Пержун О.В., Хоцевич О.В.

Управління державним боргом України: проблеми та напрямки покращення

В умовах постійного бюджетного дефіциту мобілізація коштів до Державного бюджету стає одним з першочергових завдань, що стоять перед усіма державними органами влади і управління, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами.

Тому на сьогодні дуже важливо і актуально в Україні ефективно управляти державним боргом.

Проблема державного боргу вважається досить дослідженою у західній літературі. Значної уваги дослідженню державного боргу та наслідків його існування приділяли Р. Барро, Дж. Бьюкенен, А. Лернер, Р. Масгрейв, Ф. Модільяні, Дж. Стігліц. Різні аспекти аналізу державного боргу розкриті у роботах сучасних українських та російських економістів зокрема В. Андрущенко, В. Федосов. Вивченню особливостей макроекономічного середовища трансформації, в якому розвивається державний борг, а також проблемі державної заборгованості у перехідний період приділили увагу Т. Вахненко, Є. Гайдар, О. Заруба, З. Луцишин, В. Лисицький. Проблему управління державним боргом розглядали А. Вавілов, Г. Трофімов, Т. Бондарук. Аналіз державного боргу в контексті національної безпеки міститься у працях О. Барановського. Але слід зазначити, що в Україні відчувається дефіцит вагомих досліджень у даній сфері, а наявне коло публікацій обмежується переважно фрагментарними працями. Тому метою дослідження є висвітлити основні недоліки обліку та звітності з державного боргу та визначити основні напрямки удосконалення державної боргової політики України з позицій наближення її до міжнародних стандартів [6].

Зміни в обсязі і структурі зовнішнього боргу України в останні роки свідчать про залежність національної економіки від кон’юнктури світового ринку.

На 1 січня 2011 року загальна сума зовнішнього боргу склала 117,3 млрд. дол. Це еквівалентно майже 86% ВВП. Якщо порівнювати з 2003 роком, це дуже багато, тоді співвідношення зовнішнього боргу до ВВП було на рівні 22%. Якщо порівнювати з 2009 роком, нічого істотно не змінилося, тоді співвідношення зовнішнього боргу до ВВП було 89%. При цьому є багато країн, де цей борг значно перевищує 100%. Наприклад: Великобританія — 408%, Нідерланди 365%, Швейцарія — 422%, Швеція — 119%, Німеччина — 178%, Австралія — 111%, Угорщина — 107%. Можна заперечити, що це розвинені країни, і великий зовнішній борг для них не проблема. Але в цьому і полягає протиріччя нашої економіки. З розвитком економіки України ростуть і борги [3].

В таких умовах проводити виважену валютну політику досить складно. Незначна, але неочікувана зміна певних факторів, таких як зростання зовнішньої процентної ставки, економічна криза у торгових партнерів, зміна кон’юнктури на міжнародних фінансових ринках, викличе девальвацію курсу національної валюти та некероване зростання боргу. Важливо розуміти те, що політика постійних міжнародних запозичень негативно впливає на довіру до національної валюти як на внутрішніх так і зовнішніх валютних ринках.

Протягом 2008-2010 років у зв'язку з посиленням кризових явищ та зростанням потреби у фінансуванні державного бюджету істотно збільшився обсяг державного боргу та показник його  відношення  до внутрішнього валового   продукту.  При  цьому  підвищення  курсу іноземної валюти  відносно національної валюти призвело до збільшення обсягу державного зовнішнього боргу, вираженого у національній валюті, та, відповідно, загального обсягу державного боргу.

Якщо у 2007 році відношення обсягу державного боргу до внутрішнього валового продукту становило 9,9%, то на кінець 2009 року зазначений показник підвищився до 24,9%, а на кінець 2010 року - до 29,4% внутрішнього валового продукту.

Станом на 01.01.2011 року Україна потрапила до списку 18 країн, яким загрожує дефолт. Відповідний перелік країн-невдах склало американське видання Business Insider. У своїх оцінках експерти виходили з розміру зовнішнього боргу, а також фінансової і політичної стабільності в країні[3].

Загалом обсяг державного боргу України не дуже великий, у порівнянні з іншими країнами, але темп його зростання досить значний. Наприклад, якщо до кризи відношення його до ВВП було менше 10%, то зараз цей показник становить близько 40%. В подальшому, якщо не знизити темп росту обсягу державного боргу, - це може спричинити значні проблеми в економіці країні.

На сьогодні Україна на міжнародній арені не вважається добросовісним позичальником, завдяки чому ставки для України зберігаються на рівні 8-9%, тоді як для більшості європейських країн вони не перевищують 3-4%[3].

В таких умовах досить важливим є провадження ефективної боргової політики. Важливою перешкодою цьому є відсутність належного законодавчого регулювання управління державним боргом. Зокрема, неврегульованими є наступні питання: компетенція органів влади щодо державного боргу; визначення величини, складу та структурних параметрів державного боргу, на які має орієнтуватися відповідна політика; регламентування операцій щодо управління державним боргом.

Стратегічною метою державної боргової політики України має стати залучення фінансових ресурсів для ефективної реалізації програм інституційного та інвестиційного розвитку країни із одночасним забезпеченням стабільного співвідношення державного боргу та ВВП.

Для того щоб послабити борговий тиск на бюджет і платіжний баланс і створити умови для економічного зростання, Україна повинна добиватися укладання з кредиторами угод про реструктуризацію боргу на умовах зменшення боргових виплат і обміну боргових зобов'язань держави на майнові активи [3].

Одним з методів зниження боргового навантаження є викуп боргових зобов'язань держави на вторинному ринку, з дисконтом за іноземну валюту. Для цього можуть використовуватися як офіційні валютні резерви країни, так і кредити міжнародних фінансових організацій.

Для покращення управління державним боргом України, необхідно вирішити такі питання:

- вдосконаленню механізмів здійснення державних запозичень та погашення державного боргу;

- встановленню нового механізму надання державних гарантій із урахуванням ризиків;

- створенню механізмів погашення державного боргу;

- створенню сучасної інституції з управління державним боргом;

- створенню умов прозорості та передбачуваності для всіх економічних агентів в питаннях управління державним боргом, створенню сучасної інформаційної інфраструктури управління державним боргом та ризиками;

- сприянню розвиткові ринку державних цінних паперів;

- встановлення збалансованого механізму розмежування повноважень владних структур з управління державним боргом.

На нашу думку, боргова політика України потребує значного удосконалення шляхом поліпшення її нормативно-інституційного забезпечення, розширення спектра інструментів та кола завдань і пріоритетів, оскільки нинішній рівень економічної безпеки в Україні є досить низьким.

Отже, пріоритетними завданнями у сфері управління державним боргом України можна вважати зниження темпів росту державного боргу, отримання Україною статусу «добросовісного позичальника» на міжнародному ринку капіталів, зниження витрат на обслуговування державного боргу, прийняття відповідних законодавчих актів для врегулювання існуючих питань, оптимізація співвідношення державного боргу України до ВВП. Вирішення даних питань дасть змогу поліпшити економічну ситуацію в країні, її становище на міжнародній арені, а також підвищити рівень життя населення держави.

Узагальнюючи викладене, визначимо основні напрямки нормалізації процесу управління державним боргом:

 1. Удосконалення механізмів правового регулювання, прийняття Верховною Радою України Закону “Про державний внутрішній і зовнішній борг України” [3].

2. Визначення критеріїв оцінки державного боргу України, тобто розроблення критичних показників економічної безпеки держави. Наприклад, Світовий банк вважає критичним рівень державного зовнішнього боргу 50% до ВВП. Згідно з вимогами Маастріхтської угоди, економіку країни можна вважати здоровою, якщо поряд з іншими показниками державний борг не перевищує 60% ВВП [5].

3. Обов’язкове додержання оптимальної структури боргу з точки зору сумарного його обсягу та строків погашення облігацій.

4. Розроблення показників ефективності використання позичкових коштів з метою “самоокупності” державних позик. Чинне законодавство не передбачає цільового використання позичкових ресурсів, проте вважається доцільною більш прозора фінансова політика держави в цій сфері.

Отже, проблема державного боргу є актуальною для України,а тому потребує реалізацію заходів для проведення ефективної бюджетної політики, держави, що безпосередньо впливає на розмір державного боргу і стабільність державних фінансів України .

Список використаних джерел:

1.     Вплив державного боргу на макроекономічний розвиток: концептуальні підходи. / О. Карапетян // Світ фінансів. — 2011. — №3— С. 16-17.

2.     Напрями оптимізації системи управління державним боргом України / Каменська В.П. // www.nbuv.gov.ua

3.     Управління державним боргом України в умовах дисбалансів світової економіки / Орленко О.В. // Науковий вісник: Фінанси, банки, інвестиції – 2011 – №2.

4.     Офіційний сайт Кабінету Міністрів України // режим доступу: http://www.kmu.gov.ua

5. Форкун І.В., Хитра К.П. Формування та управління державним боргом в період фінансової кризи // Вісник Хмельницького національного університету. - №2. - 2010. - С.195 - 199.

6. Ткаленко С.І. Вплив державного боргу на економічну безпеку України // Вісник економіки транспорту і промисловості. – № 29, 2010. – С. 178-181.