Демчук О.М

Науковий керівник: Безродна С.М

Буковинський державний фінансово-економічний університет

м. Чернівці

Підвищення продуктивності та ефективності праці в ринкових умовах

Протягом останніх десяти років в українській економіці відбуваються складні трансформаційні процеси, зумовлені становленням ринкової економіки. Сьогодні позитивні зміни відбуваються в різних сферах економіки, Україна стає активним учасником євро інтеграційних процесів. Серед факторів, які сприятимуть зростанню конкурентоспроможності економіки України, головне місце належить продуктивності праці, ефективності праці та сукупній факторній продуктивності.

Результатами порівняльного аналізу рівня продуктивності є основою для прийняття управлінських рішень щодо підвищення рентабельності, технічного та організаційного реформування виробництва, управління людськими ресурсами, оцінки конкурентоспроможності, формування цінової політики, визначення пріоритетності галузей тощо. Об’єктивна необхідність удосконалення діючого і розробки нового комплексу науково-методичних положень з макроекономічного аналізу, спрямованих на виявлення і мобілізацію резервів підвищення продуктивності праці, продуктивності капіталу та сукупної факторної продуктивності, зумовлює проведення ряду аналітичних досліджень джерел економічного зростання в Україні.

Питання методології і методика аналізу продуктивності праці та ефективності праці досить широко досліджено у працях російських учених-економістів І.Долінської, С. Струміліна, В. Нємчинова, П. Маслової, А. Френкеля, П. Хромова та ін. В останнє десятиліття теоретичні і практичні аспекти продуктивності праці в Україні знайшли відображення у працях О. Сологуб, Б. Данилишина, В. Беседіна, І.Бондар, А. Голодець, Є. Заблоцького, Б. Литвина, Є. Мниха, А. Ревенка, І. Лубчука та ін.[2].

Метою даної статті є пошук можливих шляхів та факторів підвищення продуктивності праці, та їх значення в господарській діяльності.

Для того, щоб виявити та використати резерви росту продуктивності праці працівників, необхідно планувати трудові показники. Оскільки при плануванні продуктивності праці персоналу, аналізуються фактичні показники, виявляються відхилення та встановлюються його причини, то, як, наслідок, виявляються резерви можливого підвищення продуктивності праці[3].

Для здійснення планування продуктивності праці, необхідно здійснювати у такій послідовності: аналіз рівня і динаміка продуктивності праці в попередньому періоді, виявлення резервів підвищення продуктивності праці в плановому періоді, визначення очікуваного рівня продуктивності праці, розробка заходів щодо використання виявлених резервів, розрахунок ефективності кожного заходу, спрямованого на підвищення продуктивності праці, визначення загального можливого рівня підвищення продуктивності праці в плановому періоді[1].

В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо удосконалення організаційних форм виробництва й управління можуть бути:

¾ розукрупнення великих виробничо-господарських комплексів, утворення за рахунок конверсії оборонної промисловості нових виробництв;

¾ приватизація державної власності;

¾ розвиток середнього і малого підприємництва;

¾ надання повної економічної свободи державним підприємствам;

¾ диверсифікація виробництва;

¾ залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності;

¾ розроблення системи спеціальних пільг для орендаторів, кооператорів, спільного підприємництва тощо [3, C. 42-44].

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.

З давніх часів головним фактором трудової мотивації виступали матеріальне й моральне стимулювання. Пройшли століття, настали часи економічних трансформацій та інформаційних технологій, а одним із основних факторів підвищення продуктивності праці й виробництва залишилося незалежне матеріальне стимулювання працівників.

Заробітна плата є інструментом, який визначає робочу силу як товар і ціну за неї, а також забезпечує життєдіяльність людини, тобто просте відтворення робочої сили, й поєднує в собі такі основні функції: стимулювання, відтворювальна, розподільна, соціальна.

Для найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці на підприємствах розробляються програми управління продуктивністю, в яких визначаються види резервів, конкретні терміни і заходи по їх виявленню і реалізації, плануються витрати на ці заходи і очікуваний економічний ефект від їх впровадження, призначаються відповідальні виконавці, розробляються системи мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності [4].

Значення продуктивності праці визнається всіма країнами з розвинутою ринковою економікою. На рівні підприємства зростання продуктивності праці сприяє можливості збільшення випуску продукції, зростання заробітної плати, прибутку й рентабельності.

Отже, на мою думку, розробка ефективної стратегії щодо виявлення резервів зростання продуктивності праці повинна починатися з аналізу невикористаних можливостей та планування трудових показників.

Список використаних джерел:

1. Могілат І. Продуктивність праці, продуктивність капіталу та сукупна факторна продуктивність: динаміка і фактори впливу на них [Текст] / І. Могілат, Н. Горшкова, С. Кожем'якіна // Економіка Укарїни. - 2009. - №8. - С.4-16.

2. Кіях О.О. Матеріальне стимулювання як фактор підвищення продуктивності праці [Текст] / О. О. Кіях // Економіка АПК. - 2009. - №12. - С. 120-123.

3. Петращак О.О. Планування продуктивності праці персоналу як один із резервів її зростання [Текст] / О. О. Петращак // Науково-методологічні засади і механізми виходу України та інших європейських держав з фінансово-економічної кризи : матеріали міжнар. наук.-практ. інтернет-конф. молодих учених та студентів, 25-26 бер. 2010 р. / МФУ, МОНУ, БДФА [та ін.] ; гол. ред. В.В. Прядко. - Чернівці, 2010. - С. 186-189.

4. Соколик М. Темпи продуктивності праці та заробітної плати в Україні, окремих високорозвинених країнах і країнах ЄС [Текст] / М. Соколик // Економіст. - 2011. - №10. - С. 68-71.