Савченко О.Є., Кондратьєв В.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

КОРУПЦІЯ ТА ХАБАРНИЦТВО ЯК ВИД ЗЛОЧИНУ

Сьогодні тема протидії корупції знаходиться в центрі громадської уваги. Корупція не тільки кардинально стримує соціально-економічний розвиток України, заважає реалізації національних проектів, а й перешкоджає подальшій інтеграції української економіки в глобальну, погіршує імідж України за кордоном. Являє собою серйозну загрозу функціонуванню публічної влади на основі права і закону, верховенству закону і підриває довіру населення до влади, істотно сповільнює економічний розвиток України.

Метою даної роботи є дослідження та аналіз корупції і хабарництва в широкому розумінні цих термінів.

Важливого значення набуває встановлення змісту поняття “корупція” та “хабарництво”. Виявленням, аналізом та визначенням корупції та хабарництва займалися і займаються ціла низка наук, в тому числі і кримінологія, яка з усіх суспільних наук найближче стоїть на шляху до пізнання цих понять. Поняття “хабарництво” в юридичній літературі не характеризується таким розмаїттям думок, як поняття “корупція”.

Отримання хабара є злочином у сфері службової діяльності. Відповідальність за одержання хабара можуть нести лише службові особи, які мають організаційно-розпорядчі обов'язки або адміністративно-господарські обов'язки.

Відповідальність за одержання хабара настає тільки за умови, що службова особа отримала її за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабар, чи в інтересах третьої особи, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, з використанням покладених на нього організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або таких обов'язків, які вона (особа) не була уповноважена здійснювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу. Отримання службовою особою незаконної винагороди від підлеглих чи підконтрольних осіб за вирішення на їх користь питань, які входять в його компетенцію, також слід розцінювати – як отримання хабара. Дачею і одержанням хабара визнаються також дії, коли умови одержання матеріальних цінностей або послуг хоча спеціально і не обумовлювалися, але учасники злочину усвідомлювали, що особа дає хабар з метою задоволення тих чи інших власних інтересів або інтересів третіх осіб.

Оскільки одержання хабара є корисливим злочином, його предмет має виключно майновий характер. Їм можуть бути майно (гроші, цінності та інші речі), право на нього (документи, що мають право отримати майно, користуватися ним або вимагати виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних чи ремонтних робіт тощо).

Послуги, пільги і переваги, які не мають майнового характеру (похвальні характеристики або виступу у пресі, надання престижної роботи тощо), не можуть визнаватися предметом хабара. Їх отримання може розцінюватися як інша (некорислива) зацікавленість при зловживанні владою або службовим становищем і за наявності до того підстав, має кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 364 КК (зловживання службовим становищем).

Хабар може даватися і виходити також в завуальованій формі – під виглядом укладення законної угоди, безпідставного нарахування і виплати заробітної плати або премій, нееквівалентний оплати послуг різного характеру (консультації, експертизи тощо). Установивши, що хабар було передано в завуальованій формі, суд повинен вказати це у вироку спираючись на докази, на підставі яких він дійшов висновку, що гроші, матеріальні цінності або послуги були передані або надані службовій особі як хабар і що це усвідомлював і той, хто його дав, і той, хто отримав.

Склад злочину, передбаченого ст. 368 КК, є не тільки тоді, коли службова особа одержала хабар для себе особисто, а й тоді, коли воно зробило це в інтересах близьких йому осіб (родичів, знайомих тощо), а також і тоді, коли це робиться в інтересах інших фізичних чи юридичних осіб.

Дії особи, що сприяла в скоєнні злочину тому, хто дав або одержав хабар, або організував цей злочин, або підбурював до його здійснення, слід кваліфікувати – як співучасть у дачі чи одержанні хабара. При цьому, питання про кваліфікацію дій співучасника слід вирішувати з урахуванням спрямованості його умислу виходячи з того, в чиїх інтересах, на чиїй стороні і за чиєю ініціативою – того, хто дав, чи того, хто отримав хабар, – він діяв.

Оскільки від розміру хабара залежить кваліфікація злочину, предмет хабара повинен отримати грошову оцінку в національній валюті України. Це є необхідним і у випадках, коли в якості хабара було передано майно, яке з тих чи інших причин не купувалося (викрадене, подароване, знайдене тощо). При визначенні вартості предмета хабара слід виходити з мінімальних цін, за якими в даній місцевості на момент скоєння злочину можна було вільно придбати річ або одержати послуги такого ж роду і якості.

У чинному законодавстві та переважній більшості наукових досліджень, присвячених темі корупційних правопорушень, в ролі суб'єкта останніх визнаються особи, які виконують функції держави. В той же час багатьма вченими визнається існування так званої побутової корупції, що не пов'язана із реалізацією владних функцій або функцій держави, але полягає у виконанні особами, які, не будучи державними службовцями, представляють державу в ролі співробітників її установ. У зв’язку з цим виходить ситуація, визнаючи хабарництво ядром корупції, найбільш небезпечною її формою, трапляються випадки, коли хабарництво не виступає родовим поняттям корупції.

Таким чином, хабарництво не в повній мірі охоплюється корупцією, оскільки воно може вчинюватися не тільки в галузі публічної влади, а й у сфері організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності.

У цих випадках суб'єктами корупції є не особи, які здійснюють функції держави (державні службовці, народні депутати тощо), а особи, які здійснюють (використовують) публічні функції у приватних інтересах. Тоді хабарництво буде повністю охоплюватися поняттям корупції. У випадку, коли корупційне діяння здійснюється за схемою “ти – мені, я – тобі”, суб'єктами корупційних правопорушень будуть й інші особи.

І останній аспект. Визнання суб'єктами корупційних правопорушень юридичних осіб є доволі спірним і не врегульованим питанням, тим більше що про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення йде мова і у Конвенції Організації Об'єднаних Націй щодо протидії корупції.

Серед найбільш часто використовуваних способів боротьби з корупцією можна відзначити реформи законодавства, які включають в себе як жорсткість покарань, так і заходи для зменшення кількості ситуацій, що припускають виникнення корупції. Безумовно, одні державні реформи без підтримки суспільства не будуть ефективні. Отже, щоб досягти реальних успіхів в боротьбі з корупцією, необхідно домогтися збільшення залежності держави від громадян.

Досвід боротьби з корупцією в інших країнах говорить про те, що істотним способом боротьби є конфіскація майна у особи, якого засудили за цей вид злочину, а так само у відміні інституту депутатської недоторканності. Способів багато, однак, експерти схиляються до думки, що на сьогоднішній день поки що немає стовідсотково ефективних методів боротьби з корупцією.

Література:

1. Ванцев В. А. Основные этапы развития понятия коррупции // Следователь. — 2006. — № 8. — С. 34-35.

2. www.zakon.rada.gov_ua/cgi-bin/laws/main.cgi7nreg = 994_101.