Філологічні науки/Риторика і стилістика

 

К. філол. н. Полякова А.А.

Чернігівський державний  інститут економіки і управління, Україна

ЗАСОБИ СЕМАНТИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕКСТУ

ДЛЯ УТВОРЕННЯ ХУДОЖНЬОГО КОНТІНУУМУ

( НА МАТЕРІАЛІ ЕСЕ АСОРІНА)

        Відомо, що художній текст - це нерозривна єдність глибин­них і поверхових структур, де авторська позиція будує ідейний каркас, який, в свою чергу, обумовлює організацію системи се­мантично витриманих мовних засобів. Творчість Асоріна /Хосе Мартинеса Руіса, 1873-1967/, одного з представників Покоління 1898 року в Іспанії, якнайкраще ілюструє взаємовідносини ідеологічного /авторська позиція/, ідейного /рівень художньої ідеї/ та мовного пластів художнього та художньо-публіцистично­го твору. Так, властива для Асоріна ідеологічна позиція невтру­чання в коловорот історії спричинила утворення моделі Іспанії, де "нічого не трапляється", де "життя зупинилось багато років тому".

        У зв'язку з цим задумом знаходиться і побудова повільного художнього часу асорінівських творів. Він тече так повільно, що може характеризуватися як "тягучий", "густий" [1]. Для досягнення цієї художньої мети автор відповідним чином ор­ганізує семантичну тканину твору. Наприклад, він використовує посилену ад'єктивізацію, також вживає ідейно обумовлені лексико-морфологічні засоби, які  характеризують час: "...години тяг­нулись повільні, вічні". Виразне дієслово "тягнулись" дається в імперфективній формі, як і тоді, коли "автор описує дії, що повторюються: "Я знову ходив по порожніх кімнатах та читав вже читані газети". Тут повільність художнього часу передається прислівником "знову", словосполученням "вже читані", які свід­чать про повторність дій, а також про їх ідентичність. В інших випадках це досягається за допомогою чисельного вживання дієслів, які характеризують перебування в якомусь стані: сиді­ти, стояти, спостерігати.

      Взагалі, серед засобів, які утворюють особливий характер художнього контінууму в есе Асоріна, лексичні посідають важливе місце. Так, епізодичність тих чи інших, як правило, незначних подій провінціального буття підкреслюється вживанням прислівни­ків "іноді", "зрідка", "коли-не-коли". Одноманітність звуків дзвона, годинників, води, яка тече, зозулі, яка кує, тощо, котрі часто описуються автором і іноді передаються звуко- імітаційними вигуками, також характеризують хронотоп есе як одноманітний.

    Опис як художній засіб сприяє утворенню повільності ху­дожнього часу, але він не зупиняє його руху до кінця, як трапляється в інших жанрах, тому що сам стає темою і будуєть­ся на фіксації спостережень автором фасадів будинків, інтер'є­рів патіо та соборів, історичних монументів, пейзажів тощо.

     На синтаксичному рівні художньо-публіцистична проза Асоріна пропонує чисельні ряди однорідних членів та синонімів, що обумовлено глибинною ідеєю, наприклад: "Ви заходите до са­лону, подаєте руку тим чи іншим дамам, розмовляєте з ними, спостерігаєте їх жести, бачите їх руки, дивитесь, як вони сі­дають, відкривають двері, як торкаються меблів". Очевидно, що центром уваги автора тут стає загальна атмосфера сцени, її внутрішня наповненість одноманітними діями. Семантична одноманітність посилюється завдяки ритмічній організації фрази та вживання дієслів синонімічного лексичного поля і однієї граматичної форми. При цьому автор ро­бить тільки декілька штрихів для персоніфікації сцени. Після одноразового вживання іменника "дами" він згодом замінює його на займенники "вони", "їх", приділяючи основну увагу діям, які організують художній контінуум. Співвідношення денотатів дій та власне дій, які здійснюються, знаходиться в пропорції 2:9. За таких умов лексичні характеристики дієслівного ряду ві­діграють провідну роль в утворенні якості художнього контінууму.

        В описах Асоріна багато повторів, часто зустрічаються пе­релікові плеонастичні ряди: "Ми пройшли дві, три, чотири вули­ці" ; "Скільки годин минуло: одна, дві, три, чотири?"

       Спостережний характер позиції автора відповідає ідейному задуму - показати, що "реальна тільки теперішність". Цьому сприяє і використання Асоріном граматичних форм теперішнього та близьких до нього по значенню інших дієслівних часів, що помітили навіть сучасники автора.

    Внаслідок наявності головної ідеї – показати дійсність, «де нічого не трапляється», творчі зусилля Асоріна спрямовані на пошук "віч­них" деталей, які переходили б з віку в вік і були б завжди актуальними. Це не тільки речі – свідки сторіч, але й дійова особа – людина. При цьому образ людини ніколи не здобуває у Асорі­на внутрішнього розвитку. Закони жанру, а також творча мета ав­тора обумовлюють надання їй досить статичної характеристики. Типовим прикладом є образ дійової особи, що займає статичну позу – сидить, або стоїть, або читає, або розмірковує. Таким чином дійова особа поступово припиняє дії, які передають рух, життя, розвиток.

Таким чином, стильові і семантичні засоби художньо-публіцистичних творів Асоріна мають характер жанроутворюючих і сприяють наданню творів цього автора специфічних рис, які відображають ідеологічну позицію автора.

Всі такі засоби спрямовані на організацію художнього контінууму, який відповідає ідейним установкам автора і не вступає в суперечні відносини з законами художньо-публіцистичних жанрів, за якими зображення подій відбувається в зоні «крапка», тобто не може розгорнутися і поширитися на «минуле і майбутнє», а відображає тільки ідеологічно зумовлене і постійне «теперішнє».

Література:

1.     Бахтин М. М. Творчество Ф. Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса / М. Бахтин. — М.: Прогресс, 1965. – 224 с.

    2.  Аzorin. Obras selectas. – Madrid: Biblioteca Nueva, 1969. – 1396 p.