Економіка/3. Фінансові відносини

Чубенко О.В

Науковий керівник: к.е.н. Коваль Л.С.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ В СИСТЕМІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ СТАТУТНИМ КАПІТАЛОМ

У теперішній час Україна формує власну модель ринкової економіки, враховуючи нестабільність своєї економічної ситуаціїю і вплив загальносвітової фінансовї кризи. За таких умов головними завданнями стає подоланнях негативних явищ у системі госродарювання, підвищення економічних результаьів діяльності та запроваджження ефективної системи корпоративного управління. «Практика показує, що наявність у комппанії ефективної ситсеми корпоративного управління в більшості випадків стає основою для поліпшення фінансовоих показників, піжвищення якості управлінських рішень, одержання цілого ряду інших переваг»[3, с.200].

Головними чинниками, які найбільш впливають на стан корпоративного управління вважається специфіка формування і розміщення статутного капіталу, який є стартовим капіталом при утворенні господарського суб’єкту відповідно до чинного законодавства. Його розмір, поряд з потенційними можливостями засновників, є базовою ознакою для визначення виду товариства та складу учасників. Так достатні фінансові можливості ініціаторів для реалізації визначеної програми діяльності дають змогу створити приватне акціонерне товариство, яке працюватиме тільки в інтересах засновників. При створенні публічного акціонерного товариства необхідно враховувати інтереси також інших акціонерів, які не завжди збігаються з інтересами засновників, що в практичній дійсності може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів). Разом з тим, саме при акціонерній формі власності завдяки поєднанню приватного інтересу та колективного використання засобів виробництва взаємопов’язуються особисті та колективні інтереси акціонерів, з’являється можливість довести концентрацію капіталу до оптимального рівня, підвищуючи тим самим ефективність господарювання.

Ще на початку 1999 року, створеною в той час Організацією економічного співробітництва і розвитку були сформульовані основні принципи корпоративного менеджменту, які проголошували не тільки захист власників і визнання прав усіх зацікавлених осіб, але й необхідність точного розкриття суттєвої інформації щодо легітимності створення підприємства і фінансових можливостей функціонування бізнесу шляхом запровадження ефективного контролю.

Проблеми розвитку контролю в межах різних рівнів управління досліджуються у наукових роботах багатьох українських вчених і, зокрема, таких, як С.В. Бардаш, М.Т. Білуха, І.К. Дрозд, С.В. Калюга, Є.В. Мних, В.О. Шевчук, та інші. Проте окремі аспекти фінансового контролю у сфері управління статутним капіталом підприємств на сьогоднішній день потребують подальшого дослідження з позиції системності контрольних дій.

Метою даного дослідження є розробка єдиних організаційних підходів до реалізації функції внутрішнього контролю в процесі управління формуванням і розміщенням статутного капіталу акціонерних товариств.

Коло питань, що охоплюється поняттям «організація фінансового контролю» достатньо широке та постійно змінюється під впливом зростаючих вимог до нього як однієї з функцій управління. При цьому, як вважають фахівці «… оптимізації має підлягати не лише система контролю, але й сам контрольний процес»[1, с. 175].

За організаційною ознакою загальної системи фінансового контролю в у багатьох країнах світу виділяють зовнішній і внутрішній контроль. До проблем зовнішнього контролю підходять з позиції додержання правових норм формування статутного капіталу, регулювання загальноекономічних процесів та механізму підприємництва. Однак, акціонерне товариство, як су’єкт ринкової економіки, в процесі своєї діяльності виходить із мікроекономічних інтересів щодо розміщення капіталу при здійсненні комерційної діяльності і вимагає запровадження внутрішнього контролю з метою забезпечення системи корпоративного управління необхідною інформацією. У даному випадку контроль, як одна з функцій управління, розглядається у якості процесу, який спрямовано на забезпечення досягнення підприємством встановлених цілей. При цьому, у результатах контролю зацікавленими є не тільки власники та керівництво підприємства, але і його працівники та суспільство в цілому.

Виходячи з того, що управління акціонерним товариством має своїм об’єктом господарську діяльність, її елементами є власність у формі майна, що залучено у сферу господарювання, господарські процеси та господарські відносини. Суттєвим, при цьому, є те, що самі по собі вони не становлять об’єктивної реальності, це певна абстракція, яка формалізована у визначених поняттях. Відображення цих понять у практичній дійсності відбувається через дії, які здійснюються щодо таких об’єктів контролю – надходження активів, їх використання, експлуатація, збереження тощо. Згідно з Цивільним кодексом України статутний капітал визначається мінімальним розміром майна, яке гарантує інтереси його кредиторів. Розглядаючи майно як матеріальну основу власності акціонерного товариства, в теоретичній літературі підкреслюється: «Суспільна власність – це майно і грошові нагромадження, які належать засновникам, власникам акцій – фізичним і юридичним особам суб’єктів господарювання, завданням контролю є їх збереження, раціональне використання і примноження»[ 2, с. 813].

Традиційно до змісту контрольної діяльності належить встановлення відхилень між законодавчими нормами та фактичним додержанням цих норм. Виходячи з наслідків контрольних дій та оцінки знайдених відхилень, в процесі корпоративного управління розробляються корегуючи стратегії щодо виправлення, усунення, попередження небажаних і неприпустимих відхилень. При цьому оцінка порушень за результатами контролю залежить від змісту параметрів об’єкта, якій досліджується та нормативних положень, які порушено.

Здійснюючи контроль статутного капіталу, необхідно враховувати низку його змістовних характеристик. Перед усім, статутний капітал є джерелом мобілізації ресурсів, які втілюються в основних і оборотних активах підприємств, а по-друге, статутний капітал виступає як регулятор розподілу власності та механізм захисту прав акціонерів. Крім того, розмір статутного капіталу зумовлює потенційні можливості зовнішнього залучення коштів та ділову репутацію на ринку. З огляду на перелічене, організація контролю в системі корпоративного управління традиційно передбачає три основні напрями - моніторинг операцій з формування статутного капіталу, дослідження порядку його зміни та перевірка виконання управлінських рішень щодо реалізації дивідендної політики. Кожен з напрямів вимагає застосування певних процедур, методів, способів і прийомів контрольного спостереження. Разом з тим, завдання фінансового контролю не можуть обмежуватись переліченими напрямами. За сучасних умов господарювання досить важливим є аналітична спрямованість фінансового контролю в процесі корпоративного управління. Так, наприклад, поряд з терміном "статутний капітал" використовується термін "власний капітал", розмір якого дорівнює різниці між вартістю активів товариства та вартістю його зобов'язань. Він складається із статутного капіталу, нерозподіленого прибутку (непокритих збитків), емісійного доходу, резервного та інших спеціальних фондів товариства. В процесі управління доцільно забезпечити контроль оптимізації вартості структури капіталу, обґрунтованості абсолютної величини та рівня витрат на залучення та обслуговування різних джерел фінансування. За результатами такого аналітичного контролю можна спрогнозувати майбутні тенденції і результати діяльності. Крім того, обов’язковою умовою ефективної реалізації функції внутрішнього контролю є організація моніторингу показників рентабельності власного капіталу з метою мінімізації фінансових ризиків і запобігання банкрутству.

Поряд із об’єктом до обов’язкових елементів системи внутрішнього контролю належать і його суб’єкти. Розглядаючи статутний капітал як об’єкт контролю необхідно, в першу чергу, у якості суб’єкта виділити власника, який відповідно до законодавства власноруч або через уповноважені органи, наприклад, спостережну раду чи ревізійну комісію акціонерного товариства має забезпечувати контроль діяльності виконавчого органу - адміністрації. Водночас, обов’язком адміністрації є не тільки виконання завдань і рішень власника, але й і безпосереднє виконання функціональних обов’язків контрольного спрямування. Таким чином, в межах корпоративного управління виникає об’єктивна необхідність виділення двох окремих підсистем контролю. Одна - це контроль власника (засновника) підприємства, а друга - контроль його виконавчого органу, тобто адміністрації. Контроль засновника як власника майна повинен мати стратегічний напрямок, його доцільно спрямовувати на дослідження ефективності довгострокового використання статутного капіталу як джерела власних ресурсів. Обов’язками адміністрації, як розпорядника майном, внесеним до статутного капіталу, має бути поточний контроль збереження об’єктів з урахуванням специфічних особливостей основного і оборотного капіталу. Результати контролю адміністрації повинні мати оперативний регулюючий вплив і забезпечувати власників інформацією для негайного реагування у разі виникнення негативних відхилень, що заважають досягненню мети діяльності. Якість такої інформації залежить від ефективності контролю – його здатності забезпечувати повноту, суттєвість, достовірність та її корисність.

Запропонований підхід до організації фінансового контролю статутного капіталу та розподіл контрольних повноважень на основі поєднання інтересів власника і принципів самоврядування трудового колективу, серед всього іншого, дозволить підвищити рівень корпоративного управління і забезпечить ефективність використання власних фінансових ресурсів акціонерного товариства.

Література:

1.Бардаш С.В. Економічний контроль в Україні: системний підхід: монографія. – К.6 КИЇВ.НАЦ.ТОРГ.-ЕКОН.УН-Т. – 2010. – 656с.

2.Білуха М.Т., Микитенко Т.В. Фінансовий контроль: теорія, ревізія, аудит: Підручник. – К.: Українська академія оригінальних ідей, 2005. – 888 с.

3.Хрущ Н.А., Точанська Н.Г. Еволюція та проблеми становлення корпоративного управління на Україні. – Регіональні перспективи. – 2004. - № 3-5. – С.200-202.