Печенюк М.Д.

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини ВНЗ ВМУРоЛ «Україна»

система заходів щодо поліпшення управління ліквідністю банківської системи

 

Дослідження ситуації щодо стану та регулювання ліквідності на вітчизняному грошово-кредитному ринку дає під­стави стверджувати, що для підви­щення ефективності управління лік­відністю банківської системи в Україні необхідні комплексний підхід і зусилля багатьох суб'єктів, зокрема Національного банку України, уряду та безпосередньо самих банків. Річ у тім, що чинниками ліквідності банків­ської системи є фактори не лише макроекономічного, а насамперед мікроекономічного характеру. Останні зобов'язанні з недостатньо ефективним управлінням ліквідністю банків на мікрорівні через недосконалу систему її прогнозування, переорієнтацію із внутрішніх джерел формування ре­сурсної бази на зовнішні запозичення та високоризикову кредитну політику.

Особливої уваги в аспекті управління ліквідності потребує кредитна політика банків, яка нині є не лише чинником збільшення ризиків ліквід­ності через дисбаланси в депозитно-кредитних операціях, а й негативно впливає на макроекономічну збалан­сованість та стимулює розвиток ін­фляційних процесів в Україні. Нині кредитні вкладення банків спрямову­ються переважно у поточну діяльність суб'єктів економіки та кредитування споживчих і житлових потреб фізич­них осіб.

Стрімке зростання кредитування населення, з одного боку, підвищує купівельну спроможність громадян та рівень їхніх побутових і житлових стандартів, а з другого — є викликом економічному розвитку України, стійкості її фінансової системи та ціновій стабільності. Активізація кредитного попиту населення та відсут­ність належної вітчизняної товарної пропозиції стимулює зростання спо­живчого імпорту, що негативно позначається на поточному рахунку пла­тіжного балансу країни, гальмує розвиток вітчизняних виробників уна­слідок закріплення на внутрішньому ринку іноземних, збільшує системні ризики у банківській системі, зумов­лені валютними та строковими дисбалансами в активних і пасивних опе­раціях банків, послаблює її фінансо­ву стійкість через зростання залеж­ності банків від зовнішніх запозичень для поповнення ресурсної бази. Все це зумовлює проблему відсутності внут­рішньої товарної нронозтгаїї, адекват­ної зростаючому платоспроможному попиту населення та розвитку інфля­ційних процесів у країні.

З огляду на це слід нагально вжити заходів щодо стимулювання оптимізації кредитного портфеля банків з урахуванням інтересів вітчизняної економіки шляхом зміщення акцентів із банківського кредитування поточ­них потреб на кредитування інвес­тиційних потреб суб'єктів господа­рювання та галузей реального секто­ру економіки, насамперед тих, які ма­ють вплив на інфляційну складову стабільності гривні (енергетика, сіль­ське господарство) та внутрішню то­варну пропозицію. Одним із заходів щодо стимулювання розвитку інвес­тиційного кредитування банків та зни­ження ризиків ліквідності є посилен­ня ролі механізму обов'язкових ре­зервних вимог у регулюванні строко­вої та валютної структури залучених коштів банків через звільнення від не­обхідності обов'язкового резервуван­ня зобов'язань банків у національній валюті терміном понад 2 роки.

Світова практика, зокрема досвід Європейського центрального банку та багатьох зарубіжних центробанків, доводить ефективність заходів щодо стимулювання нарощування довго­строкової складової ресурсної бази банків шляхом встановлення норми резервування лише за зобов'язаннями банків терміном виконання до 2 років. Це сприятиме не лише зниженню ри­зиків ліквідності, пов'язаних із наяв­ними строковими дисбалансами в ак­тивних і пасивних операціях банків, шляхом нарощування довгострокової ресурсної бази в національній валюті та поліпшення її структури, а й стиму­люватиме зменшення орієнтованості банків на зовнішні запозичення та до­лари зацію в країні, збільшить довго­строкову ресурсну базу банків для кре­дитування реального сектору еко­номіки країни.

В умовах погіршення ліквідності банківської системи, яке спостерігається із жовтня 2008 року, На­ціональному банку України, на нашу думку, слід розглянути питання щодо зниження рівня обов'язкових резерв­них вимог. Це дало б змогу збільшити вільну ліквідність у вітчизняній банківській системі, скоротити обся­ги рефінансування банків та зменши­ти на цій основі вплив монетарного чинника на інфляційні процеси в країні. Обгрунтованість цього заходу доводить сучасна практика подолан­ня кризи ліквідності банківської сис­теми в малих ринкових економіках, де активно використовується механізм обов'язкових резервних вимог, нор­мативи за якими мають тенденцію до зниження.

Іншим можливим напрямом вико­ристання механізму резервних вимог є звільнення банків від обов'язкового резервування залучених коштів у національній валюті, які спрямовані на довгострокове кредитування інвестиційно-інноваційних проектів віт­чизняних суб'єктів економіки, роз­витку вітчизняного виробництва, створення внутрішньої товарної про­позиції, а також на цілі енергозбере­ження та імпортозаміщення. Така практика є селективною політикою і неринковим заходом, проте її тимча­сове застосування може бути виправ­даним в умовах нагальної необхідності вирішення проблеми імпортозалежності, спричиненою відсутністю внутрішньої товарної пропозиції, адекват­ної зростаючому попиту населення, а також значною енерговитратністю вітчизняного виробництва та впли­вом цих чинників на погіршення платіжного балансу, інфляційну і кур­сову динаміку в країні.

На нашу думку, застосування цього заходу в умовах дії прямих обмежень на збільшення обсягів кредитування в іноземній валюті контрагентів, котрі не мають джерел валютної виручки, сприятиме позитивним змінам у кредитних портфелях банків, а отже, — збільшенню довгострокових інвес­тицій у реальний сектор економіки, зменшенню інфляції та ризиків ліквід­ності для банків.

Однією з причин того, що банки в Україні відчувають гривневий дефіцит ліквідності, є їх політика, орієнтована в умовах девальваційних очікувань на накопичення та притримання кон­вертованої іноземної валюти. При цьому вони надмірно покладаються на підтримку їх ліквідності Національ­ним банком України через інструмен­ти рефінансування. За такої ситуації обгрунтованім заходом з боку НБУ, на нашу думку, може бути тимчасове припинення операції своп (обміну іноземної валюти на гривню для підтримання гривневої ліквідності стро­ком до 15 календарних днів) або ж принаймні встановити ліміти на мак­симальні обсяги за операціями «валютний своп» і підвищити їх вартість для банків. Це змусить банки відмови­тися від політики спекулятивного на­копичення іноземної валюти і прода­вати її на ринку для підтримки власної ліквідності, що збільшить пропозицію іноземної валюти на ринку; зменшить тиск на курсову динаміку та збільшить гривневу ліквідність у банківській сис­темі України,

Зважаючи на багатофакторність явища ліквідності банківської систе­ми, вдосконалення процесу управ­ління нею в Україні, на нашу думку, має передбачати, окрім зазначених вище, реалізацію ще низки заходів, метою яких є:

1) посилення координації грошо­во-кредитної та фіскальної політики, аби підвищити прогнозованість руху коштів уряду на Єдиному казначейському рахунку в Національному банку України та мінімізувати вплив цього чинника на ліквідність банківської системи;

2) удосконалення (в міру посилення гнучкості обмінного курсу) механізму регулювання ліквідності банків­ської системи шляхом переходу від кількісного підходу до регулювання грошово-кредитного ринку до підхо­ду, що грунтується на його регулю­ванні через процентні ставки. Це по­силить управлінську позицію На­ціонального банку України, збільшить його можливості в регулюванні гро­шово-кредитного ринку та ефектив­ність у досягненні цінової стабільності;

3) пошук банками оптимальної управлінської стратегії, яка б дала змогу підвищити рівень ліквідності окремих банків та банківської системи України в цілому;

4) зростання ролі прогнозування в управлінні ліквідністю банківської системи, а саме: застосування мето­дичних підходів і моделей, які б із високою точністю могли оцінити і враху­вати всі чинники ліквідності й визначити потребу в ній, адекватну циклу та стану розвитку економіки країни.

Комплекс цих заходів дасть змогу зменшити коливання ліквідності банківської системи, знизити на цій основі волатильність короткостроко­вих ставок на міжбанківському ринку та підвищити ефективність транс­місійного механізму грошово-кредит­ної політики у досягненні цінової стабільності в Україні.

Усі перелічені заходи в тій чи іншій мірі дозволять вирішити проблему ефективного управління ліквідністю комерційних банків. Проте реалізація деяких із цих заходів, скажімо першого та другого, не залежить від дій конкретних комерційних банків, тобто передбачає систему дій Національного банку та інших державних інститутів, які формують грошово-кредитний механізм в Україні та контролюють належність його функціонування.