Педагогічні науки/

Аспірант Твердохліб Т. С.

Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, Україна

Педагогічні погляди Л. Соколова

У сучасний період реформування вітчизняної системи освіти й національного відродження постає потреба пошуку ефективних педагогічних ідей у творчій спадщині освітян минулого. До маловідомих, але від цього не менш визначних, педагогів належить Л. Соколов. Його педагогічна спадщина, як і більшості викладачів Київської духовної академії, незаслужено забута.

Л. Соколов розглядав проблеми морального та релігійного виховання. Так, у своїй «Загальній дидактиці» (1914) релігію разом з сім’єю та школою він визначав як фактор морального виховання, визнаючи тим самим їхній певний зв’язок. А у «Загальній педагогіці», що була надрукована через три роки, фактори морального виховання взагалі не висвітлені. Натомість автор відокремлено подає засоби виховання релігійних відчуттів і засоби морального виховання. До перших він відносить релігійні настановлення і учіння віри; живий приклад віри і життя релігійної людини; участь у добрих справах; зовнішнє «богопочитання» [3, с.87]. До других – моральну освіту; приклад вихователя; дитячу літературу; «особисті вправи дітей в моральній діяльності» [3, с.84-85]. Прослідковується тенденція до відокремлення морального виховання від релігійного. Якщо Л. Соколов і визнає долучення до моральних цінностей як одну зі складових релігійного виховання, то моральне виховання в його останніх роботах не пов’язується з релігією.

Велике значення Л. Соколов надавав професійній підготовці вчителя , у якій особливе місце відводив ознайомленню зі здобутками психології. У жодного з педагогів Київської духовної академії не акцентувалася так увага на важливості психологічних знань для учителя, як у Л. Соколова. Викладач наголошував: «… для педагога істотно необхідним є знання психології, розуміння різних боків душевного життя, ознайомлення з властивостями душі та умовами їх розвитку» [3, с. 7]. У своїй «Загальній педагогіці» (1917), яка рекомендувалась як підручник для жіночих гімназій, більше 60 % всього навчального матеріалу Л. Соколов присвятив психологічним знанням. Це він пояснював тим, що «вивчення життя людини, в результаті якого з’ясовуються закони виникнення душевних явищ і їхній взаємозв’язок, має бути визнане першим і найважливішим предметом загальної педагогіки» [3, с. 7].

Для Л. Соколова однією з основних науково-педагогічних ідей була необхідность гуманістичної орієнтації педагога у роботі з дітьми. Науковець у «Загальній дидактиці» (1914) подав психологічний образ педагога. Він описав основні психологічні характеристики, якими має володіти учитель. Дослідник стверджував, що у педагога повинно бути учительське покликання. Учитель за покликанням відчуває себе щасливим у школі, в педагогічній праці він самореалізовується. І навпаки, людині яка не має педагогічного покликання, праця в школі приноситиме страждання, а її учительська робота не буде ефективною.

На думку Л. Соколова, має бути відвертість, щирість, близькість між вихователем та вихованцем. Уся особистість вихователя з її відчуттями, почуттями, інтересами, прагненнями повинна здійснювати вплив на дитину. Для цього він вимагав від учителя постійної самоосвіти та самовдосконалення. Серед джерел педагогічної самоосвіти особливу увагу науковець приділяв педагогічному спілкуванню. На його думку, «… спілкування людей для обміну думками і поглядами з питань навчання і виховання, для обговорення труднощів, що зустрічаються у педагогічній справі, і заходів для їх усунення є необхідною умовою для постійного зростання духовної особистості кожного окремого педагога» [2, с. 15]. Окрім педагогічної літератури, викладач рекомендував учителям читати праці з психології та художні твори, особливо вітчизняних авторів. Така художня література, за Л. Соколовим, «як дзеркало справжнього життя, віддзеркалюючи думки, почуття, настрої, прагнення і поступове зростання народу в усіх галузях, знайомить читача з духом народу … і в значні мірі гуманізує читача» [2, с. 14].

Досліджуючи ідею необхідності індивідуального підходу в навчально — виховному процесі, Л. Соколов зазначав про потребу вивчення дитини : «незважаючи на складність і трудність вивчення людських індивідуальностей, вивчення це для вихователя необхідне, оскільки забезпечує для нього успіх виховної діяльності і попереджує цілий ряд можливих помилок» [2, с.45]. Здійснення індивідуалізації у навчанні і вихованні, за Л. Соколовим, повинно передбачати врахування темпераменту і віку учнів, сили психічних здібностей, спрямування психічних сил та національності дитини.

Л. Соколов також розробляв питання дидактики і вважав, що навчання повинне мати виховуючий характер. Значну увагу науковець приділив методам і формам навчання. Він є автором методичних рекомендацій для учителів молодшої школи.

Діяльність педагогічних з’їздів, що відбулися у Києві в 1916 році не залишилась поза увагою Л. Соколова. У своїй статті він відгукнувся на реформаторські заходи щодо здійснення релігійного виховання учнів, які пропонували члени з’їздів. Л. Соколов погодився, що викладання закону Божого у той час не сприяло ефективному релігійному та моральному вихованню учнів, «що заходами для усунення помічених недоліків є створення умов, які укріплюють законоучительний авторитет і звільняють його діяльність від формалізму, і посилення практично-суспільного елементу в релігійно-моральному житті учнів [4, с.104]. Він схвально ставився до пропозицій утворення релігійно-моральних і благодійницьких гуртків, випуску нових хрестоматій для закону Божого, але різко осуджував думку про необхідність усунення контролю за навчальною діяльністю учнів на уроках з цього предмету.

На думку Л. Соколова, зміни у діяльності законоучителів вимагали реформування і духовної школи: «якщо життя вимагає від законоучителя влаштування виховних релігійно-моральних і доброчинних гуртків і т. д., то до такого виявлення християнського духу і має бути він підготовлений, насамперед, в духовній школі. Якщо життя вимагає послаблення формалізму і оживлення духу в школі, то особливо духовний і далекий від формалізму характер необхідно мати духовній школі» [4, с.109].

Таким чином, Л. Соколов розробляв проблеми дидактики, морального та релігійного виховання, вимог до особистості учителя, індивідуального підходу, реформування школи. Значна частина його ідей розвинута в сучасній педагогіці або заслуговує на творче використання в умовах сьогодення.

Література

1. Соколов Л. Новое в методике правописания. / Л. Соколов. — К., 1915. — 15 с.

2. Соколов Л. Общая дидактика. Издание третье. / Л. Соколов. — К : Типография первой Киевской артели печатного дела, 1914. — 157 с.

3. Соколов Л. Общая педагогика. Учебник для женских гимназий. Издание второе, переработанное, исправленное и дополненное. / Л. Соколов. — К : Типография первой Киевской артели печатного дела, 1917. —136 с.

4. Соколов Л. Основные начала школьной реформы (По поводу педагогических съездов 1916 года) / Л. Соколов  // Труды Императорской Киевской духовной Академии. – 1916. – Т. 3. – С. 77 – 117.

5. Соколов Л. Практическая методика объяснительного чтения (Руководство к разработке материала по книге Кл. Лукашевич «Сеятель») / Леонид Соколов. — К : Типография первой Киевской артели печатного дела, 1913. — 308 с.