Педагогические науки/4. Стратегические направления
реформирования системы образования.
Гусейнова Е. І., Лук'янова Ю. М.
Сумський національний аграрний університет, Україна
НЕФОРМАЛЬНА ОСВІТА ЯК ВАЖЛИВИЙ ЕЛЕМЕНТ
БЕЗПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ
Основний принцип діяльності освітніх систем розвинених країн – це залучення громадянина до навчання, яке триває постійно, все життя. Розвиток неперервного навчання разом із формуванням суспільства знань стали одним із соціальних наслідків глобалізації та інформатизації. Освіта більше не може обмежуватися кількома роками чи навіть десятиліттями на початку життя людини, оскільки безперервне оновлення інформації вимагає постійного самовдосконалення та навчання для досягнення життєвого успіху.
Проблематику
безперервної освіти можна умовно розділити на дві основні сфери. Перша
пов’язана з побудовою системи безперервної освіти як частини соціальної
практики (соціально-освітній аспект безперервної освіти), друга – із процесом
засвоєння людиною нового життєвого, соціального, професійного досвіду. Саме
тому в другій половині 90-х років XX століття у сфері освіти дорослих було
проголошено сполучення принципу безперервності освіти із принципом навчання
протягом життя і формуванням суспільства знань. Тим самим зроблена спроба закріпити
в суспільній свідомості розуміння взаємної відповідальності суспільства,
держави й особистості за розвиток освітніх процесів.
Сучасну
освіту можна поділити на такі сектори:
Формальна
освіта – державна система нижчої, середньої і вищої освіти та підвищення
кваліфікації фахівців, що має затверджені програми та терміни навчання. Вона
відбувається, зазвичай, у спеціально створених умовах (закладах) та
контролюється державою. Навчальні заклади цієї
системи надають «освітні кваліфікації» – посвідчення, атестати, сертифікати,
дипломи, титули, що засвідчують здобуття певного рівня знань, умінь, навичок,
підтверджене оцінкою, що присуджується за загальноприйнятими критеріями.
Неформальна
освіта – освіта, що необов’язково має організований та систематичний характер,
може здійснюватися поза межами організованих освітніх закладів. До сфери
неформальної освіти належать індивідуальні заняття під керівництвом тренерів чи
репетиторів, тренінги та короткотермінові курси, що переслідують практичні
короткострокові цілі. Неформальна освіта не має вікових, професійних чи
інтелектуальних обмежень щодо учасників, нерідко не обмежується часовими
рамками. Заклади чи організації, що займаються неформальною освітою, зазвичай,
не присуджують кваліфікацій і не провадять формального оцінювання навчальних
досягнень учасників. У цьому секторі найчастіше застосовують інноваційні
підходи, апробують новаторські методики та технології навчання.
Інформальна
освіта – неорганізований, не завжди усвідомлений та цілеспрямований процес, що
триває протягом усього життя людини. Фактично це здобуття необхідних знань,
умінь, навичок у формі життєвого досвіду.
У
Меморандумі неперервної освіти Європейського Союзу (2000 р.) зазначено: «Досі
при формуванні політики в галузі освіти враховувалася лише формальна освіта, а
іншим двом категоріям не надавалося практично жодної уваги. Континуум
неперервної освіти робить неформальну та формальну освіту рівноправними
учасниками процесу навчання».
В
Україні існування неформальної освіти охоплює наступні галузі: позашкільна
освіта; післядипломна освіта та освіта дорослих; громадянська освіта
(різнопланова діяльність громадських організацій); шкільне та студентське
самоврядування (через можливість набуття управлінських, організаторських,
комунікативних та ін. умінь); освітні ініціативи, спрямовані на розвиток
додаткових умінь та навичок (комп’ютерні та мовні курси, гуртки за інтересами
тощо). Останнім часом розпочали роботу кілька університетів третього віку, що
надають освітні послуги старшим особам.
Розширення
застосування неформальної освіти може бути корисним: а) для суспільства в
цілому (сприяння демократизації, розвитку громадянського суспільства,
громадської активності та лідерства; вирішення проблеми дозвілля молоді та осіб
похилого віку); б) для формальної освіти (можливість гнучко та швидко реагувати
на потреби ринку праці та послуг, задовольняючи вимоги учнів, робітників та
роботодавців і доповнюючи освітні пропозиції; зростання мотивації учасників
навчально-виховного процесу, їх особистісної зацікавленості); в) для учасників
(можливість самовдосконалення та виховання самооцінки; розвиток громадянських
навичок; виховання почуття причетності, солідарності; оптимальне поєднання
свободи і відповідальності; можливість самостійного вибору часу, місця,
тривалості навчання).
Загальносвітова
тенденція сьогодення – рух до зближення та взаємодоповнення формальної та
неформальної освіти замість конкуренції між ними. Неформальна освіта може бути
полігоном для випробування методик та інструментів, котрі згодом може взяти на
озброєння формалізована освіта. Але не слід забувати, що, на відміну від формальної
освіти, неформальна освіта є необов’язковою та добровільною, а значить – не
може замінити чи витіснити існуючу освітню інфраструктуру. Потребують
системного наукового дослідження механізми взаємодії усіх трьох гілок освіти –
формальної, неформальної та інформальної, законодавче врегулювання можливостей
ціложиттєвої освіти та навчання в Україні, європейське та міжнародне
співробітництво в галузі освіти, обмін досвідом, взаємодія між державними,
недержавними та громадськими організаціями, що задіяні в сфері освіти.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ