Уманська С.А., Кузічкіна Н.І.

Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ

КРЕДИТНА ПОЛІТИКА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ В УКРАЇНІ

Однією з основних категорій ринкової економіки, що відображає реальні зв'язки і відносини економічного життя суспільства є кредит. Він є важливим важелем стимулювання розвитку виробництва, передбачає економічні відносини з приводу зворотного руху позиченої вартості. Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і відображає відносини між кредитором і позичальником.

Питання кредитної діяльності банків досліджувалися такими вченими, як: О.І. Лаврушиній, Є.Ф. Жукову, В.В. Ковальову, А.І. Ольшанському, Г.С. Пановій, Р.В. Базилевича, З. Васильченко, В. Вітлінського, В. Галасюка, Б. Івасіва, В. Лагутіна, Б. Луціва, А. Пересади, І. Лютого, В. Міщенка, А. Мороза, М. Савлука, А. Старостіної, О. Шарова, В. Шелудько, Р. Еллер, П. Роуз.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні та правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків й створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, підтримки вітчизняного товаровиробника [1].

Кредитна політика банку - це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку на основі таких принципів кредитування, як строковість, платність, забезпеченість, поверненість та цільовий характер використання [2].

Одним з пріоритетних напрямів активних операцій банку є кредитна діяльність, яка направлена на розвиток підприємств середнього та малого бізнесу. Банківська установа проводить кредитування як фізичних осіб на поточні потреби, так і юридичних осіб для здійснення господарської діяльності на умовах забезпеченості повернення кредиту. При отриманні кредиту, забезпеченням може бути як майно самого позичальника, так і майно особи, яка надасть за нього поруку.

При застосуванні кредитної лінії оформлюється договір між банком і клієнтом про надання останньому кредитів протягом певного часу до певної заздалегідь визначеної максимальної величини - ліміту кредитування. Для позичальників такий спосіб отримання позики є економічно вигідним, бо відсотки сплачуються у цьому разі не з усього кредитного ліміту, а лише за ту суму, яку фактично використав клієнт.

Незалежно від якості кредитного портфеля та методів, які застосовуються при управлінні кредитним ризиком всі банки стикається з проблемою неповернення кредитів. Такі кредити називаються проблемними.

Проблемні кредити не виникають раптово, часто є наслідком непродуктивної кредитної політики банку, непрофесійної діяльності кредитних працівників банку. Кожний проблемний кредит має свої особливості, але й існують спільні риси, за якими можна його своєчасно ідентифікувати. Ними є: припинення контактів з працівниками банку; подання фінансової звітності із затримками, які не пояснюються; несприятливі зміни цін на акції позичальника; негативні зміни показників ліквідності, співвідношення власних і залучених коштів, ділової активності; відхилення обсягу реалізації продукції та грошових потоків від тих, які планувались при видачі кредиту.

У процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію.

Реабілітація починається з швидкого виявлення будь-яких проблем, пов'язаних з кредитом, причин їх виникнення. Після визначення ступеня ризику для банку розробляється попередній план заходів щодо поліпшення роботи позичальника. План реабілітації кредиту може включати такі конкретні дії:

- введення системи контролю за запасами;

- прискорення стягнення дебіторської заборгованості;

- продаж застарілого обладнання, а також виробничих ліній, цехів, які не приносять прибутку;

- пошук додаткового акціонерного капіталу від дійсних акціонерів або залучення нових партнерів;

- пошук кандидатів для злиття з фінансово стійкою фірмою;

- зміни у структурі заборгованості, наприклад подовження строків кредиту, отримання пільгових строків.

Ліквідація - це останній захід з боку банку, який означає приховане визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, та вчасно не вжив виправних заходів. Іноді процес ліквідації триває досить довго, оскільки потребує відповідного судового рішення, створення ліквідаційної комісії, розгляду претензій усіх кредиторів та організації процесу продажу активів компанії.

Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризикованості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню з боку органів нагляду. Установленні обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють значну роль у процесі формування кредитного портфеля.

Для оцінювання прибутковості кредитів банк має ефективну систему обліку не лише доходів, а й витрат за кожним видом кредитів. На прибутковість кредитних операцій впливають як доходи та витрати, так і можливі збитки, що визначаються рівнем кредитного ризику за кожною позикою. Вимірювання, мінімізація й контроль за рівнем кредитного ризику одне з найскладніших завдань, що стоїть перед банком при формуванні кредитного портфеля.

Література:

1. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 р., № 2121-III [Електронний ресурс] // Верховна Рада України . – Офій. веб-сайт. – Режим доступ: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2121-14.

2. Управління кредитним ризиком банку: монографія / О.А. Криклій, Н.Г. Маслак. – Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2008. – 86 с.