Найденко К. В.

К.е.н.,доцент Приходченко Я. В.

Донецький національный університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Професійна діяльність керівних кадрів

В умовах становлення та розвитку в Україні ринкової економіки дедалі більшого значення для педагогічної науки набуває проблема професійного самовизначення, особливо - його особистісний аспект. Це зумовлене суттєвими загальними тенденціями демократизації та гуманізації вітчизняного суспільства, змінами, що відбуваються в освітній системі України.

Аналіз теоретичних джерел дозволяє виокремити основні тенденції розвитку теорії соціально-професійного становлення особистості. Першій тенденції притаманні пріоритети особистості в процесі її професійного становлення і перевагою в першу чергу гуманістичних, індивідуалізуючих чинників світогляду; другій - пріоритет інтересів суспільства, посилення ролі чинників, що впливають на особистість "із-зовні", намагання нівелювати нею відповідно до певних вимог.

Оскільки обидва загальні підходи мають екстремальний характер, деякі дослідники дотримуються третьої тенденції - намагаються інтегрувати попередні дві, що викликає до життя настанову на розвиток індивідуальності з урахуванням інтересів суспільства, здійснення соціальними інституціями певного впливу на процес професійного самовизначення (1).

Слід зазначити, що підходи до вирішення проблеми відповідності особливостей людини й особливостей професії у вітчизняній та закордонній психолого-педагогічній теорії помітно різняться. Так, в Україні переважно спираються на теорію Є. О. Клімова, що базується на твердженні, ніби не професійна діяльність формує особистісні особливості, а людина, відповідно до своїх індивідуальних якостей, "належить" до одного з п'яти типів професій (а саме: людина - людина, людина - технік, людина - природа, людина - знакова система, людина - художній образ) і відповідно до цього обирає напрямок власної трудової діяльності (2).

Дослідники визначають трудову діяльність, як сферу людського спілкування, обміну досвідом, знаннями, інформацією, а також як простір розвитку особистості, її інтелекту, почуттів, волі, способу набуття життєвого досвіду та мудрості.

Досліджуючи формування управлінської компетентності керівника культурно-дозвіллєвого закладу, Є. Н. Ракімбаєв доходить висновку, що ефективне становлення управлінця зумовлене насамперед розвитком таких якісних характеристик, як професіоналізм особистості та професіоналізм діяльності (3).

Професіоналізм - інтегральна властивість, якість особистості, що формується у процесі певної діяльності. Отже, дане поняття є концептуальним та складається із сукупності загальнокультурних, загальнотеоретичних і організаційно-управлінських знань, умінь та самокорекції професійної діяльності.

Отже, концептуальна модель керівника визначається трьома взаємопов'язаними показниками. Перший орієнтований на ефективний розвиток професіоналізму особистості, другий - на розвиток професіоналізму діяльності, третій - професіоналізму самовдосконалення.

Професіоналізм особистості:

1. Управлінські здібності характеризують індивідуальні якості керівника, що зумовлюють успішне виконання ним своїх професійних обов'язків. У структурі управлінських здібностей вирізняють такі показники: загальні здібності (вони необхідні, але не самодостатні), специфічні якості (без них немає організатора) та індивідуальні якості, які дозволяють накреслити певні типи організаторів.

2. Професійно-управлінська компетентність являє собою уміння керівника як суб'єкта управлінського впливу, здатного по-новому структурувати наукові і практичні знання з управління. У даному випадку особистісні знання є результатом здібностей і спрямованості керівника. Тобто знання та уміння відображають індивідуальність керівника, його особистісні якості. Отже, професійна зрілість - це стан повного розкриття творчого потенціалу керівника.

3. Управлінська спрямованість реалізує такі істотні показники, як інтерес до професії керівника, схильність займатися нею, усвідомлення своїх здібностей, характеру і мотивів вибору певної професії.

Професіоналізм діяльності керівника - друга підструктура, що визначає, |як керівник володіє сучасними методами наукового управління і новими технологіями соціально-культурного програмування. Дана підструктура містить певні складові частини. Це, насамперед, теоретична і практична підготовка керівника до виконання завдань стратегічного і тактичного планування діяльності, управління персоналом (4).

З огляду на це, постає необхідність зміни у суспільстві погляду на керівника не тільки як на керуючого та адміністратора. Керівник у суспільстві - насамперед працівник найбільш трудомісткого напряму виробництва стратегії суспільного розвитку та соціальних змін. Тому, змінюючи статус управлінця, ми тим самим, зокрема в культурній галузі, закладаємо об'єктивні передумови модернізації культурно-мистецької сфери і розвитку нових соціально-культурних технологій.

Таким чином, сьогодні немає фактично жодного питання організації та функціонування галузі культури і мистецтв, яке не було б пов'язане з професіоналізмом керівників органів державного управління в галузі. Слід врахувати й те, що в процесі реструктуризації та модернізації галузі суттєво ускладнюються і розширюються функції регіональних органів державного управління та, відповідно, зростають вимоги до рівня професійної компетентності їх кадрів.

Література:

1. Пряжников Н. С. Профессиональное самоопределение и профессиональная карьера молодежи / Под. ред. С. Н. Чистяковой. -М.: РАО, 1993. - С. 4-5;

2. Критерии и показатели готовности школьников к профессиональному самоопределению: Метод. пособие /Под. ред. С. Н. Чистяковой, А. Я. Журкина. -М.: Филология, 1997. -С23;

3. Ракимбаев Е. Н. Формирование управленческой компетентности руководителя культурно-досугового учреждения: Автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00. 05 / МГИК. -1991. -16с.;

4. Гурылева Е. К. Качественная оценка научных кадров: анализ, пути совершенствования: Автореф. дис. … канд. економ. наук: 08.00. 05 / ЛИЭИ. - Л., 1991. -17 с.;