Маринець І.В.

студентка 2 курсу економічного факультету

Науковий керівник: Східницька Г.В.

старший викладач кафедри фінансів і кредиту,

Львівський національний аграрний університет

Шляхи скорочення державного боргу України

Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення [2].

Відповідно до Закону України про Державний бюджет на відповідний рік, визначається граничний розмір дефіциту бюджету та джерела його покриття за рахунок внутрішнього та зовнішнього фінансування, а також встановлюється граничний розмір державного внутрішнього та зовнішнього боргу України на 1 січня наступного за бюджетним роком з визначенням напрямів використання фінансових ресурсів. Внутрішній державний борг - сукупність зобов'язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації). Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань [1].

Основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій.

Управління державним внутрішнім боргом України здійснюється Міністерством фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України. Розміщення боргових зобов'язань Уряду України та надання гарантій від імені Уряду України провадиться за його дорученням Міністерством фінансів України. Суттєвою проблемою державного боргу України є високий рівень валютного ризику, що обумовлено значною питомою вагою зовнішнього боргу у загальній заборгованості держави [3].

Стратегію щодо залучення коштів від іноземних кредиторів розробляє Міністерство фінансів України, яке є єдиним позичальником від імені уряду, крім кредитів Міжнародного валютного фонду. Розпорядником кредитів, що надає Україні МВФ, є Національний банк України.

Внутрішній і зовнішній державний борг є суверенним боргом і являє собою абсолютне й безумовне зобов'язання держави. Держава несе повну майнову відповідальність згідно з умовами емісії державних цінних паперів, кредитних угод та позик.

Для ефективного управління державним боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань держави використовують різноманітні методи. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. її досягнення та підтримка являється важливим фактором для успішного управління державним боргом. На сьогодні репутація позичальників на світовому фінансовому ринку виражається в рейтингах, які присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

Слід враховувати, що у випадках, коли країни, обтяжені значним зовнішнім боргом, відмовляються від зовнішніх джерел фінансування і нарощують обсяг внутрішніх запозичень, прирікають економіку на інфляцію. Крім того, збільшення збору податків, є ефективним способом компенсації обсягу зовнішніх запозичень, що знижується. Тобто, враховуючи конкурентні реалії у світі, і зокрема й Україні, необхідно переосмислити взаємозв’язок категорій зовнішній борг – монетарна політика – фіскальна політика. Зменшення зовнішнього боргу не повинно відбуватися за рахунок згортання інвестиційних процесів, інфляції, збільшення податкового тягаря. Негативним наслідком цього може стати гальмування економічного розвитку країни в цілому, придушення інноваційних та інформаційно містких секторів [2].

Отже, у центрі уваги повинна залишатись мета державного контролю за процесом погашення боргів, який має орієнтуватись на загальні суспільно-економічні цілі.

Останніми роками у фінансовій системі України суттєву роль почали відігравати державні позики, що застосовувалися як метод мобілізації грошових ресурсів до державного бюджету, інструмент регулювання грошово-кредитної сфери й платіжного балансу країни. Державний борг є невід'ємною і важливою складовою державних фінансів..

Сьогодні можна сказати, що наша банківська система вистояла й утримала від обвалу економіку, соціальну сферу, звела до мінімуму втрати суспільства від кризи. Валютні резерви НБУ зросли майже вдвічі у порівнянні з тим, що було на початку кризи (2008-2009рр.), і становлять 3 млрд. доларів. Тому нині дуже важливим для влади і суспільства є недопущення банківської кризи. Не можна не звертати уваги на те, що банківська криза негайно призведе до розвитку виробничої кризи, падіння обсягів виробництва ВВП до критичної межі й загострення бюджетної кризи.

На нинішній момент зроблено багато, а саме: Національний банк високопрофесійно реалізував антикризові заходи за сприяння уряду та МВФ. Уряд не допустив дефолту і знайшов вихід із вкрай складної ситуації, а українські банкіри довели, що здатні впливати на відповідальні рішення в країні.

Список використаної літератури:

1. Вахтенко Т.П. Державний борг України та його економічні наслідки ̸ Т. П. Вахтенко ̸ ̸ . – К.: Альтепрес. – 2008. – С.231-239.

2. Рожко О.Д. Державний борг у забезпеченні економічного зростання ̸ О. Д. Рожко // Фінанси України – 2008. – №1. – С. 87-91.

3. Офіційний сайт Міністерства фінансів України: www.minfin.gov.ua