громадськості у процесі прийняття екологічно значимих управлінських рішень.

Література:

1.Закон України «Про екологічну експертизу» від 09.02.1995// Відомості Верховної Ради України. 1995. № 8.

2.Конвенці про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля// Відомості Верховної Ради України. 1999. N 34.

3. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки: проблеми формування об’єктивного складу// Право України. 2001. №10. с.12.

4. Андрейцев В.І. Теоретичні проблеми правового забезпечення ефективності екологічної експертизи. К. 1991. с.32.

5. Позняк Е.В. Перспективи вдосконалення юридичних гарантій соціально-екологічних прав громадян України// Проблема соціального захисту в Ураїни. Матеріали науково-прктичної конференції 20 червня 1996. Чернігів. 1996. с.100.

6. Позняк Е.В. Громадська екологічна експертиза в системі права екологічної безпеки// Держава і право. К., 2002. вип.16. с.281.

7.Храмова Ю.Р. К питанню щодо правових проблем здійснення екологічної експертизи// Держава і право. 2000. №8. с.11.