Дискурс у сучасній лінгвістиці. Поняття дискурсу

Стан мовознавчої науки за останнє сторіччя характеризується бурхливим розвитком і зміною аспектів, що потрапляють в центр лінгвістичних досліджень. Починаючи з середини XIX століття мовознавці намагалися виявити закони мови за зразком природничо-наукових і логіко-математичних дисциплін. На вивчення мовного спілкування зробили вплив такі напрями в науці, як психологія, філософія, логіка, культурологія, етнографія, естетика, семіотика, герменевтика та інші. Однак дослідження окремих ознак і зведення їх в класи, системи не вказувало на те, як використовувати цю систему знань у практиці спілкування індивідуумів.

Відсутність правил використання накопичених знань про мову призвело до виникнення функціональних дисциплін, орієнтованих на людський фактор. Включення в наукову парадигму виробників мовних одиниць, різних параметрів мовних ситуацій сприяло розвитку теорії комунікації та мовної взаємодії, що зумовило виникнення нових напрямків у лінгвістиці (теорії мовних актів, теорії тексту, теорії висловлювання, теорії дискурсу), нових об’єктів дослідження, нової мовної одиниці - дискурсу.

Як зазначає американський філософ Девід Левіс [1, 50], для комунікативно - прагматичного мовознавства недостатньо знань про мову, воно прагне до розуміння і дослідження комунікативних процесів, де враховуються такі чинники, як: час і місце протікання комунікативного акту, вік і соціальний статус його учасників, наміри і мотиви мовних дій та ін. Людина як суб’єкт мовного спілкування, творець і «користувач» мови стає одним з центральних аспектів комунікативно-прагматичного мовознавства, що отримав пріоритет за останні тридцять років. При комунікації люди стикаються з однією і тією ж проблемою, - проблемою координації спілкування.

До мотивуючих громадських цілей вивчення особливостей комунікативного процесу слід віднести потреби юридичних і фізичних осіб, менеджменту (в політичній і професійній сфері) в продуктивному, ефективному спілкуванні. Цим обумовлено також зростання інтересу до риторики. Однак, на відміну від традиційної риторики об’єктом вивчення в теорії дискурсу є не мова окремої особи, а дискурсивна риторика, риторика бесіди. Успішна професійна діяльність більшості спеціальностей багато в чому визначається правильною, компетентною організацією ділових відносин, що в свою чергу залежить від грамотної організації, розуміння та управління мовленнєвою діяльністю. Необхідно розвивати навички розуміння та управління діалогом, бо вони є базовою кваліфікацією для більшості зацікавлених професій. Д.Левіс [1, 50] відмічає, що навчити брати участь у процесах спілкування, розуміти їх, впливати на хід ведення бесіди - одне з найважчих завдань навчання комунікативної компетенції. Усвідомлення ролі мовленнєвої діяльності як провідного початку суспільного розвитку зумовило виникнення конверсаціонного аналізу як прикладної науки. Так, наприклад, в Німеччині росте число лінгвістів, фахівців в області ділового спілкування, що працюють на підприємствах, в управліннях, в медичних установах і т.п. їх мета - навчити правильному, ефективному спілкуванню в сфері лілової комунікації.

Не підлягає сумніву необхідність досліджувати з позицій лінгвістики те, як функціонує мова в устах психотерапевта, менеджера, викладача в комунікативному просторі психотерапевтичної, комерційної, навчальної діяльності, як може бути забезпечено максимально ефективне застосування мови у професійній специфічної комунікації. Дослідження в цій області вносять великий внесок в проблему організації комунікації, вивчення комунікативних технологій, в організацію соціокультурного життя і т. п. Вирішуючи ці прикладні задачі, лінгвістика, природно, збагачує свої теоретичні уявлення про мову як інструмент впливу на співрозмовника і про людину як суб’єкт мовленнєвої діяльності .

Кінець XX - початок XXI століття в лінгвістиці відзначені проголошенням у якості основного положення про те, що вивчення мови може вважатися адекватним лише при описі його функціонування в процесі комунікації. Як відмічає Аристов С.А.: «якщо колишня (статична за своєю сутністю) лінгвістика в пізнанні мови йшла від таких мовних об’єктів, як текст, пропозиція, слово чи його граматична форма, то діяльнісна лінгвістика (в особі, насамперед прагматики в самому широкому розумінні цього слова) відштовхується від людини, її потреб, мотивів, цілей, намірів і очікувань, від її практичних і комунікативних дій, від комунікативних ситуацій, в яких вона бере участь або як ініціатор і лідер, або як виконавець «другої ролі» [2, 7]. Один з найважливіших елементів людської діяльності і одночасно один з найцінніших її продуктів - мова - стала об’єктом багатьох дисциплін. Однією з них є аналіз дискурсу.

Витоками аналізу дискурсу у сучасній лінгвістиці вважаються роботи Зеллігу Херрісу, який працював у рамках проекту університету Пенсільванії. У 1952 році в своїй статті Херріс ввів поняття дискурс-аналізу як методу вивчення руху інформації в дискурсі, призначеного «для розширення дескриптивної лінгвістики за межі одного речення в даний момент часу і для співвіднесення культури та мови» [3,1-2].

Чіткого і загальноприйнятого визначення поняття «дискурс», що охоплює асі випадки його вживання, не існує. Про це свідчить і понині не усталений наголос в ньому: частіше він зустрічається на другому складі, але і на першому складі наголос не є рідкістю. Семантична неоднозначність даного терміну простежується з моменту його використання з метою мовознавчого аналізу [4, 7]. Так, у французькій мові слово «discours» означає динамічну мову. Словник німецької мови Якоба і Вільгельма Грімма «Deutsches Worterbuch» 1860 р. дає таке тлумачення даного слова: 1) діалог, бесіда; 2) мова, лекція [5, 9].

Так само немає однозначності і в трактуванні самого поняття дискурсу у сучасній лінгвістиці. Для визначення нашого розуміння дискурсу всі існуючі підходи можна звести до наступних.

· Дискурс визначається через текст або текст через дискурс.

· Дискурс розуміють як когнітивний процес, пов’язаний із творенням мовленнєвої поведінки.

· Дискурс розглядається як послідовність взаємозв’язаних висловлювань, об`єднаних спільністю цільового завдання.

· Дискурс розуміється як складна комунікативна подія.

· Дискурс тлумачиться як соціолінгвістична структура, яка твориться адресатом у конкретних комунікативних, соціальних та прагматичних ситуаціях.

· Дискурс - це комунікативна інтеракція адресанта та адресата, яка вибувається в конкретній ситуації і спрямована на здійснення когнітивного, емоційного, фізичного та прагматичного впливу на адресата [6].

· Дискурс визначається як зв’язний текст у сукупності з екстралінгвістичними, соціальними, прагматичними, психічними та іншими факторами.

· Дискурс розуміється як текст - взятий в аспекті подій, як соціально направлена дія.

У рамках першого підходу спроба визначити текст через дискурс або дискурс через текст приводить до визначення первинності тексту/дискурсу. Так, В О.Звєгінцев [7] розуміє дискурс як елементарну одиницю тексту, тобто складне ціле або змістовну єдність, що вирізняється на рівні мови і, як правило реалізується у вигляді речень, пов’язаних між собою смисловими зв’язками.

Однією з вартих уваги рис тексту є те, що його інтерпретація здійснюється через речення, причому речення розглядаються як члени дискурсу. Наявність змістовної надбудови, спроможної з’єднати окремі речення в єдине ціле і призводить до утворення зв’язного тексту або дискурсу. Смислова інтерпретація зв`язності дискурсу є причиною схеми розгортання тексту.

В.В.Красних зробила спробу поглянути на дискурс з точки зору когнітивних структур, які лежать в основі мовної компетенції. На протилежність В.О.Звєгінцеву, текст (за В.В.Красних) є “елементарною (тобто базовою, мінімальною та основною) одиницею дискурсу” [7, 190] - явищем не тільки лінгвістичним, а й екстралінгвістичним. Текст володіє формально-змістовою структурою, яка допомагає вичленити його в дискурсі. Текст є продуктом як мовлення, так і мислення, продуктом, який вперше з’являється в момент породження його автором і може переживати наступні переродження при сприйнятті його реціпієнтом. На формування концепту тексту здійснюють вплив два фактори: ситуація та індивідуальний мовний простір автора.

О.Т.Ішмуратов ототожнює дискурс з певним видом тексту. Так, дискурс - це текст, який містить міркування, тобто текст, в якому фіксується певний хід думки, а комунікативний дискурс - це текст, що містить взаємозалежні судження деяких суб’єктів [8, 171].

Дискурс також трактується як складне комунікативне явище, що включає в себе соціальний контекст, інформацію про учасників комунікації, знання процесу продукування та сприйняття текстів. Дискурс за Т.А. Дайком, - це складна комунікативна подія, “суттєва складова соціокультурної взаємодії, характерні риси якої - інтереси, цілі та стилі” [9].

Н.Д. Арутюнова визначає дискурс як “зв’язний текст у сукупності з екстралінгвістичними, соціокультурними, прагматичними, психологічними факторами; це - текст, узятий в аспекті подій; мовлення, що розглядається як цілеспрямоване соціальне явище, дія, як компонент, що приймає участь у взаємодії між людьми і механізмах їх свідомості.

Під дискурсом також розуміється особливе використання мови для враження особливої ментальності, а також особливої ідеології. Це викликає активізацію деяких параметрів мови і, в кінцевому рахунку, вимагає особливої граматики і особливих правил лексики [10, 37]. Весь цей мовний матеріал також ножна назвати дискурсом. Прикладом дискурсу може служити і сума висловлювань будь-якого персонажа художнього твору, який виступає в цьому випадку як модель реальної мовної особистості.

Ю.С.Степанов розглядає дискурс під різними лінгвістичними точками зору [11]. З позицій прагмалінгвістики дискурс являє собою інтерактивну діяльність учасників спілкування, встановлення і підтримання контакту, емоційний та інформаційний обмін, надання впливу один на одного, переплетення комунікативних стратегій, що моментально змінюються, та їх вербальних і невербальних втілень в практиці спілкування, визначення комунікативних ходів в єдності їх експліцитного і імпліцитного змісту.

З позицій психолінгвістики дискурс цікавий як розгортання перемикань від внутрішнього коду до зовнішньої вербалізації у процесах породження мовлення та її інтерпретації з урахуванням соціально-психологічних типів мовних особистостей, рольових установок і приписів. Психолінгвістів цікавлять також типи мовних помилок і порушень комунікативної компетенції.

Лінгвостилістичний аналіз дискурсу зорієнтований на виділення регістрів слідкування, розмежування усного та писемного мовлення в їх жанрових різновидах, визначення функціональних параметрів спілкування на основі його одиниць (характеристика функціональних стилів).

Лінгвокультурне вивчення дискурсу має на меті встановити специфіку спілкування в рамках певного етносу, визначити формульні моделі етикету та повної поведінки в цілому, охарактеризувати культурні домінанти відповідної спільноти у вигляді концептів як одиниць ментальної сфери, виявити способи звернення до прецедентних текстів для даної лінгвокультури [11].

Нарешті, дискурс як когнітивно-семантичне явище вивчається у вигляді фреймів, сценаріїв, ментальних схем, когніотипів, тобто різних моделей репрезентації спілкування у свідомості.

А ось соціолінгвістичний підхід до дослідження дискурсу, про який піде мова далі, припускає аналіз учасників спілкування як представників тієї чи іншої соціальної групи і аналіз обставин спілкування в широкому соціокультурному контексті.

Отже, аналізуючи все вищесказане, можна зробити висновок, що у сучасній науці дискурс трактується як складне явище, що складається з учасників комунікації, ситуації спілкування і самого тексту. Іншими словами, дискурс - це абстрактний інваріантний опис структурно-семантичних ознак, що реалізуються в конкретних текстах. Ідеалом, до якого слід прагнути в процесі комунікації, є максимально можлива відповідність між дискурсом як абстрактною системою правил і дискурсом (або текстом) як конкретним вербальним втіленням цих правил.

Список використаних джерел

1. Lewis, D. Convention. A philosophical study / D. Lewis. – Cambridge etc., 1969. 350 p.

2. Аристов, С.А. Комуникативно-когнитивная лингвистика и разговорный дискурс / С.А. Аристов, И.П. Сусов // Лингвистический вестник: сб. науч. тр. – Ижевск, 1999. – вып.1.- с. 5- 10.

3. Harris, Z. Discourse analysis / Z. Harris // Language. – 1952. – Vol.28. - № 1. P. 1-30; 474-494.

4. Баранов, А.Н. Лингвистическая теория аргументации (когнитивный подход) : автореф. дис. д-ра филол. наук / А.Н. Баранов; Ин-т русск. яз. Акад.наук СССР. – М., 1996ю – 48 с.

5. Миронова, Н.Н. Дискурс-анализ оценочной семантики / Н.Н. Миронова. – М : Тезаурус, 1997. – 158 с..

6. Воронцова Н.Г. Комунікативно-когнітивні особливості вербальної інтеракції зі стороннім реципієнтом (на матеріалі англійської мови): Автореф. дис. … канд. філол. наук / Львівський національний ун-т ім. І. Франка. – Л; 2005. – 21 с.

7. Звегенцев, В.А. О цельнооформленности единиц текста / В.А. Звегинцев // Известия АН СССР. Сер. литературы и языка. – 1980. – Т. 39. - № 1. – С. 13-21.

8. Ишмуратов А.Т. Логико-когнитивный анализ онтологии дискурса / рациональность и семиотика дискурса. Сб. трудов // АНУ Институт Ф-и. – К.: Наук. Думка, 1994. – 257 с.

9. Дайк Т.А., ван. Язык. Познания. Коммуникация / Пер. с англ. : Сб. работ / сост. В.В. Петров под ред. В.И. Герасимова; Вступ. ст. Ю.Н. Караулова и В.В. Петрова. – М.: Прогресс, 1989. – 312 с.

10. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Изв. АН СССР. Сер. Лит. и яз. – 1981. – Т. 40. - № 4. – с. 356 – 357.

11. Степанов Ю.С. Альтернативный мир, Дискурс, Факт и принцип Причинности / Язык и наука конца ХХ века. Сб. ст. – М. : РГГУ, 1995. – 450 с.