Фізична культура й спорт.
1.Фізична культура й спорт: проблеми,
дослідження, пропозиції
СОЛОВЙОВА Л.Г.
Запорізький національний
технічний університет.Україна
СПРЯМОВАНІСТЬ
ВПРАВ ПРИ ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ СТУДЕНТІВ
Виконання будь-якої вправи потребує узгодженого
прояву різних психофізичних якостей, що й визначає загальний ефект впливу
вправи на структурні характеристики рухових функцій. Зрештою, ступінь та
вибіркова спрямованість цього впливу будуть залежати від характеру вправи і способу
її виконання. Останнє дуже важливо, оскількі вправи, що дають відчутні
результати при навчанні в школі стають недостатніми для студентів перших курсів
вузів, коли з'являється необхідність цілеспрямованого розвитку певних фізичних
якостей з урахуванням вимог навчальних нормативів та тестів визначення
фізичного розвитку.
Навчальна діяльність сучасних студентів
характеризується постійним ростом обсягу інформації, а їхня рухова активність
залишається вкрай недостатньої. Для підтримки спортивної активності студентів
на всьому протязі навчання у вузі необхідні систематичні учбово-тренувальні
заняття. У багаторічному спортивному тренуванні прийняті наступні етапи
підготовки:
I - початкової підготовки;
II - учбово-тренувальний;
III - спортивного вдосконалювання;
IV - вищої спортивної майстерності.
За час навчання у вузі починаючі спортсмени
встигають освоїти, як правило, перші три етапи підготовки. При раціональному
виборі обсягу й інтенсивності тимчасові витрати можуть бути менше, а
тренувальний ефект більше.
На етапі початкової підготовки підвищення
тренованості спортсменів зв'язується з неухильним збільшенням загального обсягу
тренувальних навантажень. Однак не завжди приймається в увагу, що вік студентів
першого курсу сприятливий не тільки для розвитку аеробних здатностей, але й
швидкості, швидкісних якостей, швидкісної витривалості. У зв'язку із цим
оптимальне співвідношення компонентів тренувального навантаження, у період
навчання у вузі, також можна вважати фактором підвищення функціональних
резервів організму
Фізична підготовка в спорті багато в чому залежна
від ефективності відбору спортсменів здібних до тієї або інший фізичної
діяльності. Питання комплексної оцінки здібностей до занять
визначеним видом спорту вивчені
недостатньо. Ціль нашого дослідження полягає в
тому, щоб на основі виявлених особливостей
розвитку швидкісно-силових якостей у студентів,
розробити й обґрунтувати вимоги для занять бігом на короткі дистанції.
В основі цього експерименту лежало вивчення динаміки
розвитку швидкісно-силових якостей та результатів їх
приросту у фізичній підготовці
студентів основної групи.
У ході педагогічного експерименту були обстежені студенти
– юнаки 1-4 курсів.
У контрольній групі процес фізичного виховання
здійснювався у напрямку загальної фізичної підготовки, відповідно до державної
програми.
Студенти експериментальної групи як і контрольної займалися по єдиній програмі і мали однакові задачі підготовки. Відмінність
експериментальних груп полягала в тому, що студенти займалися фізичними
вправами переважно швидкісно-силового характеру
Для вивчення вікових особливостей фізичного розвитку
ми провели антропометричні виміри: довжина тіла, ріст
сидячи, окружність грудної клітки, життєва
ємність легень (ЖЄЛ), вага тіла.
Кореляційний аналіз зв’язку антропометричних даних. з результатом юнаків у бігу на швидкість, (30
м) дозволили нам використовувати надалі тільки показники, що мають найбільш
позитивний і достовірний зв’язок з основною
вправою – це довжина тіла, життєва ємність легень
і вага тіла.
Отримані дані показали, між вихідними показниками
фізичного розвитку студентів експериментальної і
контрольної групи не було істотних розходжень (t
у межах 0,01–1,2). За два роки позитивні зміни
довжини і ваги тіла, а також ЖЄЛ відбулися в
обох групах. Але у всіх випадках абсолютні
величини змін були вище в експериментальній групи.
Незважаючи на те, що зміни, що відбулися за два роки занять, були достовірними в обох групах,
абсолютні величини зрушень були значно
більшими у студентів експериментальної групи.
Статистичний аналіз виявив достовірні
розходження між кінцевими результатами тільки в показниках ваги тіла. Що
ж стосується показників довжини тіла і ЖЄЛ, то
істотних розходжень у кінцевих результатах не
було. Цей факт ми схильні пояснити за рахунок переваги біологічних факторів над
педагогічними на даному етапі вікового розвитку студентів.
Істотні розходження в кінцевих показниках ваги
тіла можна пояснити тим, що під впливом додаткового
обсягу фізичних вправ у студентів
експериментальної групи в більшій мері
розвивалася м’язова маса, ніж у
студентів контрольної групи. Активна фізична діяльність сприяє прискореному росту і розвитку кісткової і м’язової тканини.
Аналіз отриманих даних показав, що тіснота зв’язку
між розглянутими показниками міняється в
залежності від віку і ступеня фізичної підготовленості студентів.
Вивчення змін внутрішньої структури бігових і стрибкових вправ на протязі
двох років, з метою виявлення найбільш
здатних студентів до бігу показало, що між вихідними показниками досліджуваних
біодинамічних параметрів у експериментальної та
контрольної групах, достовірних розходжень не було виявлено (t у межах 0-2,0).
Після двох років, позитивні зміни
досліджених параметрів були зафіксовані в обох
групах. Однак абсолютні величини зрушень були
значно вище у експериментальній групі.
Показовий і той факт, що вірогідність позитивних
змін за 2 роки в експериментальній групі була
доведена стосовно всіх досліджених параметрів (t у межах 2,6-4,0), у той час як у контрольній групі достовірні зміни були
зафіксовані тільки у двох випадках з п’яти – у
зміні зусилля при стрибку вгору з місця (t =
2.2) і в зміні часу опорної фази при максимально швидкому бігу (t = 3.2).
Ці зміни викликані сприятливим впливом підвищеного обсягу фізичних вправ, що у свою чергу
вплинув на окремі компоненти, що забезпечують ефективність виконань бігових і стрибкових рухів. Характерно, що в тих рухах, у яких студенти переборювали тільки
власну вагу (стрибок вгору з місця і біг з ходу), позитивні і достовірні зміни біодинамічних
параметрів відбулися в обох групах. У тих же вправах,
у ході виконання яких необхідно було крім ваги тіла переборювати і
додаткове навантаження, викликане інерційним моментом (стрибок у глибину з висоти – 30 см..
з наступним вистрибуванням вгору), статистично
значимі зміни зафіксовані тільки в студентів
експериментальній групі.
Посилений руховий режим впливав на розвиток більш сприятливих взаємин між вагою
тіла, випробуваних та їх силовими і швидкісно-силовими можливостями, що
реалізувалися у ході виконання контрольних вправ. Важливо відзначити, що між
кінцевими результатами студентів експериментальної і
контрольної груп, статистично достовірні розходження
були зафіксовані тільки у двох випадках з
п’яти (t у межах 3,2 – 4,2). В обох випадках вірогідність
розходжень стосується тільки
показників, що характеризують динамічні величини.
Що ж стосується тимчасових характеристик
зусиль, то розходження між кінцевими результатами в
обох групах носять недостовірні зміни (t у межах 1,0 – 2,0).
Такий вплив можна пояснити тим, що показники які
характеризують величину зусиль, мають значно більше
прогностичне значення для характеристики розвитку в порівнянні з
показниками, що характеризують час виконання зусиль. Це підтверджується
численними роботами, де якість сили відноситься до числа порівняно тих, що легко
розвиваються, а швидкість і швидкісно-силові якості – до числа, що важко
піддаються розвитку.
Для більш точного аналізу динаміки розвитку
біодинамічних параметрів у студентів, їхні
результати розглядалися по підгрупах. Слід зазначити, що
юнаки 1 підгрупи мали високі вихідні результати, зберегли їх по всіх параметрах через 2 роки й у
експериментальних, і в контрольних групах, що
ж стосується 2 і 3 підгруп, то їхні результати через 2 роки не мали чітко вираженої тенденції розвитку. Очевидно у цьому
віці відносно прогностичними можуть бути
тільки високі вихідні показники біодинамічних параметрів.
У студентів в переважній більшості випадків відсутній достовірний зв’язок між
результатами в окремих контрольних тестах і результатом у бігу на 30 м з
високого старту, (r у межах 0,12-0,29). Виключення
складає тільки взаємозв’язок між
результатами в бігу на 20 м з ходу і на 30 м з
високого старту, що вже на вихідному рівні, носить достовірний характер (r у
межах 0,65-0,70).
Виявлено, що найбільшу прогностичну значимість мають
наступні контрольні вправи: біг на 20
м з ходу, біг на 30 м з високого старту,
стрибок у довжину з місця, стрибок вгору з місця, стрибок вгору після стрибка в глибину,
подолання дистанції 20 м стрибками.
Проведене нами дослідження дозволило прослідкувати
за формуванням елементів рухового навику та рівнем розвитку фізичних якостей
студентів.
Інтенсивне зростання динаміки показників
швидкості і швидкісно-силових якостей в окремих
студентів можна вважати одним із критеріїв здатності
до бігу на короткі дистанції.