Педагогические науки/

Дистанционное образование в высшей школе

Продайко М.Ю.

Коледж електрифікації Дніпропетровського державного аграрного університету, Україна

Самостійна робота:сутність та її характерні ознаки

Різноманітне та складне сучасне життя вимагає від освіти значних змін у процесі соціалізації підростаючого покоління та підготовки майбутніх фахівців. У першу чергу ці зміни пов’язані з необхідністю формування активної та працелюбної людини, яка має великий запас знань та вміє самостійно здобувати та використовувати необхідну інформацію. Сучасні політичні та суспільно-економічні умови потребують від майбутніх спеціалістів глибоких та міцних знань зі спеціальності, вдосконалення умінь та навичок, які не можна отримати тільки на лекційних та семінарських заняттях. Необхідність засвоєння великої кількості інформації студентами вищих навчальних закладів актуалізує потребу вдосконалення самостійної роботи студентів як засобу підвищення ефективності навчання та якості підготовки молодого фахівця, який не лише повинен стати спеціалістом високого рівня, а й широко використовувати набуті навички самостійної роботи в науковій та професійній діяльності. На перший план виступає нова мета в освіті – формувати такі якості мислення, пам’яті, уваги, які дозволять студенту самостійно засвоювати інформацію, що постійно оновлюється, розвивати такі здібності та уміння, які забезпечать йому не відставати від науково-технічного прогресу та інформаційних процесів тощо.

Саме тому вища школа, яка покликана забезпечити не тільки високий рівень професійних знань й умінь студентів, але й сформувати творчу особистість спеціаліста, здатного до самовдосконалення й самоосвіти, поступово переходить від передавання інформації у готовому вигляді до керівництва самостійною пізнавальною діяльністю студентів, формування у них досвіду самостійної навчальної роботи. Адже студент, не підготовлений до самостійного отримання нових знань, не зможе розвинути в собі ці якості у процесі професійної роботи.

У теорії та практиці вищої школи зустрічаються різні інтерпретації сутності поняття "самостійна робота". Тому метою статті є висвітлення різних підходів до визначення поняття "самостійна робота" та виділення її характерних ознак.

Проблема визначення сутності самостійної роботи стала предметом низки досліджень наприкінці 30-х – на початку 40-х рр. XX століття. Більшість авторів того часу визначає самостійну роботу як виконання студентами (учнями) завдань без будь-якої допомоги, але під наглядом педагога. Наприкінці 50-х – на початку 60-х гостро постало питання підготовки студентів до самоосвітньої діяльності. Тоді ж з’явилася велика кількість досліджень, присвячених розробці основних видів самостійної роботи для усіх етапів процесу навчання. Однак, не дивлячись на велику кількість таких досліджень, вони не змогли ані теоретично, ані практично вирішити проблему підготовки студентів (учнів) до самостійного оволодіння знаннями, оскільки робота у школі тоді ґрунтувалася, в основному, на репродуктивній діяльності учнів, що мала на меті закріплення поясненого матеріалу, а не підготовку учнів до самостійного пізнання. Поняття "самостійна робота", а отже визначення її сутності та цілей, не має однозначного трактування і часто розкривається в авторському розумінні і баченні питання. Так, Р.Б. Срода, В.П. Стрезикозин, Є.Я. Голант визначають самостійну роботу студентів як вид пізнавальної діяльності та вважають, що самостійна робота є органічною частиною навчального процесу. Інші ж науковці, наприклад, Ю. К. Бабанський, А. Є. Богоявленська, Є. П. Єсіпов самостійну роботу вважають різноманітними видами робіт, які виконуються без безпосередньої участі викладача, але регламентованих його завданням, що виконуються з різним ступенем самостійності, при прояві студентами зусиль і активності. Іншої думки А. Алханов, Л. В. Жарова, П. І. Підкасистий, В. Сенашечко, Н. Жалніна, які самостійну роботу порівнюють з самостійною пізнавальною діяльністю з придбання та закріплення, аналізу інформації під керівництвом і контролем викладача. Л. Лебедєва під самостійною роботою вбачає науково-дослідну діяльність, яка здійснюється за власним вибором та ініціативою студентів за умови самокорекції, рефлексії та непрямого управління викладача, а Н. Ш. Валєєва, Н. П. Гончарук − цілеспрямовану, внутрішньо мотивовану, структуровану, контрольовану та кориговану щодо процесу і результатів самим суб’єктом творчу діяльність.

Існує багато різноманітних напрямів у дослідженні природи самостійності студентів. Перший напрям відомий ще з античності. Його представниками вважають Сократа, Платона й Аристотеля, які всебічно обґрунтували значущість добровільного, активного й самостійного оволодіння людиною знаннями. У своїх ствердженнях вони спиралися на те, що розвиток мислення людини може успішно протікати тільки в процесі самостійної діяльності, а вдосконалення особистості та розвиток її здібностей – шляхом самопізнання. Самостійну роботу студентів різні автори трактують по-різному. Здебільшого, віддають перевагу якомусь конкретному спрямуванню. Наприклад, самостійна робота як метод навчання або самостійна робота як форма організації пізнавальної діяльності, або самостійна робота як засіб навчання тощо.

Розглянемо основні уявлення педагогічної науки про сутність самостійної роботи студентів:

− самостійна робота студентів (за Є. Осиповим) – це така робота, яку виконують безпосередньо без участі учителя, але за його завданням у спеціально відведений для цього час; при цьому, учні свідомо прагнуть досягти поставленої у завданні мети, застосовуючи свої зусилля;

− самостійна робота студентів (за П.І. Підласистим) – це розмаїття типових навчальних, виробничих та дослідницьких завдань, які студенти виконують під керівництвом викладача з метою засвоєння різних знань, отримання вмінь та навичок, досвіду творчої діяльності; активізація мислення студентів у процесі самостійної навчально-пізнавальної діяльності;

− самостійна робота (за В. Козаковим) – це специфічний вид діяльності навчання, головною метою якого є формування самостійності суб’єкта, який навчається, а формування його умінь, знань та навичок відбувається безпосередньо через зміст та методи всіх видів навчальних занять;

− Т.І. Шамова розглядає сутність самостійної навчально-пізнавальної діяльності з організаційного та змістовного боків і характеризує її як форму організації навчальної діяльності, звертає увагу на обов’язковості виконання самостійної роботи з обов’язковим контролем результату;

− Н.Г. Дайрі, зважаючи на різнобічність людської діяльності, розглядає сутність самостійної роботи не тільки з позиції однієї якості, а виділяє щонайменше чотири компоненти самостійної роботи:

− самостійність мислення, яка має вплив на формування особистісних переконань при розгляді явищ, подій та процесів;

− самостійність характеру, яка проявляє себе при виконанні якоїсь дії відповідно до своїх переконань;

− самостійність спонукання до діяльності та її мотивів;

− самостійність в практичній діяльності, до якої входять попередні компоненти тощо.

Виділено наступні ознаки самостійної роботи:

− той, хто навчається, виконує самостійну роботу без зовнішнього прямого спонукання;

− єдність логіки змісту та мети заняття, яка розвиває мислення, виховує, збагачує того, хто навчається знаннями, формує в них уміння та навички;

− той, хто навчається використовує свої знання, уміння та навички, вірно розкриває сутність явищ та процесів, проявляє ініціативність та творчість;

− спосіб викладання навчального матеріалу викладачем.

Можна зробити висновок що, самостійна навчально-пізнавальна робота студентів є дуальною категорією, оскільки може бути представлена як система співробітництва викладача й студента зі зворотнім зв’язком.

Висновки. При розгляді поняття "самостійна робота" виділено декілька підходів стосовно визначення категорії. Більшість дослідників вважають самостійну роботу запланованою роботою студентів, що заснована на творчості та самостійності виконується за завданням і при методичному керівництві педагога, але без його безпосередньої участі. Інші вважають самостійну роботу формою творчої діяльності студентів, у процесі якої студенти досягають цілей навчання та виховання самостійно без зовнішнього спонукання. Ми вважаємо, що до цієї форми діяльності найбільш підходить визначення "самоосвіта", а самостійну роботу слід розуміти як частину навчального процесу, яка проходить під керівництвом педагога та спонукає до активності, самостійності та застосування творчих здібностей студентів і є необхідним атрибутом життєвої позиції майбутнього спеціаліста. Усі вчені погоджуються з позитивним впливом самостійної роботи на розвиток розумових та особистісних якостей студентів. Проте, багатозначність тлумачення поняття "самостійної роботи" ускладнює управління самостійною роботою і призводить іноді до неможливості ефективного її використання в навчально-виховному процесі.

Література:

1. Ковалева Г.Е. Организация самостоятельной работы студентов на основе деятельностной теории учения. – СПб., 1995. – С.38

2. Махмутов М.П. Проблемное обучение. Основные вопросы теории. – М.: Педагогика, 1975. – 375 с.

3. Микельсон P.M. О самостоятельной работе учащихся. – М.:Учпедгиз, 1963. −176 с.

4. Пидкасиситый П. И. Требования, предъявляемые к обучающимся в вузах // Педагогика. 2005. № 3. С. 47—52.

5. Пидкасистый П.И. Педагогика: Учеб. пособие для студ. пед вузов и пед. колледжей / Под ред. Пидкасистого П.И. – М,: Педагогическое общество России, 1998. – 640 с.