Економічні науки/4. Інвестиційна діяльність та фондові ринки

аспірант Гузенко О.П., Дячун І.В.

КЕІ ДВНЗ «Криворізький національний університет»

обґрунтування доцільності активізації інноваційно-інвестиційної політики в Україні

Основною умовою досягнення довготривалих, позитивних темпів економічного зростання, як реального сектора економіки, так і окремих підприємств, є активна інноваційна та інвестиційна діяльність. Зважаючи на те, що активізація інноваційно-інвестиційної діяльності належить до системних питань макроекономічного розвитку, вирішення яких має здійснюватися насамперед на державному рівні. У зв’язку з цим, дослідження теоретичних і практичних питань формування державної інноваційно-інвестиційної політики становить важливу проблему в сучасній науці.

На необхідності формування чіткої державної політики у сфері інновацій та інвестицій наголошують зарубіжні та вітчизняні вчені. Питання науково-методичних основ державного регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності досліджується в роботах В.М. Гейця, М. Данько, Л.А. Жаліло, А.К. Кінаха, В.Мартиненка, А.С. Музиченка, М.І. Крупки, Б. Санто, О.Ф. Уткіна та інших [1].

Державна інноваційно-інвестиційна політика представляє собою діяльність держави, спрямованої на створення сприятливих нормативно-правових та економічних умов для інвестицій взагалі й інвестицій в інновації, стимулювання процесу формування інвестиційних умов для інноваційного розвитку, а також формування ринку інновацій та інвестицій.

Важливо зауважити, інноваційно-інвестиційна політика держави повинна бути спрямована на забезпечення зростання обсягів капіталовкладень у сферу впровадження інноваційних технологій.

Практика свідчить, потенційно Україна може бути однією з провідних країн вкладення прямих і портфельних іноземних інвестицій. Цьому сприяють її великий внутрішній ринок, порівняно кваліфікована й водночас дешева робоча сила, суттєвий науково-технічний потенціал, великі природні ресурси та наявність інфраструктури, хоча й не надто розвиненої. Проте, припливу в інвестиційну сферу приватного національного й іноземного капіталу перешкоджають політична нестабільність, інфляція, недосконалість законодавства, нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, недостатнє інформаційне забезпечення. Взаємопов’язаність цих проблем посилює їхній негативний вплив на інвестиційну ситуацію [2].

Звернення до статистичних даних макроекономічного рівня показало, що у 2010 році в економіку України іноземними інвесторами вкладено 5986 млн. дол. США прямих інвестицій: із країн ЄС надійшло 4605,8 млн. дол. (76,9% загального обсягу), із країн СНД – 849,2 млн. дол.(14,2%), з інших країн світу – 531,0 млн. дол. (8,9%). У той же час капітал нерезидентів зменшився на 809,7 млн. дол. Інвестування здійснювалось переважно у вигляді грошових внесків, які становили 5684,8 млн. дол.(95,0% вкладеного обсягу). Крім того, загальний обсяг прямих інвестицій, внесених в Україну, на 1 січня 2011 рік склав 44708,0 млн. дол., що на 11,6% більше обсягів інвестицій на початок 2010 р. та в розрахунку на одну особу становив 978,5 дол.

Безперечним є той факт, що одним із найбільших одержувачів прямих іноземних інвестицій в Україні в минулому році була банківська система. На цей сектор економіки прийшлось 34% всіх прямих іноземних інвестицій. Інвестицій в банківський сектор – важлива частина прямих інвестицій, проте в 2010 році вони якісно відрізняються від капіталовкладень попередніх років [2].

Україна в теперішній час знаходиться на шляху всебічних економічних перетворень, а за таких умов налагодження стабільного інвестиційного процесу є справою особливого значення. Головне в інвестиційному процесі – це наявність джерел фінансування, раціональне використання інвестицій та повернення юридичним та фізичним особам.

Для активізації інвестиційної діяльності (у тому числі іноземної) в Україні, на думку фахівців Державне агентство України з інвестицій та інновацій [3] треба зробити такі загальнонаціональні кроки: знизити рівень державного регулювання підприємницької діяльності та забезпечити стабільність відповідного законодавства; усунути неоднозначність тлумачення нормативно-правових актів і завершити судову реформу; вдосконалити нормативну базу щодо реалізації прав власності; завершити адміністративну реформу, забезпечити публічність і прозорість в ухваленні рішень органами влади та врешті подолати бюрократизм і прояви корупції; запровадити ефективні методи корпоративного управління; сприяти розвиненості ринків капіталу, передусім банківського сектору, фондового та страхового ринків; знизити податкове навантаження; забезпечити стабільність політичного середовища та активізувати діяльність зі створення позитивного іміджу держави.

Наприкінці варто зробити висновок, для активізації інноваційно-інвестиційної політики в Україні необхідно забезпечити виконання таких завдань як: проведення централізованої оцінки податкоспроможності регіонів і визначення механізму оподаткування на підставі цієї оцінки; розробка та використання обґрунтованих податкових пільг для підприємств та осіб, які впроваджують інноваційну та інвестиційну діяльність; здійснення бюджетної підтримки інвестицій у різних формах та проведення стимулюючої амортизаційної політики щодо підприємств незалежно від форми власності.

Література

1. Зміст та завдання державної інноваційно-інвестиційної політики»: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua.textreferat.com. – Назва з екрану.

2. Гончарова О.М. Інвестиційний клімат як фактор підвищення національної конкурентоспроможності / О.М. Гончарова // Теоретичні та прикладні питання економіки. – 2011. – № 26. – с. 219 – 226.

3. Державне агентство України з інвестицій та інновацій [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://in.gov.ua. – Назва з екрану.