Решетилов К.В.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут», Україна

ІНШОМОВНІ ЗАПОЗИЧЕННЯ – КОРИСНІ І ШКІДЛИВІ

Поява значної кількості слів іншомовного походження, їх швидке засвоєння і закріплення у мові пояснюється стрімкими змінами у нашому суспільному та науковому житті. Світові процеси глобалізації та інтеграції, розширення міжнародних зв’язків, обмін науковими ідеями та технологіями, мережа Інтернет з її практично невичерпними можливостями, взаємовплив і взаємопроникнення культур – все це призвело до введення в лексику української мови значної кількості іншомовних слів.

Новими словами передусім поповнюються термінологічні групи слів, що обслуговують ті сфери життя, що активно розвиваються. Насамперед це економіка, інформатика, політична сфера.

Сучасні дослідники вважають, що кількість запозичень у сучасній українській мові перевищує 10%. При цьому поява нових іншомовних слів – це не явище останніх десятиліть, а постійний процес розвитку мови. Більшість фахівців-філологів ставляться до цього позитивно, бо вважають, що мова – живий організм, який постійно змінюється разом з розвитком суспільства.

Але розглянемо цю проблему з іншого боку. Практично всі запозичення, які увійшли в українську мову наприкінці 80-х та на початку 90-х були не просто нейтральними поняттями або науковими термінами. Досить часто це були слова, що втілювали образ нового, «красивого» життя. Іншомовне слово «підвищувало» цінність предмета, який називало, або було свідченням певної елітарності людини, яка це слово використовує.

Законодавцями моди на іншомовні слова ставали діячі культури, журналісти, телеведучі. Часто їх вживали, аби вразити публіку, яка зазвичай не розуміла його значення. Слово, таким чином, ніби підкреслювало важливість предмета і, відповідно, значущість мовця. Наприклад, політики надмірно використовують термін «електорат» замість зрозумілого всім слова «виборці». Але передусім треба поважати слухачів, адаптуючи промову з урахуванням специфіки аудиторії, щоб її розуміли присутні.

Запозичення часом не лише описують існуючу дійсність, а іноді й змінюють її. Відомі випадки, що спочатку в українській мові з’являлося іншомовне слово, а лише згодом – поняття або предмет, який це слово описує, тобто слово запозичується ще до того, як стає зрозумілим саме явище. Це легко побачити на прикладі назв молодіжних субкультур. Тобто запозичується термін, а субкультура, яку він визначає, формується пізніше і не завжди у початковому вигляді, як у країні, звідки вона прийшла. Відповідно, слово впливає навіть на життя суспільства, якщо ми запозичили його «авансом», не маючи національного підґрунтя.

Погодимося з думкою багатьох мовознавців, що мовні запозичення можуть бути як корисними, так і шкідливими. Корисними вважаються ті, що не мають українських відповідників, до таких слів належать більшість загальнонаукових і технічних термінів, а зайвими – слова, яким можна підібрати український відповідник, до того ще й загальновживаний.

Важливим, безумовно, є фактор доцільності. Вживання запозичених слів, не враховуючи їхньої семантики, часто призводить до порушення лексичної поєднуваності. Наприклад: «Я дуже конспективно говорив» – хоча конспективно можна тільки записати чийсь виступ. З вживанням запозичених слів вочевидь пов’язана і мовна надмірність. Буває, що поруч із запозиченим словом використовується українське, дуже близьке за змістом, котре іноді дублює його значення. Таким чином виникають різні недолугі вислови, як: «поєднання єдиний моноліт», «ініціативне починання», «всі подробиці і деталі» тощо. Як бачимо, запозичені слова отримали загальне поширення та міцно закріпились у складі міжстильової лексики. Проте з погляду стилістики вони все ж мають обмежену сферу вживання.

Отже, насамперед, запозичені слова мають бути стилістично виправданими. І, звісно, мовець має чітко знати значення слова, яке він використовує в мовленні.

Зрозуміло, що дискусія про те, чи варто «допускати» в українську мову запозичені слова (а вона точиться у наукових колах ще з кінця ХІХ століття), якщо у мові є власні відповідники, і нескінченна, і марна. Українська мова – постійно оновлювана система, розвиток якої регулюється потребами суспільства. І саме тому процес появи або зникнення тих чи інших слів іншомовного походження досить стихійний. Проте активно використовуватимуться в мові та збережуться у ній на довгий час лише ті слова, які заповнюють термінологічну порожнечу. Фактом же лишається те, що запозичень нині у сучасній українській і усній, і писемній мові дійсно забагато, і тільки час покаже, які з них повноцінно увійдуть у вжиток і як при цьому зміниться мова загалом.

Література:

1. Сучасний словник іншомовних слів / укл. О.І. Скопненко, Т.В. Цимбалюк; Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України. – К.: Довіра, 2006. – 789 с.

2. Словник чужомовних слів / ред. І. Бойків, О. Ізюмов, Г. Калишевський, М. Трохименко. – [Репринт з вид. 1955 р.]. – К.: Родовід, 1996. – 532 с.

3. Словник іншомовних слів / за ред. О.С. Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1974. – 775 с.

4. Словник чужомовних слів / ред. А. Орел. – Нью-Йорк: Ч. I (А–К), 1963; Ч. II (Л–С), 1964; Ч. III (Т–Я), 1966.