Педагогічні науки / 6. Соціальна педагогіка

Аспірант Манохіна І.В.

Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля, Україна

До актуальності проблеми формування у майбутніх соціальних педагогів готовності до роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування

Актуальність теми дослідження обумовлена наявними в Україні глибокими соціально-економічними та політичними змінами, переходом до ринкових відносин, нестабільністю суспільства, знеціненням загальнолюдських цінностей, зниженням рівня життя населення, посиленням негативних тенденцій, що різко загострило соціальні проблеми, а саме: зростання безпритульності, знедоленості, кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За даними Державного комітету статистики, в Україні з загальною чисельністю дитячого населення на кінець 2011 року 8 млн. 80 тис. дітей, зафіксовано 98 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки. Протягом останніх десяти років чисельність дійсних сиріт залишається на рівні 8,2–9,3 % від загальної кількості дітей групи соціального ризику. Зазначене свідчить про наявність загальнонаціональної проблеми збереження покинутих батьками дітей та дітей-сиріт, створення умов для їх адаптації, розвитку індивідуальності, автономності, впевненості у собі, підтримки й стимулювання їх до активної життєвої позиції в майбутньому.

Вище окреслені складні завдання постають перед соціальним педагогом щодня, їх успішне розв’язання залежить від рівня його професійної підготовленості, спроможності оптимізувати процес соціалізації та адаптації дітей зазначеної категорії, реалізовувати систему якісної соціальної, психолого-педагогічної допомоги та підтримки, послуговуючись сучасними прийомами й технологіями соціально-педагогічної роботи, розмаїттям засобів та методів впливу на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки. Зазначені вимоги до компетентності соціального педагога є соціальним замовленням системі вищої освіти, яка зорієнтовує їх підготовку на стандарти міжнародної освіти, спираючись на таку законодавчу базу: Національну доктрину розвитку освіти України у ХХ1 столітті, Закон України «Про освіту», Закон України «Про вищу освіту», Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», вітчизняні деонтологічні кодекси, професіограми, що регламентують діяльність соціальних педагогів.

Аналіз опублікованих психолого-педагогічних праць, інших літературних джерел свідчить, що проблеми професійної підготовки соціальних педагогів доволі широко відображено в численних дослідженнях (С. Архипова, О. Безпалько, В. Бочарова, Р. Вайнола, І. Звєрєва, А. Капська, О. Карпенко, Я. Кічук, І. Ковчина, Г. Лактіонова, С. Литвиненко, Г. Локарєва, Л. Міщик, В. Поліщук, В. Сластьонін, С. Харченко та ін.).

Сучасні дослідження теоретичних та методичних засад професійної підготовки фахівців із соціальної педагогіки зорієнтовано на вивчення напрямів соціально-педагогічної роботи з різними категоріями клієнтів (Л. Іванова, О. Лісовець, Ю. Мацкевич, С. Пащенко, Л. Пундик, Р. Чубук), висвітлення окремих аспектів професійної підготовки соціальних педагогів (А. Ведмедюк, С. Гришак, Т. Лесіна, О. Платонова, О. Пожидаєва, О. Тютюнник, О. Філь, О. Шароватова), розгляд процесу професійної соціально-педагогічної підготовки (В. Багрій, З. Фалинська, О. Коваль, Л. Боднар, З. Бондаренко), проблем професійно-особистісного становлення майбутнього фахівця (О. Гура, І. Козич, Л. Литовченко, О. Москалюк, О. Патинок, Г. Первушина, О. Пономаренко, Т. Спіріна та ін.).

У ракурсі розв’язання нашої проблеми викликають інтерес дослідження готовності особистості до педагогічної діяльності (В. Адольф, О. Дубасенюк, І. Зязюн, С. Іванова, Н. Кузьміна, Ю. Кулюткін, Н. Кухарев, Л. Мітіна, С. Сисоєва, В. Семиченко, Д. Узнадзе О. Щербаков та ін.); теоретичної й практичної готовності соціального педагога до здійснення виховної (Л. Міщик, В. Сластьонін, А. Капська, В. Ковальчук, О. Тюпня, С. Харченко та ін.), освітньо-дозвіллєвої діяльності (О. Безпалько, С. Пащенко, Л. Пундик та ін.). Разом з тим спостерігаємо дефіцит вітчизняних досліджень, присвячених розробці теоретичних основ й удосконаленню практики професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів до роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування.

Зроблений аналіз наукових джерел дозволяє стверджувати, що існує необхідність систематизувати теоретичні положення щодо визначення сутності, структури і змісту феномену готовності соціального педагога до роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, також потребують наукового вирішення питання розробки педагогічних умов, що забезпечують ефективність формування зазначеної готовності.

У результаті аналізу теорії та практики вищої соціально-педагогічної освіти було констатовано протиріччя між:

Ø стрімким зростанням кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та відсутністю у сучасній науковій теорії та практиці обґрунтованих ефективних шляхів, методів, засобів та технологій локалізації явища сирітства, покращення соціального становища даної категорії дітей;

Ø вимогами, які висуваються сучасним суспільством до соціального педагога щодо роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, і реальним рівнем готовності фахівця;

Ø цілісністю, багатоаспектністю, динамічністю феномена соціально-педагогічної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, та його фрагментарним, роз’єднаним, неоперативним відображенням у змісті професійної підготовки соціальних педагогів, а також недостатньою розробленістю педагогічних умов підготовки студентів до роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування.

Усунення зазначених суперечностей, практичне значення проблеми та недостатня розробленість її теоретичних аспектів зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.