Герман Я. Ю., Петрова О. І.

Донецький Національній університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган - Барановського

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОПОДАТКУВАННЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ НОВИМ ПОДАТКОВИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ

Формування економіки ринкового типу з орієнтацією на вирішення соціальних проблем потребує різноманітних джерел доходів, одним з яких є податок з доходів фізичних осіб.

Дослідження проблем, що пов’язані із оподаткуванням фізичних осіб, впливає на якість та темпи податкової реформи, налагодження партнерських взаємин між владою, бізнесом та громадянами. Створення простих і прозорих умов для оподаткування сьогодні особливо актуальне. Одним із основних завдань проведення податкової реформи в Україні було не тільки досягнення стабільності, поступове зниження податкового навантаження, запровадження оптимізованої моделі та системи відносин оподаткування, але й збільшення податкових надходжень до бюджетів. Доля податкових надходжень від оподаткування фізичних осіб є дуже вагомою в загальній масі джерел поповнення як Державного бюджету України, так і місцевих бюджетів. Особливого значення в процесі реалізації цього завдання набуває створення ефективного, гнучкого та дієвого механізму оподаткування фізичних осіб.

Якщо раніше фізичні особи – платники прибуткового податку практично не вступали у податкові правовідносини (за виключенням фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності), оскільки від їх імені податок сплачувався працедавцем, то зараз фізичні особи все більше залучаються до них. Це обумовлює значущість наукових розробок питань правового регулювання відносин по справлянню податку з доходів фізичних осіб, дотримання законних інтересів платників податків та держави, тим більше, що проголошена теза про партнерські відносини між податковими органами та платниками податків розставляє дещо інші акценти у податкових правовідносинах.

Відомо, що для ефективного використання механізму справляння податку елементи податкового закону – суб’єкт, об’єкт, одиниця оподаткування, ставка, строки та пільги – повинні мати однозначне тлумачення, що також підкреслює актуальність дослідження.

Науково-теоретичною базою дослідження стали фундаментальні праці з питань оподаткування та фінансової науки таких авторів, як М.М. Алексеєнко, Г.І. Болдирєвої, С.Ю. Вітте, С. І. Іловайського, О.О. Ісаєвої, В. О. Лебедєвої, І.І. Янжули та ін.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі встановлення та справляння податків, як публічних джерел коштів, необхідних при формуванні та розподілі публічних фондів коштів.

Предметом дослідження є регулювання нормами права відносин, які виникають у процесі встановлення та справляння податку з доходів фізичних осіб.

У ході аналізу наукових уявлень і законодавчої практики щодо суті податку визначаються такі його характерні ознаки як обов’язковість, індивідуальна безеквівалентність, надходження до бюджету відповідного рівня і встановлення виключно найвищим представницьким органом влади. Саме ці ознаки дозволяють відмежувати податок від інших обов’язкових платежів до бюджету. Відмежування податку від інших категорій має принципове значення, оскільки запобігає перетіканню податків у неподаткові платежі, і оскільки невизначеність термінів може позначатися на механізмові встановлення і справляння податків та інших обов’язкових платежів. Значну частину платежів, які входять до податкової системи, складають податки і збори, основними відмінностями яких є цільовий характер і компенсація останніх.

Можна зробити висновок, що раніше українське законодавство не наводило дефініції податку, законодавець фактично змішував поняття податку і збору, ставив між ними знак рівності. Таке недбале поводження з понятійним апаратом спричиняло невпорядкованість у правозастосовному процесі, вносило елементи волюнтаризму й хаотичності. Часто податки необґрунтовано називали зборами і навпаки. Але з прийняттям нового Податкового Кодексу ці два поняття придбали своє значення: податок – це обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до Податкового Кодексу; а збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Таке визначення законодавцем поняття податку і зборів обумовлено тим, що Конституцією України передбачено, що кожний зобов’язаний платити законно встановлені податки і збори, адже вони є необхідною умовою існування держави. Саме тому цей обов’язок розповсюджується на всіх платників податків як безумовна вимога держави. Підставою для позбавлення власника права власності, що йому належить, є його конституційний публічно-правовий обов’язок платити законно встановлені податки. Платник податків не вправі розпоряджатися за своїм розсудом тією частиною свого майна, яка у вигляді певної грошової суми має бути внесена до бюджету, й зобов’язаний регулярно перераховувати цю суму на користь держави.

Аналізуючи точки зору щодо елементного складу податкового закону, слід зазначити, що для повного розкриття механізму справляння податку з доходів фізичних осіб в чіткій послідовності мають закріплятися: 1) платник податку; 2) об’єкт оподаткування; 3) база оподаткування; 4) одиниця оподаткування; 5) ставка; 6) терміни сплати податку; 7) податкові пільги як реалізація принципу соціальної справедливості щодо оподаткування фізичних осіб.

У правовому закріпленні таких прав і обов’язків платників податків принциповим є питання про їх зміст і гарантії реалізації, суттєвого поліпшення законодавчого регулювання механізму захисту прав платників, які не рідко порушуються органами виконавчої влади. Враховуючи, що така сфера як оподаткування вимагає певної кваліфікації цих порушень, забезпечення надійного захисту платників від чиновницького свавілля, в адміністративних судах слід створити спеціалізовані відділи щодо розгляду справ у цій сфері.

У податковій системі України разом із прямими податками, до яких належить досліджуваний податок, справляються непрямі податки, зокрема податок на додану вартість, матеріальні витрати по яких несе споживач. Споживання кінцевого продукту зачіпає інтереси фізичних осіб, що по суті зменшує значущість соціальних пільг, оскільки надбавка до ціни товарів, робіт (послуг), які споживаються фізичними особами, не враховує матеріального становища платника податків. Тому можна запропонувати по продуктах харчування, що входять до складу мінімального прожиткового кошика, і медикаментах встановити знижену ставку по податку на додану вартість.

Таким чином, з прийняттям нового Податкового кодексу України, питання визначеності основних дефініцій податку законодавцем враховано, але питання розмежування прав і обов’язків платників податків щодо сплати певних податків Кодексом не зроблено. Тому, хоча Податковий кодекс України взагалі визначає коло платників податків з певних їх видів, але що стосується сплати непрямих податків, то фізичні особи-споживачі в ньому проявляються лише опосередковано.

Отже, з метою удосконалення податкового закону у цьому аспекті, слід більш чітко визначити права і обов’язки такої категорії платників непрямих податків.

Література:

1. Конституція України [Електр. ресурс] http://zakon2.rada.gov.ua

2. Податковий кодекс [Електр. ресурс] http://zakon2.rada.gov.ua