Фізична культура й спорт.

1.Фізична культура й спорт: проблеми, дослідження, пропозиції

СОЛОВЙОВА Л.Г.

Запорізький національний технічний університет.Україна

СПРЯМОВАНІСТЬ ВПРАВ ПРИ ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ СТУДЕНТІВ

Виконання будь-якої вправи потребує узгодженого прояву різних психофізичних якостей, що й визначає загальний ефект впливу вправи на структурні характеристики рухових функцій. Зрештою, ступінь та вибіркова спрямованість цього впливу будуть залежати від характеру вправи і способу її виконання. Останнє дуже важливо, оскількі вправи, що дають відчутні результати при навчанні в школі стають недостатніми для студентів перших курсів вузів, коли з'являється необхідність цілеспрямованого розвитку певних фізичних якостей з урахуванням вимог навчальних нормативів та тестів визначення фізичного розвитку.

Навчальна діяльність сучасних студентів характеризується постійним ростом обсягу інформації, а їхня рухова активність залишається вкрай недостатньої. Для підтримки спортивної активності студентів на всьому протязі навчання у вузі необхідні систематичні учбово-тренувальні заняття. У багаторічному спортивному тренуванні прийняті наступні етапи підготовки:

I - початкової підготовки;

II - учбово-тренувальний;

III - спортивного вдосконалювання;

IV - вищої спортивної майстерності.

За час навчання у вузі починаючі спортсмени встигають освоїти, як правило, перші три етапи підготовки. При раціональному виборі обсягу й інтенсивності тимчасові витрати можуть бути менше, а тренувальний ефект більше.

На етапі початкової підготовки підвищення тренованості спортсменів зв'язується з неухильним збільшенням загального обсягу тренувальних навантажень. Однак не завжди приймається в увагу, що вік студентів першого курсу сприятливий не тільки для розвитку аеробних здатностей, але й швидкості, швидкісних якостей, швидкісної витривалості. У зв'язку із цим оптимальне співвідношення компонентів тренувального навантаження, у період навчання у вузі, також можна вважати фактором підвищення функціональних резервів організму

Фізична підготовка в спорті багато в чому залежна від ефективності відбору спортсменів здібних до тієї або інший фізичної діяльності. Питання комплексної оцінки здібностей до занять визначеним видом спорту вивчені недостатньо. Ціль нашого дослідження полягає в тому, щоб на основі виявлених особливостей розвитку швидкісно-силових якостей у студентів, розробити й обґрунтувати вимоги для занять бігом на короткі дистанції.

В основі цього експерименту лежало вивчення динаміки розвитку швидкісно-силових якостей та результатів їх приросту у фізичній підготовці студентів основної групи.

У ході педагогічного експерименту були обстежені студенти – юнаки 1-4 курсів.

У контрольній групі процес фізичного виховання здійснювався у напрямку загальної фізичної підготовки, відповідно до державної програми.

Студенти експериментальної групи як і контрольної займалися по єдиній програмі і мали однакові задачі підготовки. Відмінність експериментальних груп полягала в тому, що студенти займалися фізичними вправами переважно швидкісно-силового характеру

Для вивчення вікових особливостей фізичного розвитку ми провели антропометричні виміри: довжина тіла, ріст сидячи, окружність грудної клітки, життєва ємність легень (ЖЄЛ), вага тіла.

Кореляційний аналіз зв’язку антропометричних даних. з результатом юнаків у бігу на швидкість, (30 м) дозволили нам використовувати надалі тільки показники, що мають найбільш позитивний і достовірний зв’язок з основною вправою – це довжина тіла, життєва ємність легень і вага тіла.

Отримані дані показали, між вихідними показниками фізичного розвитку студентів експериментальної і контрольної групи не було істотних розходжень (t у межах 0,01–1,2). За два роки позитивні зміни довжини і ваги тіла, а також ЖЄЛ відбулися в обох групах. Але у всіх випадках абсолютні величини змін були вище в експериментальній групи.

Незважаючи на те, що зміни, що відбулися за два роки занять, були достовірними в обох групах, абсолютні величини зрушень були значно більшими у студентів експериментальної групи.

Статистичний аналіз виявив достовірні розходження між кінцевими результатами тільки в показниках ваги тіла. Що ж стосується показників довжини тіла і ЖЄЛ, то істотних розходжень у кінцевих результатах не було. Цей факт ми схильні пояснити за рахунок переваги біологічних факторів над педагогічними на даному етапі вікового розвитку студентів.

Істотні розходження в кінцевих показниках ваги тіла можна пояснити тим, що під впливом додаткового обсягу фізичних вправ у студентів експериментальної групи в більшій мері розвивалася м’язова маса, ніж у студентів контрольної групи. Активна фізична діяльність сприяє прискореному росту і розвитку кісткової і м’язової тканини.

Аналіз отриманих даних показав, що тіснота зв’язку між розглянутими показниками міняється в залежності від віку і ступеня фізичної підготовленості студентів.

Вивчення змін внутрішньої структури бігових і стрибкових вправ на протязі двох років, з метою виявлення найбільш здатних студентів до бігу показало, що між вихідними показниками досліджуваних біодинамічних параметрів у експериментальної та контрольної групах, достовірних розходжень не було виявлено (t у межах 0-2,0).

Після двох років, позитивні зміни досліджених параметрів були зафіксовані в обох групах. Однак абсолютні величини зрушень були значно вище у експериментальній групі.

Показовий і той факт, що вірогідність позитивних змін за 2 роки в експериментальній групі була доведена стосовно всіх досліджених параметрів (t у межах 2,6-4,0), у той час як у контрольній групі достовірні зміни були зафіксовані тільки у двох випадках з п’яти – у зміні зусилля при стрибку вгору з місця (t = 2.2) і в зміні часу опорної фази при максимально швидкому бігу (t = 3.2).

Ці зміни викликані сприятливим впливом підвищеного обсягу фізичних вправ, що у свою чергу вплинув на окремі компоненти, що забезпечують ефективність виконань бігових і стрибкових рухів. Характерно, що в тих рухах, у яких студенти переборювали тільки власну вагу (стрибок вгору з місця і біг з ходу), позитивні і достовірні зміни біодинамічних параметрів відбулися в обох групах. У тих же вправах, у ході виконання яких необхідно було крім ваги тіла переборювати і додаткове навантаження, викликане інерційним моментом (стрибок у глибину з висоти – 30 см.. з наступним вистрибуванням вгору), статистично значимі зміни зафіксовані тільки в студентів експериментальній групі.

Посилений руховий режим впливав на розвиток більш сприятливих взаємин між вагою тіла, випробуваних та їх силовими і швидкісно-силовими можливостями, що реалізувалися у ході виконання контрольних вправ. Важливо відзначити, що між кінцевими результатами студентів експериментальної і контрольної груп, статистично достовірні розходження були зафіксовані тільки у двох випадках з п’яти (t у межах 3,2 – 4,2). В обох випадках вірогідність розходжень стосується тільки показників, що характеризують динамічні величини. Що ж стосується тимчасових характеристик зусиль, то розходження між кінцевими результатами в обох групах носять недостовірні зміни (t у межах 1,0 – 2,0).

Такий вплив можна пояснити тим, що показники які характеризують величину зусиль, мають значно більше прогностичне значення для характеристики розвитку в порівнянні з показниками, що характеризують час виконання зусиль. Це підтверджується численними роботами, де якість сили відноситься до числа порівняно тих, що легко розвиваються, а швидкість і швидкісно-силові якості – до числа, що важко піддаються розвитку.

Для більш точного аналізу динаміки розвитку біодинамічних параметрів у студентів, їхні результати розглядалися по підгрупах. Слід зазначити, що юнаки 1 підгрупи мали високі вихідні результати, зберегли їх по всіх параметрах через 2 роки й у експериментальних, і в контрольних групах, що ж стосується 2 і 3 підгруп, то їхні результати через 2 роки не мали чітко вираженої тенденції розвитку. Очевидно у цьому віці відносно прогностичними можуть бути тільки високі вихідні показники біодинамічних параметрів.

У студентів в переважній більшості випадків відсутній достовірний зв’язок між результатами в окремих контрольних тестах і результатом у бігу на 30 м з високого старту, (r у межах 0,12-0,29). Виключення складає тільки взаємозв’язок між результатами в бігу на 20 м з ходу і на 30 м з високого старту, що вже на вихідному рівні, носить достовірний характер (r у межах 0,65-0,70).

Виявлено, що найбільшу прогностичну значимість мають наступні контрольні вправи: біг на 20 м з ходу, біг на 30 м з високого старту, стрибок у довжину з місця, стрибок вгору з місця, стрибок вгору після стрибка в глибину, подолання дистанції 20 м стрибками.

Проведене нами дослідження дозволило прослідкувати за формуванням елементів рухового навику та рівнем розвитку фізичних якостей студентів.

Інтенсивне зростання динаміки показників швидкості і швидкісно-силових якостей в окремих студентів можна вважати одним із критеріїв здатності до бігу на короткі дистанції.