Педагогічні науки/6. Соціальна педагогіка

К.пед.н. Лемко Г.І., Кріпак І.

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Україна

Релігія як важливий фактор соціалізації

дітей з особливими потребами

У сучасних умовах розвитку суспільства особливого значення набула сім'я і сімейні відносини, загострилася проблема спілкування в сім'ї, оскільки сімейні взаємини носять менш емоційний і духовний характер. У сучасному світі у людей все менше часу залишається для спілкування один з одним, а спілкування з дітьми, часом, зводиться лише до задоволення елементарних потреб. Зараз більшість сучасних сімей не може забезпечити в достатній мірі потреби дітей і підлітків у спілкуванні і в суспільстві. Сім'я все більше перетворюється на спільноту «за інтересами», де лише живуть, їдять і сплять. Часом індивідуалізм настільки зростає, що члени сім'ї найчастіше лише співіснують один з одним. У таких сім'ях практично не залишається проблем, які родина повинна вирішувати спільно, що позбавляє дітей і батьків досвіду спільних емоційних переживань. Звичайно, батьки прагнуть дати своїм дітям все найкраще, захистити їх від зайвих тривог, забезпечити їм «світле майбутнє». Але у гонитві за благами цивілізації, вони часом забувають про необхідність простого, довірчого спілкування.

Сім’я, у якій живе хвора дитина виявляється особливою групою, якій відповідає притаманна тільки їй атмосфера міжособистісних стосунків. Ці стосунки по різному проявляються і в різному ступені впливають на розвиток дитини, протікання її хвороби, а також загальний психічний стан самих батьків.

За даними ООН, у світі налічується приблизно 450 мільйонів людей з порушеннями психічного та фізичного розвитку. Це становить 1/10 частину жителів нашої планети.

Дані всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) свідчать, що число таких жителів у світі сягає 13% (3% дітей народжуються з вадами інтелекту та 10% дітей з іншими психічними чи фізичними вадами) загалом у світі близько 200 мільйонів дітей з обмеженими можливостями.

Більш того, у нашій країні, як і в усьому світі, спостерігається тенденція зростання числа дітей з особливими потребами. Частота дитячої інвалідності за останнє десятиріччя збільшилася в два рази.

Особливе значення в даний час набуло міжособистісне спілкування та взаєморозуміння в сім'ях, які мають дітей з особливими потребами, що змушує родину виробляти нові моделі взаємодії. У родинах, які мають дітей з особливими потребами основний тягар турботи над дитиною лягає на членів сім'ї, що суттєво позначається на усіх сферах їх життєдіяльності.

Однією з перших і досить ефективних психотехнічних систем при роботі з дітьми з особливими потребами є релігія. Релігією були відпрацьовані різні психотехнічні прийоми. Механізм релігійного впливу надає стабільності внутрішньому світу людини. Таким чином :

§ релігійна психотехніка формує різноманітні механізми психологічного захисту, що дають можливість людині автоматично діяти в тих чи інших складних обставинах;

§ релігійна психотехніка широко використовує вплив мистецтва, отже розвиває людину естетично;

§ релігійна психотехніка своєрідно реалізує техніку інтеріоризованого контролю за своїми діями за допомогою постулату “божої справедливості”.

Церква та різні релігійні спільноти впродовж багатьох років опікувалися та захищали від жорстокого зовнішнього ставлення знедолених. Вона продовжує це робити і сьогодні. Цікавим є досвід роботи з дітьми з особливими потребами спільноти “Віра і світло”, яка діє в с. Гошеві при Гошівському монастирі. Спільнота має специфічну структуру. Вона складається з “друзів” (діти-інваліди), їх сімей і “приятелів” (людей які їм допомагають: здорові дорослі, однолітки чи старші підлітки). У кожного друга є один чи двоє (але не більше) приятелів. А на чолі громади стоїть священик, який є духовним наставником. Спільнота організовує свою роботу за такими вартостями (принципами) “Віри і світла”, які розробив отець Жозеф Ларсен:

1. Вартість спільноти. Ми знаємо якою великою є проблема відкинення в нашому сьогоднішньому суспільстві. У “Вірі і світлі” ми живемо прийняттям, відкритими обіймами, готовими прийти на допомогу, тому, що всі ми чуємося неповносправними

2. Вартість серця. Наш світ побудований на вартості розуму. Але розум творить поділ, розум судить і каже “так” або “ні”; розум розділює на категорії і каже, що одні кращі від інших; розум так робить, щоб виключити нижчих. У спільноті серце радить відносинами, а серце, як ми вже сказали, об’єднує. Серце є центром співчутливості.

3. Вартість простоти й автентичності. Спільнота вражає своєю простотою і правдою. Нема потреби себе ховати: ми знаємо, що всі ми рівні і всі прийняті такими як ми є. Наше післанництво: підходити до кожної людини з відкритою повагою, без страху, без самооборони, з чистою душею

4. Вартість пізнання терпіння і болю. Загальним явищем сьогодні є втеча перед терпінням. Людина шукає способу, щоб уникнути дійсності: це є неправдою супроти себе самої. У “Вірі і світло” живемо солідарністю, обіймаємо тих, що терплять: батьків, дітей, включно з нашими власними зраненнями. І ми віднаходимо красу тих, що зранені або неповносправні.

5. Вартість священного характеру тіла. Тіло стало предметом у нашій культурі. Для нас у “Вірі і світло”, це є віднайдення душі, яка замешкує в тілі так глибоко, що воно неповносправне. Ми обходимося з ним з великою пошаною, немовби зі скарбом (адже дуже часто діти-інваліди не сприймають свого тіла, ненавидять себе за його потворність. Така вартість дає можливість уникнення формування негативного фізичного “Я”).

6. Вартість глибини душі. Наш світ не дає нам уже більше часу, щоб щось могло проникнути в наше серце. “Віра і світло” змушує нас тратити час з нашими приятелями і проникнути в їхні серця і їхнє життя. Це нас змушує ставити собі питання про смисл нашого існування. Нашим післанництвом є запросити інших увійти у внутрішність: сповільнюючи свій крок з немічною людиною поруч, шукаючи хвилини ділення, збагачуючи власне розуміння.

7. Вартість ніжності і інтимності. Основним словом у “Вірі і світло” є слово “приязнь”. Людина чується підтримувана, вона ніколи не сама. Існує четвертий час. Це ділення. У своїй неповносправності – а ми всі є неповносправними – непотрібно віддавати те, що ми одержали.

Основною засадою діяльності “Віра і світло” є переконаність і віра в те, що кожна дитина-інвалід є повноцінною людиною, має право, як і всі на визнання, любов і повагу; що вона є особистістю зі своїм власним правом вибору. Тут долається погляд на дитину – інваліда як на особу неповноцінну, другосортну.

Головною формою роботи в спільноті з дітьми є спілкування. Адже саме через спілкування з дитиною – інвалідом можна дати їй зрозуміти, що її люблять, що вона є небайдужою нам. Жан Ваньє у своїй книзі “Глибока рана в людському серці” пише: “Страшно, дуже страшно, коли дитина більше не вірить у любов, не вірить у саму можливість любові, і все через жорстоке розчарування”. Спілкування відбуваються на зустрічах, святкуваннях, вдома у друзів. Завдяки таким методам роботи вирішується проблема нестачі повноцінних соціальних контактів і спілкування інваліда з здоровою дитиною. Також знімається питання про формування негативних стереотипів в здорових дітей щодо інвалідів. Спілкування в діяльності і розвагах збагачує когнітивну сферу, покращує емоційний і духовний стан дитини-інваліда, що в свою чергу веде до формування позитивної “Я-концепції” і впевненості в своїх силах [1].

Оскільки інваліда в спільноті сприймають як повноцінну особу, то намагаються, щоб така дитина якомога більше працювала самостійно, а не виконувати замість неї всю роботу. Таке ж саме ставлення до дитини практикується і в сім’ї. Тому в сім’ях спільноти дитина з особливими потребами більш самостійна, може виконувати найпростішу домашню роботу. Завдяки щоденному спілкуванню “друзів” і “приятелів” батьки долають страх того, що їх дитину можуть скривдити здорові діти, страх і недовіру до тих людей, які намагаються допомогти долати їм труднощі. Дружба дитини з особливими потребами із здоровою дитиною долає проблему штучної ізоляції інваліда в школах-інтернатах [2].

В таких сім’ях нижчий рівень розлучень батьків, тому дитина виховується в повній сім’ї. Ще одна позитивна сторона діяльності “Віра і світло” в тому, що сім’я повністю включена в процес виховання і навчання дитини. В спільноті батьки спілкуються між собою і обмінюються досвідом по догляду за дітьми; радяться в тому, як подолати ті чи інші труднощі.

Особливо важливо в наш час мати загально-визнаний ідеал, котрий би визначав стратегію розвитку і виховання підростаючого покоління.

Таким чином, релігія є найдавнішою психотехнічною системою, що допомагає людині адаптовуватися до жорстких умов зовнішнього середовища. Релігійні організації є першими відкритими ланками, де дитина-інвалід, разом з своєю сім’єю є постійно включеною в процеси соціуму. А сама релігія, особливо віра, для дітей з особливими потребами дає можливість примирення з своїми недоліками, а здорових людей змушує толерантно ставитися до них.

ЛІтература:

1. Ваньє Ж. Глибока рана в людському серці. – Львів, 1995.– 45 с.

2. Ворощук. О. Робота з людьми з особливими потребами / Методичні рекомендації. Івано –Франківськ, 2007. – 83 с.