Економічні науки/10. Економіка підприємства

Шафранська Т.Ю., Ходос Ю.Г.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

Особливості формування стратегічних альянсів

В сучасних умовах господарювання, які характеризуються високим рівнем глобалізації, інформатизації економіки, одночасним зростанням рівня конкурентної боротьби між підприємствами та їх переходом до співробітництва, перед фірмами гостро постають питання пошуку нових можливостей та подальшого розвитку на основі набуття нових конкурентних переваг, які можуть бути вирішені через формування стратегічних альянсів підприємств. Відповідно, вивчення теоретичних аспектів діяльності стратегічних альянсів набуває все більшої актуальності.

Альянси – це довгострокові корпоративні відносини між двома (або більше) фірмами. Прикладами таких об'єднань можуть бути спільні підприємства, науково-дослідне співробітництво, довгострокові договори про поставки тощо [4].

Основною причиною створення стратегічних альянсів є можливість підприємств використовувати різні компліментарні ресурси партнерів для досягнення стратегічних цілей. При цьому не розглядаються особливості внутрішнього середовища підприємств – потенційних партнерів та лише частково до уваги береться вплив факторів зовнішнього середовища на рішення компаній щодо вступу до стратегічних альянсів. До зовнішніх чинників формування підприємствами стратегічних альянсів можна віднести рівень конкуренції та життєвий цикл галузі, в якій працює підприємство, а також галузі, в якому діє підприємство – партнер, якщо стратегічний альянс укладається не між конкурентами [2].

Найбільш поширеними цілями формування підприємствами стратегічних альянсів є:

- освоєння нових видів виробничої діяльності;

- розробка та освоєння нових технологій;

- вихід на нові географічні ринки;

- вихід на нові товарні ринки;

- освоєння нових каналів збуту;

- розширення модельної лінії;

- координація та оптимізація відносин «постачальник – клієнт» та інші[1]

Стратегічні альянси можуть допомогти фірмам у галузях із глобальною конкуренцією зміцнити свої позиції, не втрачаючи незалежності.
Альянс має на увазі проведення спільних досліджень, обмін технологіями, спільне використання виробничих потужностей, просування на ринок продукції один одного або об'єднання зусиль у виробництві компонентів або складанні.

Компанії вступають в альянси з декількох стратегічно важливих міркувань. Три найголовніші з них: досягнення економії на масштабах виробництва й/або маркетингу, заповнення недоліків у знаннях з техніки й виробництва, а також одержання доступу на ринок. Об’єднавши зусилля у виробництві компонентів, складанні й просуванні своєї продукції, компанії можуть усвідомити, що зниження витрат неможливо досягти при їх власних малих обсягах виробництва. При цьому фірми можуть здійснювати спільні дослідження, обмінюватись ноу-хау й вивчатии виробничі процеси один одного [3].

Однак альянси мають свої недоліки. Ефективна координація між незалежними компаніями, які мають різну мотивацію й, можливо, суперечливі цілі, є складним завданням, що потребує численних зустрічей, великої кількості людей, щоб визначити, що необхідно розділити, що залишити у своїй власності і в якому вигляді угода буде діяти. Союзникам, можливо, доведеться перебороти також мовний і культурний бар’єри. Великі витрати часу, вірогідні розбіжності поглядів на процес функціонування альянсу, а також цілей і стратегій партнерів також можна віднести до недоліків. Конфліктом також можуть виступати культура компаній та їхня оцінка своєї значимості. Ключові фігури, від яких залежить успіх або провал, можуть бути несумісними, нездатними працювати разом і співробітничати для прийняття компромісних рішень. Однак найсерйознішою є небезпека залежності від іншої компанії при проведенні важливих випробувань протягом тривалого періоду. Щоб бути серйозним суперником, компанія повинна постійно розвивати свої внутрішні можливості в усіх сферах для посилення своєї позиції серед конкурентів і досягнення стабільної конкурентної переваги. Якщо це неможливо, то злиття компаній - кращий варіант, ніж стратегічний альянс.

Стратегічний альянс також використовується як проміжний спосіб подолання невиграшних моментів у конкуренції на світовому ринку, рідше - для одержання конкурентної переваги.

Отже, можна зробити висновки про те, що формування стратегічних альянсів – це неминучий процес інтеграції активів. При цьому відбувається утворення особливого економічного ефекту, який називають синергією. Саме вона дає учасникам альянсу змогу скоротити операційні (виробничі) і фінансові витрати, формуючи тим самим досить конкурентоспроможного гравця.

Література:

1. Гаррет Б. Дюссож П. Стратегические альянсы: Пер. с англ. – М.ИНФРА – М, 2002. – ХХ, 332с.

2. Гребешкова О.М. Проблеми визначення та способи структуризації інформаційного дослідження стратегічних альянсів підприємств в Україні // О.М. Гребешкова //Управління розвитком: Збірник наукових статей. - Харків, Вид. ХНЕУ, 2008. - №18. - С. 20-23.

3. Глушаниця Р.В. Кластерний принцип формування міжнародних стратегічних альянсів / Р.В. Глушаниця // Формування ринкових відносин в Україні. – 2010. – №3. – С. 38-43.

4. Лучко М.Л. Конкурентные стратегии ТНК: стратегические альянсы, слияния и поглощения // Вестник Московского университета, серия 6. Экономика – 2004г., № 1 – с. 31-58.