История /3. История науки и техники

Наук. співроб. Красікова О.Ю.

Національна наукова сільськогосподарська бібліотека

Національної академії аграрних наук України, Україна, м. Київ

ПРОФЕСОР В.І. КРОКОС (1889 – 1936) – ВИДАТНИЙ ДОСЛІДНИК ЛЕСОВО- ҐРУНТОВОЇ СЕРІЇ УКРАЇНИ

(До 125-річчя від дня народження)

Крокос Володимир Іванович народився 26 червня 1889 р. в Одесі, в сім‘ї священика. Після школи вступив до Рішельєвської гімназії, яку успішно закінчив зі срібною медаллю у 1907 р., після чого поступив на природниче відділення фізико-математичного факультету одеського Новоросійського університету. На вузівських викладачів Володимиру вдало пощастило. На той час заклад пишався блискучим професорсько-викладацьким складом, а саме, професорами: В.Д. Ласкарєвим, О.Г. Набоких, І.П. Хоменко, А.К. Алексєєвим, А.М. Криштофовичем, М.О. Григорович-Березовським та іншими. У 1912 р. В. Крокос успішно закінчив університетський курс з дипломом І ступеня, за спеціальністю «Геолог» та «Ґрунтознавець».

Талановитому випускникові запропонували залишитись працювати в університеті і Крокос погодився. Спочатку прийшлось працювати без оплати на посаді лаборанта Геологічного кабінету, але з часом важка й чесна наукова праця забезпечила вченому гідне місце в науковому суспільстві. Протягом десяти років Крокос пройшов усі ланки кар‘єрного зростання від лаборанта, молодшого лаборанта, доцента а згодом професора і завідуючого кафедрою геології та ґрунтознавства Одеського сільськогосподарського інституту (1926). Цю кафедру організував і займав до виходу на пенсію його вчитель О.Г. Набоких. У 1927 р. після успішного захисту докторської дисертації «Матеріали для характеристики четвертинних відкладів східної і південної частини України» на запрошення акад. П.А. Тутковського Володимир Іванович разом з дружиною Валентиною Іванівною переїхали до Києва. В Українському науково-дослідному геологічному інституті В. Крокос очолював новостворений сектор палеонтології та стратиграфії, а пізніше – відділ четвертинної геології. На природничому відділенні Київського університету (Київському інституті народної освіти), працював на посаді професора кафедри геології та палеонтології, а згодом став першим деканом геолого-географічного факультету[1].

Володимир Іванович мав значний авторитет як серед провідних вчених, так і виробничників. Наприкінці 20-х – початку 30-х років, він працював заступником по науково-технічній частині в Українському районному геологорозвідувальному управлінні, очолював редакційно-видавничу колегію. Володимир Крокос був одним із організаторів в УРСР геологічної 3-верстової зйомки четвертинних відкладів із застосуванням передової методики їх досліджень. Протягом 1923 – 1929 рр. приймав активну участь в дослідженні ґрунтів України, зокрема, на посаді заступника керівника професора Г. Махова, останній підкреслював правильність та своєчасність виникнення на Україні ідеї об‘єднання експедиційних робіт по дослідженню ґрунтів і геологічних (четвертинних) партій, бо лише співпраця у вище зазначеному контексті може бути запорукою успіху та правильного напряму обох досліджень. В експедиційних дослідженнях ґрунтів Володимир Крокос успішно впровадив ідею використання явищ динамічної геології для вирішення питань генетичного ґрунтознавства, запропонував власну гіпотезу щодо походження четвертинних відкладів Проскурівської округи, під науковим керівництвом вченого було укладено та видано 10-тиверстову мапу ґрунтів Проскурівщини (1929).

Більшість наукових робіт професора В. Крокоса стосуються вивченню четвертинних відкладів України (загалом наукова спадщина вченого налічує біла ста робіт), ці породи являють собою материнські породи для утворення ґрунтів, а тому й характер їх тісно пов’язаний з розвитком сільського господарства. І що найважливіше, Володимир Іванович, завжди мав на увазі оригінальні творчі ідеї, які не тільки забезпечили прикладне значення, але й були також внеском у загальну скарбницю наукових здобутків. Безперечним підтвердженням сказаного є проведений у 2013 р. Міжнародний семінар: «Лесовий покрив Північного Причорномор’я», на пошану видатним дослідникам плейстоценових лесово-ґрунтових серій – професорам Володимиру Крокосу та Генрику Марущаку. Методологію вивчення четвертинних відкладів, запропоновану В.І. Крокосом, покладено в основу сучасного розчленування і кореляції четвертинних утворень. Закономірність поширення лесового покриву території України учений обґрунтував геоморфологічними особливостями місцевості. Використовуючи в дослідженнях палеонтологічний, палеопедологічний та геоморфологічний методи, Володимир Іванович за допомогою методики глибоких шурфів (вперше запропонованої О.Г. Набоких) детально вивчав розрізи четвертинних відкладів на вододілах[2].

Штучні розрізи четвертинної серії, що підготував Крокос було представлено на 2-й Міжнародній конференції АВЧПЕ присвяченій четвертинному періоду в 1934 р. Володимир Крокос описав велику кількість розрізів четвертинної серії різних геоморфологічних елементів. Він виділив лес та його варіанти, морену та пов‘язані з нею флювіогляціальні та алювіальні відклади, дюнні піски. Похованим ґрунтам професор надавав такого ж значення, як і керівним викопним решткам організмів.

В своїх наукових працях по четвертинним відкладам, а особливо при розробці методики їх вивчення, вчений особливо підкреслював їх зв‘язок з рельєфом. На думку дослідника, при вивченні четвертинної товщі слід особливу увагу звертати на три моменти: вивчення плато, річкові тераси та схили. На плато міжріччя Псла та Ворскли Крокос встановив п‘ятиярусну лесову серію. В районі зледеніння він розчленував лесову серію на морену, надморену та підморену.

В своїх останніх наукових працях вчений відмовився від використання альпійської термінології щодо стратиграфії четвертинних відкладів України і запропонував власну термінологію, яка базувалась на місцевих назвах ярусів: сульський, тилигульський, орельський, дніпровський, удейський та бурський. Поховані ґрунти учений визначив як інтервали: сульсько-тилигульський, тилигульсько-орельський і так далі. Володимир Крокос використовував різні горизонти лесу для визначення віку річкових терас. А вирішуючи питання часу утворення та генезису червоно-бурих глин Одеського району притримувався гіпотези щодо утворення за рахунок вивітрювання неогенових відкладів в умовах теплого клімату [3].

Володимир Іванович Крокос був дійсним членом дослідних кафедр м. Одеси, дійсним членом Товариства природознавців при Імператорському Новоросійському університеті, членом Міжнародного товариства ґрунтознавців і членом Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка у Львові.

Література:

1. Історія Київського університету / [відп. ред. проф. О. З. Жмудський].– К. : Київ. ун-т, 1959. – С. 473 – 476.

2. Лесовий покрив Північного Причорномор’я: Зб. наук. праць XVIII україньско-польського семінару, Роксолани, 8–13 вересня 2013 р. / Люблін, KARTPOL s.c. Lublin, 2013. – 268 с.

3. Молявко Г.И. Отчет геологи – исследователи территории Украины / Г. И. Молявко, В. П. Франчук. – К. : Академия наук УССР Ин-т геологических наук., 1975. – Т. 2 – С. 131–136.