Книшек О. О., Білан Ю.М

Академія митної служби України

ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ МИТНОГО ПОСТАУДИТУ ВІДПОВІДНО ДО НОРМ НОВОГО МИТНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Становлення та розвиток митного контролю упродовж останніх років проходило в умовах нестабільності митного законодавства, недоліку податкової культури і негативного відношення платників податків до митної системи. Погіршення податкової дисципліни платників податків, зниження показників стягнутих податків і зборів до бюджету, зростання кількості правопорушень у сфері оподаткування, усе це сприяє нестабільності системи оподаткування. Необхідно також відмітити те, що у розпорядженні контролюючих органів митної системи досі відсутні ефективні приватні методики розслідування податкових порушень, адекватних рівню складності їх здійснення, тому на перший план виходить проблема розробки інструментарно-методичних засобів підвищення ефективності проведення документальних перевірок митними органами, так званого митного постаудиту, в частині виявлення недоотриманих держбюджетом платежів.

Значним поштовхом у прирівняні законодавства до норм Європейського Союзу стала нова редакція Митного Кодексу, яка закріпила загальні засади здійснення електронного декларування товарів, підвищення рівня ефективності протидії митним правопорушенням, посилення ролі постаудиту - здійснення

контролю правильності нарахування митних платежів на товари після їх митного оформлення шляхом перевірок фінансово-господарської діяльності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також закріплення повноцінного функціонування системи аналізу ризиків.

Постаудит є порівняно новою формою митного контролю в нашій державі, проте, давно використовується митними системами розвинених країн. Застосування такої форми митного контролю дозволяє  пришвидшити рух товарів туди, де їх чекає кінцевий споживач та виробництво. Як наслідок, економія часу та зменшення накладних та інших «прихованих» витрат, які лягають на плечі кінцевого споживача. А тому, переорієнтація формату від тотального митного контролю до митного постаудиту є необхідною вимогою сьогодення.

Суть та функції митного постаудиту описуються у 10 статтях Митного Кодексу, а саме ст.345 “Документальні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів”, яка зазначає, що документальні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, проводяться митними органами з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 Податкового кодексу України. Митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи щодо:

1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів;

2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування;

3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення;

4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі;

5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території.

Ст. 346. “Підстави та порядок проведення митними органами документальних виїзних перевірок” зазначає, що документальна планова виїзна перевірка одного й того самого підприємства може проводитися не частіше одного разу на 12 місяців, а підприємства, яке отримало статус уповноваженого економічного оператора, – не частіше одного разу на 30 місяців, та інші статті, які зазначають права та обов’язки посадових осіб митних органів під час проведення документальних виїзних перевірок, проведення зустрічних звірок, умови допуску посадових осіб митних органів до проведення документальних (планових чи позапланових) виїзних перевірок та зустрічних звірок, права та обов’язки посадових осіб підприємства, що перевіряється, під час проведення документальних перевірок, матеріали, які можуть бути використані для підготовки висновків за результатами перевірок. Також слід зазначити, Глава 52 “Система управління ризиками” де описується діяльність митних органів з оцінки та управління ризиками.

Проте прийнятий Верховною Радою України 3 листопада 2011 року Митний кодекс України, на думко Президента не може бути підписаний, оскільки: порушує конституційні гарантії права на підприємницьку діяльність, права власності, не відповідає Конституції України, іншим законам України, що є засадничими в регулюванні тих чи інших відносин, ускладнює митні процедури для суб'єктів господарювання; створює ризики ухилення від оподаткування, уникнення відповідальності за порушення митних правил, корупційні ризики, ризики порушення прав громадян, юридичних осіб, засадничих принципів існування демократичної, правової держави, якою є Україна; порушує взяті Україною міжнародні зобов'язання, є кроком назад на шляху впровадження європейських та міжнародних стандартів у сфері лібералізації зовнішньоекономічної діяльності; деякі пропоновані Кодексом новації не відповідають нагальним потребам сьогодення, є необгрунтованими і неприйнятними.

Частиною першою ст. 349 Кодексу умовою допуску посадових осіб митних органів до проведення документальної (планової чи позапланової) виїзної перевірки підприємства чи зустрічної звірки на підприємстві визначено пред'явлення ними керівникові відповідного підприємства або уповноваженій ним особі під розписку лише посвідчення на право проведення перевірки. При цьому не передбачено пред'явлення перед початком перевірки службових посвідчень особами, які зазначені у посвідченні на право проведення перевірки, та надання керівникові відповідного підприємства або уповноваженій ним особі копії наказу митного органу про проведення перевірки.

За таких обставин підприємство обмежується у праві судового оскарження рішення про проведення перевірки, що не відповідає ст. 55 Конституції України щодо гарантій права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб, яке за ст. 64 Конституції України не може бути обмежено.

Президент вважає за необхідне передбачити у Кодексі положення про обов'язкове пред'явлення керівникові відповідного підприємства або уповноваженій ним особі копії наказу керівника контролюючого органу для проведення документальної виїзної перевірки, зустрічної звірки на підприємстві і визначити, що їх непред'явлення є підставою для недопущення посадових осіб митного органу до перевірки.

Також є пропозиції стосовно ст. 349 Кодексу, а саме частину першу доповнити словами "а також копії наказу митного органу про проведення перевірки та службових посвідчень посадових осіб митних органів, які проводитимуть перевірку"; частину третю після слів "посвідчення на право проведення перевірки або його пред'явлення з порушенням вимог" доповнити словами "копії наказу митного органу про проведення перевірки, службових посвідчень посадових осіб митних органів, які проводитимуть перевірку, посвідчення на право проведення перевірки або їх пред'явлення з порушенням вимог".

У зв'язку з цим потребує доповнення відповідним положенням і ст. 350 "Права та обов'язки посадових осіб підприємства, що перевіряється, під час проведення документальних перевірок" Кодексу, що надійшов на підпис. Тому є потреба п. 1 частини першої доповнити словами "копії наказу митного органу про проведення перевірки, службових посвідчень посадових осіб митних органів, які проводитимуть перевірку".

Ст. 352 Кодексу визначаються матеріали, які можуть бути використані для підготовки висновків за результатами перевірок. Серед таких матеріалів передбачено й інформацію, що стосується ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або території вільної митної зони, не зазначену у митній декларації, товаросупровідних документах або зазначену не в повному обсязі (пункт 5). Цілком очевидно, що така інформація, одержана в незаконний спосіб, із порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина, з порушенням установлених законами порядку, засобів та джерел її одержання, одержана не уповноваженою на те особою, не повинна використовуватися під час проведення перевірок.

Однак будь-якої регламентації щодо способу, джерел, засобів, порядку отримання такої інформації Кодексом не передбачено. За таких обставин будь-яка оприлюднена інформація, навіть суб'єктивна або поширена з метою дискредитації того чи іншого суб'єкта господарювання, може вплинути на результати перевірок. Тому є пропозиція п. 5 ст. 352 виключити.

Частиною четвертою ст. 363 Митного кодексу України, який надійшов на підпис, встановлюється, що призначені для використання митними органами відомості про області та індикатори ризику, а також про заходи, необхідні для запобігання або мінімізації ризиків (профілі ризику), є службовою інформацією і не підлягають розголошенню іншим особам, крім випадків, визначених Кодексом та іншими законами України.

Слід зазначити, що порядок практичного застосування в митних органах автоматизованої системи аналізу та управління ризиками під час митного контролю та митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації вже діє відповідно до наказу Державної митної служби України від 13 грудня 2010 року № 1467, причому обмеження доступу до такої інформації цей порядок не передбачає.

За практикою інших держав, наприклад США, система управління ризиками, яка застосовується Офісом із захисту митного кордону, є прозорою і доступною в мережі Інтернет, що є хорошим прикладом для української держави.

Беручи до уваги викладене та норми Закону України "Про доступ до публічної інформації", не є доречною підтримка положення щодо обмеження доступу до зазначеної інформації і в свою чергу є причиною для виключення частини четвертої ст. 363 Митного кодексу України.

Виходячи з всього вище зазначеного, можна зробити висновок, що Новий Митний Кодекс хоча і приділяє увагу питанням митного постаудит контролю, але потребує ще коректного втручання згідно з іншими нормативно-правовими актами України.

Виходом з цієї ситуації на даному етапі інтегрування України в Європейський Союз, може бути створення нормативного акту, наприклад Закону України, про проведення митного постаудиту та основних його етапів, що відповідають нормам і стандартам Європейських держав.

Список використаної літератури:

1. Митний Кодекс України, редакція від 03.11.2011 [Електронний ресурс] – Режим доступа: http:// zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2542-14.

2. Закон Верховної Ради України №8130-д «Про внесення змін до Митного Кодексу України» [Електронний ресурс] – Режим доступа: http:// zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2674-12