к. філол. н. Черкашина Т. Ю.
Луганський національний університет імені Тараса
Шевченка, Україна
Абеткова автобіографія
як різновид сучасної автобіографії
Художня
автобіографіка є складовою художньо-документальної літератури, оскільки вона
поєднує в собі риси художності й документальності. Серед її основних ознак
можна назвати опору на справжній документ і факт, художнє зображення реальних
історичних постатей на тлі сучасної їм епохи, художньо-психологічне занурення у
природу досліджуваних явищ, наявність художнього
вимислу й домислу, суб’єктивність оповіді тощо.
Світова художня
автобіографіка представлена розгалуженою жанровою системою, яка зазнає певних
модифікацій в залежності від національних літературних традицій тієї чи іншої
країни. При цьому вона не лише використовує вже наявні жанрові форми, а й
виробляє власні.
Автобіографія є провідним
жанром автобіографічного письма. Як зазначає Т. Гаврилів у своєму дослідженні
“Форма і фігура”: жанр автобіографії “належить до системи жанрів на тих самих
умовах, що й роман чи оповідання” [1, с. 38], а отже, на думку науковця, слід
розмежовувати автобіографію як видове поняття і як жанр. У більш широкому
(видовому за Т. Гаврилівим)
розумінні, автобіографія виступає синонімом автобіографічної літератури, і з цієї
точки зору є складним наджанровим утворенням, що включає в себе широко
розгалужену жанрову й типологічну системи. У більш вузькому (жанровому за Т.
Гаврилівим) значенні, автобіографія є одним із жанрів автобіографічної
літератури, поряд із автобіографічним романом, автобіографічною повістю, автобіографічним
оповіданням та ін.
Автобіографія як
жанр – це ретроспективна оповідь від імені автора про історію свого життя, що
включає в себе інформацію про історію родини головного героя, певні біографічні
відомості стосовно його батьків й інших близьких родичів, які відіграли важливу
роль у становленні майбутнього митця, інформацію про дитячі та юнацькі роки,
докладний опис найважливіших біографічних дат у житті головного героя,
реконструкцію думок і почуттів стосовно тих чи інших подій особистого життя,
опис творчої діяльності та основних професійних здобутків й таке інше.
На думку
французького дослідника Ф. Лежена, типологічними рисами жанру автобіографії є її
прозова форма; акцентування уваги на особистому житті та історії своєї
особистості; тотожність образів автора,
наратора й головного героя;
ретроспективність оповіді тощо [2, с. 14]. При цьому, на думку науковця,
автобіографія є контрактним жанром, а отже, на її сторінках обов’язково має
укладатися автобіографічний пакт між автором і читачем, в якому читачеві буде
гарантуватися правдивість подальшої автобіографічної оповіді.
В автобіографії, як
правило, оповідь веде автодієгетичний наратор, ім’я якого співпадає з іменем
автора та протагоніста. Проте існують автобіографії, в яких оповідь ведеться
від другої чи третьої особи відстороненим гетеродієгетичним наратором, який має
обмежену перспективу бачення й може розповідати лише про ті події, які
відбувалися виключно за життя головного героя (йдеться зокрема про “Коментарі” (“Commentaries”) Цезаря,
“Виховання Генрі Адамса” (“Education of Henry Adams”) Генрі Адамса, “Моє
життя” П. Куліша). При цьому,
згадані твори зберігають усі риси традиційної автобіографії, у тому числі й
ідентичність трьох текстових інстанцій – автора, наратора й протагоніста. Дані
твори, на думку Ф. Лежена, є однією з форм авторської гри, коли автор свідомо
дистанціюється від наратора, щоб надати автобіографічному творові більшої
достовірності [3, с. 32].
“Автобіографія – жанр парадоксальний,
полемічний, непіддатливий точному визначенню. Його природна межа – постійна
провокація до виявлення власної природи” [4, с. 181] зазначає Т. Бовсунівська у
своєму дослідженні “Основи теорії літературних жанрів”. Гнучкість жанрових форм
автобіографії призводить до того, що “автобіографію можна розглядати своєрідним
троянським конем усередині літературознавства, оскільки ніхто напевне не знає,
куди поверне вона у своєму розвитку, які ідеї може в себе вмістити та яку
аудиторію охопити” [4, с. 184].
І як наслідок –
з’являються її нові структурні варіанти, як-от абеткова автобіографія – творчий
проект англійських і американських університетів і коледжів, який досить швидко
набув світового розповсюдження завдяки мережі Інтернет.
Англомовна абеткова автобіографія
має чітко окреслену структурну схему побудови текстової площини. Вона
обов’язково має складатися з 26 коротких історій чи розділів, розташованих за
алфавітом від А до Z;
мати назву, що починається з відповідної літери, як-от “B” – “Baseball”, “F” – “Family” і т. ін.; і мати відповідне чітке графічне виділення
кожного розділу. При цьому немає жодних обмежень щодо особи автора, її творцем
може стати кожна людина, будь-якого віку, професії, соціального стану і т. ін. Серед
прикладів літературних абеткових автобіографій можна назвати твори “Ніч” (“Night”) Елі Візель, “Коли я була молодою в горах” (“When I Was Young in the Mountains”) Сінтії Райлент, “Будинок
на вулиці Манго” (“The House on Mango Street”) Сандри Сіснерос та ін.
Абеткова
автобіографія є децентрованим асоціативно-психологічним твором, в якому основну
увагу приділено найяскравішим життєвим спогадам автора. Алфавітні розділи
можуть бути присвячені важливим чи не дуже подіям з життя автора; знайомим
людям; матеріальним і абстрактним речам, які викликають в уяві пережиті раніше
яскраві відчуття і т. ін. Як наслідок – виникає яскрава психологічна
замальовка, яка всебічно розкриває внутрішній світ автора. При цьому
зберігаються основні типологічні риси традиційної автобіографії – художня
оповідь у прозі; ідентичність образів автора, наратора та протагоніста;
акцентування уваги на своєму житті та історії своєї особистостітощо. Абеткова
автобіографія будується не за хронологією, а за асоціацією, яку викликає та чи
інша літера алфавіту, і обов’язковим є лише чітке дотримання алфавітної
послідовності. А отже, абеткові автобіографії, так само як і традиційні
автобіографії, мають особливий біографічний час. Як правило, йдеться про вільне
співіснування теперішнього і минулого, оскільки автодієгетичний наратор має
обмежену перспективу бачення й оповідає лише про особисто відчуте й пережите.
В українській
літературі жанр абеткової автобіографії представлений книгою О. Кривенка та В.
Павліва “Енциклопедія нашого українознавства” [5], яку
згодом було розширено до країнознавчого Інтернет-проекту “Енциклопедія нашого
українознавства ім. Кривенка” [6], у межах якого “кожний
бажаючий може дописати свою статтю про події, факти, явища, постаті, тенденції
українського життя, які кожного з нас оточують” [5, с. 141],
при цьому “головні вимоги до текстів це: 1. Правда. 2. Відповідність завданням ЕНУ. 3.
Спорідненість зі стилем ЕНУ. 4. Стислість (не більше 4 сторінок)” [5, с. 141] і
“щоб бути надрукованими в ЕНУ ім. Кривенка, потрібно писати “сильно, стильно
і стисло” [5, с. 141].
Автори “Енциклопедії
нашого українознавства” взяли за основу український алфавіт і значно розширили
кількість історій за рахунок розташування кількох коротких асоціативних історій
на кожну літеру. Так, наприклад, літера “А” містить підрозділи “Автобіографія”,
“Алкоголізм”, “Антитеза”, “Апокрифи”, “Архипчук Сергій” та “Архітекст”, тим
самим у межах одного розділу поєднуються фактографічні автобіографічні
відомості про обох авторів, психологічні проблеми, специфіка їх творчої діяльності
й міжособистісні взаємини з іншими людьми.
І для українських, і
для зарубіжних абеткових автобіографій спільною є проблема вибору асоціацій на
“складні” літери алфавіту, як-от “Q”, “X”, “Y”, “Z”,
тому не дивно, що, наприклад, в “Енциклопедії нашого українознавства” відсутні
розділи на літери “Ґ”, “И”, “Ї”, “Щ” і “Ь”. З метою полегшення процесу вибору
асоціацій створюються спеціальні сайти, активно працюють форуми, як-от Alphabiography
(http://teachwrite.wordpress.com/),
Alphabiography Project (www.readwritethink.org/),
Alphabiography letter ideas? (http://answers.yahoo.com/)
та ін., на яких автори обмінюються ідеями, щодо можливих варіантів назв
асоціативних історій.
Отже, абеткова
автобіографія стає постмодерною варіацією традиційного жанру автобіографії,
зберігаючи більшість типологічних рис жанру і додаючи нових, властивих лише їй,
як-от фрагментарність, наявність ігрових відносин між автором і читачем,
синтетичність, бімодальність та ін. Тим самим, автобіографія, як традиційний
жанр художньо-автобіографічної літератури, значно розширює свої жанрові межі й
демонструє гнучкість жанру. Дане дослідження жанрової специфіки художньо-автобіографічного
письма не є вичерпним, оскільки
жанрова система художньої автобіографіки є складною й багатоаспектною, зважаючи
на це подальші розробки даної проблематики видаються нам перспективними,
оскільки їх результати допоможуть краще розібратися в специфіці
художньо-автобіографічної літератури.
Література:
1. Гаврилів Т. Форма
і фігура: ідентичність у художньому просторі / Т. Гаврилів. – Л.:
ВНТЛ-Класика, 2008. – 480 с.
2. Léjeune P. Le pacte autobiographique / Р. Léjeune.
– Paris: Seuil, 1975. – 357 p.
3. Léjeune
P. Je est un autre :
l’autobiographie de la littérature aux médias / Р. Léjeune.
– Paris: Seuil, 1980. –
327 p.
4. Бовсунівська Т.
В. Основи теорії літературних жанрів / Т. В. Бовсунівська. – К.: Видавництво
КНУ, 2008. – 519 с.
5. Кривенко О.
Енциклопедія нашого українознавства / О. Кривенко, В. Павлів. – К., 2003.
– 144 с.