к.е.н., доц., Литовченко О.Ю.,

Аксіньїн А. І.

Харківський національний економічний університет, Україна

Узагальнення теоретичних підходів до визначення сутності та значення фінансових ресурсів підприємства

Матеріальним носієм фінансових відносин виступають фінансові ресурси. Усі напрямки й форми діяльності підприємства здійснюються за рахунок фінансових ресурсів, формуються їм і складаються з всіх активів і засобів, що залучаються підприємством. Від того, наскільки ефективно та доцільно вони трансформуються в основні та оборотні кошти, а також у кошти стимулювання робочої сили, залежить фінансове благополуччя суб’єкта господарювання в цілому, його власників та робітників. Фінансові ресурси в цих умовах набувають першочергового значення, оскільки це – єдиний вид ресурсів підприємства, який трансформується безпосередньо із мінімальним часовим періодом у будь-який інший ресурс.

Фінансові ресурси підприємницьких структур – одна з основних підсистем фінансової системи держави. Це відносно самостійна й особлива сфера функціонування фінансів, яка має свою специфіку організації та принципи реалізації притаманних їй функцій. Специфіка фінансових ресурсів підприємств та організацій полягає в тому, що за їхньою допомогою мобілізуються кошти й створюються фонди фінансових ресурсів не для подальшого перерозподілу, як це має місце в підсистемі державних фінансів, а для обслуговування процесу виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг. Тому однією із проблем функціонування суб’єктів підприємницької діяльності є розробка шляхів оптимального формування фінансового капіталу – фінансових ресурсів, раціонального та економного використання, що забезпечить одержання максимального можливого ефекту від фінансового капіталу-фінансових ресурсів.

Слід зазначити, що в українській економічній думці на сьогодні існує значна кількість визначень фінансових ресурсів на рівні держави та на рівні підприємств. Більшість авторів розуміють під фінансовими ресурсами грошові накопичення, доходи і надходження або ж фонди грошових ресурсів. Наукова полеміка виникає навколо того, чи слід у визначенні вказувати на джерела створення ресурсів, їх цільове призначення, окремо виділяти фондову або нефондову форму тощо.

В економічній теорії визначення фінансових ресурсів подається, виходячи з фінансового менеджменту, що заснований на підходах руху грошових потоків, коли фінансові ресурси тлумачаться як сукупність грошових доходів і надходжень, сформованих при створенні підприємства і в процесі його діяльності, а також мобілізованих на фінансовому ринку, призначених для розвитку виробництва, виконання фінансових зобов’язань, фінансування поточних витрат і створення резервів. Водночас існує полеміка стосовно суміжних понять “грошові кошти” та “фінансові ресурси”. У зв'язку з цим існуючі трактування поняття «фінансові ресурси» вимагають систематизації, пояснення та уточнення.

Теоретичні та практичні аспекти формування і використання фінансових ресурсів широко досліджені такими вченими, як І. Бланк, В. Бєлоліпецький, М. Білик, О. Василик, Ю. Воробйов, А. Загородній, І. Зятковський, В. Ковальов, М. Коробов, В. Опарін, К. Павлюк, М. Романовський, В. Родіонова та ін. Із фінансовими ресурсами тісно пов’язані питання корпоративних фінансів, дослідженню яких приділена значна увага такими вченими, як М. Грідчіна, В. Євтушевський, О. Мендрул, О. Рябченко, В. Суторміна, Г. Шестопал та ін. Вагомий теоретичний внесок у становлення корпоративних фінансів зробили зарубіжні вчені Р. Брейлі, Ю. Брігхем, І. Велш, С. Майєрс, Дж. Ван Хорн.

Разом з тим, незважаючи на широке використання терміна “фінансові ресурси” у забезпеченні господарської діяльності підприємств й уособлення капіталу підприємств також крізь призму “фінансові ресурси” і пов’язування стабільності економічного розвитку з акумуляцією їх у достатніх обсягах [1], у законодавчих актах України офіційне його тлумачення не визначено. Сучасна фінансова наука України запозичила цей термін із економічної науки колишнього Радянського Союзу, який був задіяний у науковий обіг ще в перші роки радянських п’ятирічок, щоб на відміну від капіталістичного терміну «грошовий капітал» використовувати більш-менш привабливе словосполучення для соціалістичної економіки «фінансові ресурси».

Ситуацію, що склалася можна частково пояснити тим, що в теоретичному плані на сьогодні немає єдиної думки щодо визначення сутності фінансових ресурсів підприємств, їх поділу на ступені функціонування (мікро-, макрорівень, регіональний рівень), складу, джерел формування, цільового призначення та групування за певними класифікаційними ознаками.

Відсутність єдиних підходів, у свою чергу, впливає на остаточне визначення сутності капіталу підприємств і формуванню висновку про те, чи в науковому та емпіричному плані адекватним є уособлення капіталу підприємств із фінансовими ресурсами, або із їх частиною. Більш того, без аналізу дефініції “фінансові ресурси”, що часто уособлюється із капіталом підприємств, неможливо методологічно чітко побудувати систему залежностей та визначити комплекс показників, які визначають вартісні величини, склад та пропорції капіталу, а також критерії фінансової спроможності підприємств, необхідно дослідити відомі, найпоширеніші, а також кардинально відмінні між собою визначення категорії фінансових ресурсів. Подібний підхід можна вважати обґрунтованим з тих позицій, що нині прийнято розглядати капітал підприємств як специфічну форму руху фінансових ресурсів та їх вартісних характеристик [2].

Виходячи з необхідності дотримання таких вимог до трактування економічних категорій, як чіткість, лаконічність, зазначення предмету характеру та мети економічних відносин, а також розглянутих визначень поняття “фінансові ресурси підприємств” вітчизняних та зарубіжних економістів на макрорівні під фінансовими ресурсами підприємств слід розуміти сукупність грошових коштів в фондовій, не фондовій формі і матеріалізованій формі, які формуються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою забезпечення розширеного відтворення і задоволення інших суспільних потреб.

На мікрорівні фінансові ресурси підприємств являють собою сукупність грошових коштів, які перебувають в фондовій, не фондовій формі, а також перетворені в відповідну матеріалізовану форму, і призначені для виконання фінансових зобов’язань, здійснення поточних витрат і витрат щодо забезпечення розширеного відтворення. Аналіз спеціальної літератури доводить, що вчені-економісти здебільшого визнають фінансові ресурси як сукупність фондів грошових коштів, доходів, відрахувань або надходжень, що перебувають у розпорядженні суб’єктів господарювання, незалежно від форм власності.

У фінансово-кредитному словнику зазначається, що фінансові ресурси – це грошові кошти, які знаходяться у розпорядженні держави, підприємств і установ, і використовуються для покриття затрат і формування різних фондів та резервів [3]. Також фінансові ресурси часто трактуються як складова економічних ресурсів, що є коштами грошово-кредитної і бюджетної системи, які використовуються для забезпечення безперебійного функціонування і розвитку народного господарства, витрачаються на соціально-культурні заходи, потреби управління й оборони. Фінансові ресурси розглядалися як сукупність фондів, якими розпоряджалися держава, підприємства, організації, що створювалися у процесі розподілу та перерозподілу сукупного суспільного продукту і національного доходу.

На думку О. Василика, фінансові ресурси – це грошові накопичення і доходи, що створюються у процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб [4].

В. Сенчагов основний наголос робить на джерелах формування, які є результатом розподільчих відносин, і вважає, що фінансові ресурси – це сукупність грошових нагромаджень, амортизаційних відрахувань та інших грошових коштів, які формуються у процесі створення, розподілу, перерозподілу сукупного суспільного продукту [5].

У І. Зятковського головний акцент зроблено на правах власності, він вважає, що фінансові ресурси підприємства – це грошові фонди цільового призначення, сформовані у процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту, створеного на підприємстві, якими воно володіє і розпоряджається на правах власності або повного господарського відання і використовує на статутні потреби [6].

Ю. Петленко аргументує, що фінансові ресурси - це грошові кошти, які залучені в господарський оборот підприємства із різних джерел, сформованих під впливом організаційно-правових форм господарювання, призначених для покриття його власних потреб [7].

В. Опарін пов’язує фінансові ресурси з коштами, спрямованими в основні засоби та обігові кошти підприємства [8].

Павлюк К. В. фінансові ресурси пов'язує не з грошовими коштами, а з грошовими накопиченнями і доходами, які зосереджені лише у «відповідних фондах». Також слід зазначити, що у наведеному визначені не враховується можливість безфондового існування фінансових ресурсів [9].

С. Мішина та О. Мішин пропонують на макрорівні під фінансовими ресурсами підприємства, що формуються у процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою забезпечення розширеного відтворення й задоволення інших суспільних потреб, розуміти сукупність грошових коштів у фондовій, нефондовій або в матеріальній формі. На мікрорівні під фінансовими ресурсами автори пропонують розуміти сукупність грошових коштів, що перебувають у фондовій, нефондовій формі або перетворені у відповідну матеріалізовану форму і призначені для виконання фінансових зобов’язань, здійснення поточних витрат і витрат на забезпечення розширеного відтворення [10].

На визначення фінансових ресурсів як фондів грошових ресурсів В.Г. Бєлолипецький стверджує: «в умовах ринкової економіки фінансисти оперують частіше поняттям «капітал», який є для фінансиста-практика реальним об'єктом, на який він може постійно впливати з метою отримання нових доходів фірми. В цій якості капітал для фінансиста - об'єктивний фактор виробництва. Отже, капітал - це частина фінансових ресурсів, що введені фірмою в обіг і приносять доходи від цього обігу. В такому сенсі капітал є перетвореною формою фінансових ресурсів» [11].

Також слід наголосити, що особливе питання, яке об’єктивно виникає при розгляді сутності фінансових ресурсів, – це доцільність формування фондів цільового призначення. Деякі автори вважають, що, оскільки суб’єкти господарювання мають право самостійно і на свій розсуд використовувати грошові кошти, які залишаються в їх розпорядженні після сплати податків до бюджету, немає потреби створювати будь-які фонди. Таку позицію вони пояснюють тим, що в умовах формування ринкових відносин грошові кошти використовуються суб’єктами господарювання в міру потреби і наявності, тобто заздалегідь грошові кошти не потрібно спрямовувати у відповідні фонди і спеціально їх виключати з кругообігу грошових коштів. Нині підприємства, як правило, не створюють різноманітні фонди, а залишають кошти у формі нерозподіленого прибутку [12].

Слід також зазначити, що трактування фінансових ресурсів з позиції їх розуміння як фондів не збігається з вимогами нових стандартів (положень) бухгалтерського обліку та фінансової звітності, де застосовується поняття резерви грошових коштів, а не фонди.

Таким чином, узагальнюючи результати проведеного дослідження, можна стверджувати, що у тлумаченні поняття “фінансові ресурси” та визначенні їх сутності в сучасній економічній теорії мають місце суттєві відмінності. Утім, на відміну від суміжних понять, специфіка фінансових ресурсів підприємств та організацій полягає в тому, що за їхньою допомогою мобілізуються кошти й створюються фонди фінансових ресурсів не для подальшого перерозподілу, як це має місце в підсистемі державних фінансів, а для обслуговування процесу виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг.

Література

1. Зимовець В. В. Акумуляція фінансових ресурсів та економічний розвиток. – К.: НАН України, Ін-т економіки НАНУ, 2003. – С. 271.

2. Мамченко М.М. Поняття фінансових ресурсів в аналізі джерел формування капіталу підприємств // Наукові праці МАУП. – 2011. – вип.. 2 (29), с. 105-109.

3. Финансово-кредитный словарь. – М.: Финансы и статистика, 1965. – С. 504.

4. Василик О. Д. Теорія фінансів. – К.: НІОС, 2000. – С. 76.

5. Сенчагов В. К. Финансовые ресурсы народного хозяйства. – М.: Финансы и статистика, 1982. – С. 49.

6. Зятковський І. В. Фінансове забезпечення діяльності підприємств. – Тернопіль: Екон. думка, 2000. – С. 88–89.

7. Петленко Ю. Проблеми забезпечення обіговими коштами в умовах економічної кризи // Фінанси України. – 1998. – № 9. – С. 107.

8. Опарін В. М. Фінансові ресурси: проблеми визначення та розміщення // Вісн. Нац. банку України. – 2000. – № 5. – С. 10–11.

9. Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави: монографія. – К.: “НІОС”, 1997. – с.24.

10. Мішина С. В. Організаційно-економічний механізм управління фінансовими ресурсами на підприємстві. – Харків: Вид-во ХНЕУ, 2006. – С. 8.

11. Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы: Курс лекций[ Учебное пособие ] / Под ред. Мерзлякова; Мос. гос. ун – т им. М.В. Ломоносова, экон. фак. – М.:ИНФРА – М, 1998. – 296 с.

12. Ковалев В. В. Введение в финансовый менеджмент. – М.: Финансы и статистика. – 2000. – C. 161.