Діденко О.О.

Германчук А.М.

МАРКЕТИНГ ІННОВАЦІЙ: ІНОЗЕМНИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД

Тенденції світового розвитку показують, що в даний час потрібні нові теоретично-методологічні підходи, які забезпечують перехід на принципово нову економічну систему. На нашу думку, до якісних змін і ліквідації структурних диспропорцій може привести перехід економіки на інноваційну модель розвитку.

Практичні та теоретичні зміни розвитку суспільства в інноваційній сфері були предметом фахових досліджень таких учених, як Г. Андрущак, В. Геєць, С. Глазьев, І. Жиляєв, П. Микитюк, В. Мунтіян, О. Павлов, С. Строжук, О. Сумець, І. Тульпа, Л. Чекаль, Б. Чижевський, М. Шевченко та ін.

Метою нашої роботи є вивчення існуючих проблем інновацій в Україні, розгляд інноваційного процесу в США та на основі цього запропонування напрямів вирішення існуючих проблем.

В Україні на сьогодні запатентовано понад 170 тис. технічних рішень(винаходів, корисних моделей, промислових зразків), але лише шість із тисячі винаходів використовуються у виробництві. За даними Державного комітету статистики України за 2010 р., підприємства й організації уклали трохи більше ніж 800 ліцензійних договорів, що дуже мало на зареєстрованих в країні близько 50 тис. підприємств [1].

У сучасному світі Україна, на жаль, належить до технологічних аутсайдерів. Відсутність єдиної державної стратегії побудови конкурентоспроможної економіки, заснованої на інноваціях, спричиняє відсутність зацікавленості вітчизняних промисловців до впровадження світових новацій. Нині частка нашої країни у світовому обсязі торгівлі наукомісткою продукцією становить лише 0,1 %. Певною мірою це відіграло роль і в тому, що Україна займає лише 95 місце за індексом залучення прямих іноземних інвестицій.

Причин зниження творчої активності в країні дуже багато. По-перше, старше покоління творчих людей не готове до ринкових умов, а нове – свої творчі потуги спрямовує на отримання негайного прибутку.

По-друге, мотивація зі сторони великих підприємців: пільги, преференції та корумпованість відносно встановлення податків та мита, обладнання із землею та нерухомістю на сьогодні дають значно більший і швидший прибуток без особливих ризиків, порівняно з технічними новаціями.

По-третє, практично в країні немає інноваційних структур, що перетворюють ідеї в товар. В Україні відсутні інноваційні менеджери, що поєднують інтелект – гроші – виробництво, немає венчурних фондів, які роблять інвестиції в підприємства з високим ступенем ризику в очікуванні надприбутків. Потрібно сформулювати і впровадити сучасну модель інтеграції інтелектуального потенціалу у внутрішній ринок, а це не простий процес.

Існуючі венчурні фірми займаються масштабними інноваціями, а дрібніші інновації залишаються поза колом їх інтересів. Автори та власники таких інновацій переважно залишаються безпорадними перед специфікою бізнес-середовища [15]. У науковому середовищі серед розробників новітньої техніки і технологій дедалі більше зростає розуміння того, що процес трансформації науково-технічних розробок в інноваційний продукт, придатний для визнання на світовому ринку, є найскладнішим і найважливішим етапом у ланцюзі, який пов'язує розробника нової техніки і технологій зі споживачем. Складний він ще і тому, що розробники, науковці не мають необхідних знань щодо пріоритетів ринку і потреб споживачів, досвіду підприємництва, достатньої підтримки держави інформацією та фінансуванням [13].

Прикладом добре поставленої інформаційної складової інноваційного процесу можуть бути Сполучені Штати Америки. Наприклад, Міністерство енергетики США формує перелік технологічних і наукових напрямів (приблизно 75-100 тематичних напрямів), за якими періодично, зазвичай раз на 6 місяців, оголошується конкурс на отримання урядових грантів [16].

Постійно працюють інноваційні агентства та інші міністерства, кожне з яких має свої тематичні переліки та конкурси. Паралельно працюють численні приватні інноваційні інвестиційні фонди та інвестиційні фонди великих компаній.

Водночас незалежні винахідники, які працюють у співдружності з незалежними експертами з комерціалізації, істотно доповнюють згадані вище

структури і завдяки відсутності необхідності оформлення численних документів для аплікацій на грант, не втрачаючи часу, набагато швидше просувають свій проект і можуть перейти до другого рівня гранту набагато швидше, ніж ті, які домагаються отримання гранту першого рівня. У системі вищої освіти США передбачено підготовку як винахідників, так і інноваційних менеджерів (їх ще називають фахівцями з комерціалізації винаходів).

Заняття для майбутніх винахідників ведуть не тільки технічні фахівці, а й представники інвестиційних та венчурних фондів. На цих заняттях зазвичай представники інвесторів та й самі інвестори придивляються до майбутніх винахідників і починають їх відбір для вирішення своїх інноваційних ідей та задумів. Крім того, в університетах існують спеціальні курси, на яких проводиться перепідготовка фахівців для отримання глибших знань і навичок у новостворених технологіях. На цих курсах також зав'язуються необхідні знайомства і формуються майбутні виробничі зв'язки і коопераційні ідеї.

Навчальний курс для інноваційних менеджерів охоплює значну кількість маркетингових та економічних дисциплін, але найголовніше – їх готують до інтенсивної та ефективної співпраці з венчурними та інвестиційними фондами, знайомлять з принципами селекції ефективніших ідей, побудові різних економічних моделей комерціалізації, ефективним плануванням процесу розвитку проектів тощо [16]. Практика США показала, що найбільш ефективними в інноваційному процесі, особливо на його перших етапах, є винахідники, що працюють індивідуально – винахідники-одинаки [16].

В Україні ж винахідникам, які знаходяться за межами інтересів вітчизняних венчурних фірм, на допомогу може прийти фахівець з маркетингу інтелектуальної власності. Функції такого маркетингу мають бути розширені – охоплювати процес від виникнення ідеї нового товару чи послуги до післяпродажного їх обслуговування. Фахівці з маркетингу інтелектуальної власності повинні враховувати такі чинники, як: виробничі можливості підприємств, стійкість попиту і вимог споживачів на продукцію з використанням нововведень, що випускаються, прогноз на найближчі роки, позиції партнерів на ринках цієї продукції в різних країнах, ступінь захищеності науково-технічних досягнень від фірм-конкурентів, наявність на ринку винаходів-аналогів, фінансові та виробничі зв'язки партнерів із комерційних угод та ін [9]. Таких фахівців в Україні тільки почали готувати як "менеджерів інноваційної діяльності", і випускники будуть тільки через декілька років, яких ще потрібно простажувати за кордоном [12].

Підготовку таких спеціалістів на початках пропонують здійснювати в межах післядипломної освіти на міждисциплінарних факультетах вищих навчальних закладів, з поступовим переходом до випуску бакалаврів і магістрів нової спеціальності – "маркетолог інтелектуальної власності". Одним з основних завдань маркетолога інтелектуальної власності має бути піднесення винахідництва у свідомості суспільства до рангу мистецтва [10].

Література:

1. Винахідник та інноваційна діяльність – шлях від ідеї до товару. [Електронний ресурс].– Доступний з http://www.patent.km.ua/ukr/articles/i1339.

2. Гаташ В. Патент як паливо практичної зацікавленості / В. Гаташ // Газета "Дзеркало тижня". – 2010. – № 42.

3. Іванець Л.В. Маркетинг інтелектуальної власності як невід’ємна складова стратегії виходу з економічної кризи// Науковий вісник НЛТУ України. – 2011.- Вип.21.13.-С.161