Экономические науки/5. Управление трудовыми ресурсами

К.э.н. Лавриненко Л.М.

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України», м. Київ

Формування і розвиток ринку освітніх послуг

у сучасних умовах[*]

Сьогодні висококваліфікована творча праця займає домінуюче місце в економічного розвитку країни. В їй поєднується сучасне інформаційне суспільство, «економіка знань» та формується людина з різносторонніми соціальними та інтелектуальними потребами. Дослідження проблеми розвитку освіти, професійної підготовки, охорони здоров'я як основи створення людського капіталу актуально для України. Невирішеність проблем формування і використання сукупного людського капіталу на рівні господарюючих одиниць не сприяє динамізму економічних процесів.

Людський капітал – це складний комплекс придбаних людських здібностей, який включає накопичений запас знань, професійного досвіду і навиків, здоров'я і психологічних мотивів (особові якості – ініціативність, креативність і т.п.). Завдяки цим характеристикам сучасний працівник виступає як ключовий чинник суспільного відтворення.

Людський чинник є головною умовою соціально-економічного розвитку: саме він сприяє вдосконаленню та оптимальному використанню інших чинників виробництва. Без людських ресурсів решта компонентів господарської системи функціонувати не в змозі. Саме у такій якості: високий професіоналізм й інтелектуальність праці, інноваційне мислення та діяльність – робоча сила переростає в людський капітал. Саме ця форма капіталу активно залучена в розвиток таких галузей, як «економіка знань», освіта, інформаційно-комунікаційні ринки, виробництво інновацій й інтелектуальні послуги.

Актуальним стає питання про формування нової моделі освіти, реалізація якої могла б забезпечити перехід до нового типу соціального розвитку, додавши йому новий імпульс. Для України така модель повинна передбачити шляхи подолання кризи освітньої системи. Освіта як один із значущих суспільних інститутів викликає зростаючий інтерес світової спільноти, оскільки з нею пов'язують надії на вихід з кризи культури, породженої фундаментальними змінами у житті суспільства. Сьогодні, зміна пріоритетів характеризує перехід до якісно іншого типу економічного розвитку, що базується на створенні та відтворенні людського капіталу. Процесами його формування є, перш за все, освіта, кваліфікація, виробничий досвід.

В Україні гостро стоїть питання про реформування загальної та професійної освіти, системи професійної орієнтації. В свою чергу, можливість отримати якісну професійну підготовку для молодих людей зумовлює їх конкретний статус на ринку праці. Відтворення людських ресурсів та вміле управління ними набувають сьогодні вирішального значення. Проблеми, пов'язані з ринком праці загострюються з кожним роком. Знання як такі не трансформують економіку. Їх віддача, причому у величезних розмірах, досягається, якщо вони доцільно використовуються в рамках комплексу установ, організацій і процесів.

Вітчизняна вища школа при всіх її вадах є важливою ланкою української економіки. Рух до суспільства, заснованого на знаннях, припускає підвищення якості людського капіталу. Відповідно, основним завданням національної системи освіти стає підвищення частки висококваліфікованих фахівців робітничих професій, створення умов для безперервної освіти громадян, що дозволить забезпечити їх адаптацію до змін, яких вимагає економіка. Творчі продуктивні сили людини в економіці реалізуються у формі людського капіталу. Збагачення матеріального і духовного життя людини на всіх етапах розвитку суспільства стає одним з чинників людського капіталу. Необхідність наукового осмислення управління системою освіти на територіально-регіональному рівні зумовлено наступними чинниками.

По-перше, сьогоднішня система освіти дуже інерційна і відірвана від освітніх запитів країни чи регіону зокрема. Це вимагає серйозної структурної перебудови системи освіти.

По-друге, умовою для переорієнтації освіти з режиму функціонування до режиму розвитку повинна стати сильна і динамічна освітня політика, що формується в єдиному освітньому просторі країни.

По-третє, якісного оновлення вимагає матеріально-технічна база освіти, її інфраструктура, ринок освітніх послуг. Ефективність його функціонування залежить від цілого ряду чинників – його власної ресурсної бази, кадрового потенціалу, механізму обліку потреб суспільства в знаннях та кваліфікації.

Ринок освітніх послуг в Україні ще достатньо не сформований. Багато проблем, що виникають мають або в своїй основі, або в способах дозволу взаємозв'язку з діяльністю освітньої системи, охорони здоров'я й інших соціальних інститутів. Крім того, структура вищої освіти перестала відповідати потребам економіки країни. Сьогодні вона відображає насамперед кон'юнктурні інтереси абітурієнтів та їх батьків. Звідси – зниження якості навчання й професійної підготовки.

Встановлено, що не дивлячись на загальний високий рівень накопиченого освітнього потенціалу, зростають диспропорції між попитом та пропозицією за багатьма професійними позиціями. Серед пропозицій, які можуть позитивно впливати на ситуацію в системі підготовки кадрів є перехід з освітньої системи в систему трудових відносин може бути полегшений випускникам через розвиток професійно-орієнтованої діяльності на основі єдиної освітньої і кадрової політики держави. Але, даний процес має свої негативні наслідки – значна частка накопиченого випускниками вузів людського капіталу буде не затребувана, а це означає, що інвестиції в освіту не окупляться у формі прямих грошових доходів індивідів (витрати, що не окупилися, ляжуть мертвим вантажем на економіку країни); велика частка знань отриманих у вузі встигне застаріти, перш, ніж буде використана працівником, хоча дане положення, на нашу думку, не носить абсолютного характеру (маючи певну базу, індивід може доповнити раніше отримані знання, зокрема шляхом навчання на короткострокових курсах або самоосвіти).

Вищій освіті належить важлива роль в реалізації концепції людського розвитку, обумовлена його подвійним характером. З одного боку завдання вищої освіти – відтворення професійного потенціалу країни, а з іншого – розвиток особистості. І до позитивних соціальних сторін масовості вищої освіти можна віднести наступне:

·       Загальне зростання людського капіталу в народному господарстві. Економіка країни стає сприйнятливішою до нових знань, нових можливостей.

·       Обличчя з вищою освітою, як правило, здібніше до генерації нових ідей, до інноваційної діяльності. А інновація є головним джерелом економічного зростання.

·       Збільшення частки фахівців з вищою освітою в країні, навіть при тому, що не всі з них відразу обіймуть посади, відповідні їх рівню підготовки, створює певний резерв можливостей. При сприятливих обставинах ці можливості можуть бути реалізовані.

·       Вищу освіту формує такий актив людського капіталу як підприємницькі здібності індивіду, а підприємці не шукають робочі місця в структурі виробництва, а створюють його для себе та інших людей.

Таким чином, держава має спрямувати свої зусилля на вирішення задач запровадження активних заходів політики зайнятості, залучення до їх реалізації усіх соціальних партнерів. Але, слід підкреслити, що одночасно і молодь відповідальна за свою долю, і ніхто не зможе за неї зробити те, що вона повинна зробити сама. Без її активної участі і творчого внеску в подолання виникаючих життєвих проблем ніяка державна програма не здатна вирішити ці проблеми.


[*] Дослідження виконане при фінансовій підтримці НАНУ в рамках НДТ «Розвиток соціально-трудової сфери: пріоритети, детермінанти і вектори модернізації»