Економічні науки/15. Державне регулювання економіки

Анжаурова І.О.

Одеський національний політехнічний університет

Проблеми управління державним боргом України

Трансформаційні перетворення в Україні, зумовлені необхідністю радикальної реформи економіки, розпочались на тлі глибоких макроекономічних диспропорцій. Їх прояв, тою чи іншою мірою, посилився в процесі становлення перехідного типу організації суспільства. Відсутність як внутрішньої і зовнішньої, так і інституціональної рівноваги макросистеми, що проявляється у дефіциті бюджету та платіжного балансу, спричинює швидкий розвиток державного боргу.

Проблема державного боргу вважається досить дослідженою у західній літературі. Значної уваги дослідженню державного боргу та наслідків його існування приділяли Р. Барро, Дж. Бьюкенен, А. Лернер, Р. Масгрейв, Ф. Модільяні, Дж. Стігліц. Різні аспекти аналізу державного боргу розкриті у роботах сучасних українських та російських економістів зокрема В. Андрущенко, В. Федосов. Вивченню особливостей макроекономічного середовища трансформації, в якому розвивається державний борг, а також проблемі державної заборгованості у перехідний період приділили увагу Т. Вахненко, Є. Гайдар, О. Заруба, З. Луцишин, В. Лисицький. Проблему управління державним боргом розглядали А. Вавілов, Г. Трофімов, Т. Бондарук. Аналіз державного боргу в контексті національної безпеки міститься у працях О. Барановського.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані при розробці нормативної частини теоретико-концептуальних засад боргової політики у перехідний період, визначенні цілей управління державним боргом у сучасних умовах і на перспективу. Аналітичні положення можуть бути використані в процесі прийняття рішень щодо управління державним боргом та макроекономічної координації, зокрема, щодо фіскальної, грошово-кредитної та валютної політики.

Незважаючи на швидкі темпи акумуляції державного боргу за ринкової трансформації в Україні (та в інших трансформаційних економіках), його обсяги є незначними згідно світових стандартів оцінки обтяжливості ним країни, а макроекономічна позиція державного боргу вважається відносно врівноваженою. При цьому, на сьогодні борговий фактор є визначальним у процесі структуризації видатків бюджету та врівноваження платіжного балансу України. І, як наслідок, дуже важливим є питання теоретичного дослідження проблем формування та управління державним боргом з метою усунення диспропорцій та незбалансованості політики управління державним боргом.

Метою дослідження є вдосконалення теоретичної бази проблеми державного боргу за ринкової трансформації, загальних підходів до аналізу закономірностей його розвитку у перехідній економіці та практичних рекомендацій щодо вдосконалення боргової політики в системі макроекономічного регулювання.

Методологічною базою дослідження є теорії державного боргу, ринкової економіки, макроекономіки, ринкової трансформації, економіки добробуту, публікації вітчизняних і зарубіжних вчених з питань державного боргу й розвитку трансформаційної економіки. Як методичний підхід застосовано системний аналіз.

Державний борг – це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх прийнятих та непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи боргові зобов’язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства або договору. В цілому, здійснення державою запозичень, в результаті чого утворюється борг, має на меті фінансування бюджету , тобто покриття між різниці між доходами та витратами бюджету, які включають заплановані видатки та платежі з погашення боргу).

В залежності від резистентності кредитора відрізняють зовнішні та внутрішні запозичення. Крім того, державні запозичення відрізняються за своєю структурою в залежності від терміну запозичення (довго-, середньо- та короткострокові), валюти (гривня, або іноземна валюта (долар США, евро, японська єна) та ін.

Для забезпечення належного рівня боргової безпеки держави вкрай необхідно домагатися покращання управління її внутрішньою та зовнішньою заборгованістю.

Управління державним боргом має відбуватися з урахуванням такої важливої складової усієї фінансової політики України, як політика державних запозичень (боргова політика). Остання у свою чергу повинна акумулювати в собі розробку і реалізацію таких взаємопов'язаних та взаємообумовлених елементів, як:

- стратегія державних зовнішніх і внутрішніх запозичень;

- встановлення ліміту державного боргу в цілому, а також внутрішнього та зовнішнього, зокрема;

- визначення тривалості боргового циклу на основі раціоналізації управління динамікою сукупного, внутрішнього і зовнішнього державного боргу;

- вибір найбільш прийнятних у конкретний відрізок часу форм фінансування внутрішніх і зовнішніх державних запозичень (урядові, банківські чи комерційні кредити, державні цінні папери), ступеня концентрації боргових зобов'язань України по окремих кредиторах (міжнародні фінансові організації, уряди зарубіжних країн, іноземні приватні кредитори, вітчизняні юридичні та фізичні особи), рівня диверсифікації запозичень за валютним складом (спеціальні права запозичення (СПЗ), долар США, євро тощо) з урахування ефективного розподілу пов'язаних з цим інвестиційних ризиків;

- розгляд питання щодо можливості (або неможливості) капіталізації частини державного боргу (з відповідною пропозицією кредиторам погашення певної частки боргу державною власністю);

- заходи щодо здешевлення державних запозичень і зниження ризику їх обслуговування (при визначенні вартості обслуговування кредитів слід враховувати оцінку можливого зниження потенційного рівня та погіршання умов

- обставини, боргова політика держави може носити агресивний чи обмежувальний характер, а також зводитися до помірного нарощування державного боргу.

Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається двома факторами: по-перше, скільки іноземного капіталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи з зовнішніми платежами. При обчисленні цих факторів повинні враховуватись як короткотермінові, так і довготермінові характеристики державного зовнішнього боргу.

Однією з головних характеристик є співвідношення суми державного зовнішнього боргу до ВВП (критичний рівень : 80 - 100 %).

Для характеристики ліквідної позиції економіки країни широко використовується співвідношення планованих платежів з обслуговування боргу до експорту. Цей показник дає оцінку платоспроможності на найближчу перспективу (критичний рівень : 20 - 25 %).

Для оцінки довгострокової платоспроможності часто використовується співвідношення дисконтованої вартості боргу до експорту (критичний рівень: 200-250 %).

Для виміру навантаження на бюджет використовується співвідношення запланованих платежів з обслуговування боргу до суми бюджетних доходів, критичним рівнем для цього встановлено діапазон 25-30%.

Країни з високими темпами росту експорту мають можливість підтримувати відносно більш високий рівень боргу по відношенню до експорту та виробництва. Однак, ці країни стають уразливими до макроекономічних шоків: відсоткові ставки по зовнішнім позикам можуть різко підвищитись внаслідок економічних умов в країнах-кредиторах або ж кредитори можуть вирішити, що вони з будь-яких причин не бажають більше підтримувати колишній рівень кредитування.

В зв’язку з цим, необхідно підкреслити декілька важливих моментів:

- по-перше, економічне зростання - це головна умова збереження платоспроможності, довіри кредиторів і пом’якшення жорстких кредитних лімітів, встановлених ними для країни-позичальника;

- по-друге, висока норма інвестицій - необхідна, але недостатня умова для підтримки довіри кредиторів. Інвестиції повинні бути також ефективними, в тому розумінні, що прибуток по інвестиціях повинен перевищувати вартість залучення капіталу. Позикові ресурси, які інвестуються нерозумно, являють собою більшу безпеку, ніж повна відсутність зовнішніх позик;

- по-третє, зовнішній борг може рости швидше, ніж експорт лише на протязі визначеного часу і тільки в тому випадку, коли борг по відношенню до експорту невеликий.

При цьому існують наступні основні негативні прояви державного боргу:

1. Державне запозичення у довгостроковій перспективі може призвести до зменшення споживання внаслідок падіння інвестицій в основні виробничі фонди, хоч на короткому проміжку часу державні позики підвищують споживання, що зумовлюється нижчим рівнем оподаткування.

2. Розширення запозичення державою призводить до зростання процентних ставок на ринку державних цінних паперів, що впливає на підвищення процентів в інших секторах фінансового ринку. Зростання внутрішньої ставки позичкового проценту по відношенню до зовнішньої стимулює притік іноземного капіталу і стає причиною ревальвації національної валюти, внаслідок чого чистий експорт країни падає.

3. При перевищенні певної критичної величини позика підвищує рівень оподаткування внаслідок стрімкого зростання процентів за державним боргом.

4. Обслуговування зовнішнього боргу вимагає передачі частини вартості національного продукту у власність інших країн. Якщо приріст зовнішньої заборгованості викликає процентні виплати, які перевищують здатність залучених ресурсів виробляти ці виплати, то частина національних ресурсів має бути вилучена із споживання та нагромадження і передана кредиторам.

Для покращення управління державним боргом України, необхідно вирішити такі питання:

- вдосконаленню механізмів здійснення державних запозичень та погашення державного боргу;

- встановленню нового механізму надання державних гарантій із урахуванням ризиків;

- створенню механізмів погашення державного боргу, що виник у зв’язку вступом у силу зобов'язань Кабінету Міністрів України щодо державних гарантій перед кредиторами;

- створенню сучасної інституції з управління державним боргом – Агентства з управління державним боргом;

- створенню умов прозорості та передбачуваності для всіх економічних агентів в питаннях управління державним боргом, створенню сучасної інформаційної інфраструктури управління державним боргом та ризиками;

- сприянню розвиткові ринку державних цінних паперів;

- встановлення збалансованого механізму розмежування повноважень владних структур з управління державним боргом.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому зроблено спробу дослідити проблему державного боргу у системному зв’язку з макроекономічним середовищем ринкової трансформації:

- систематизовано основні причини та виявлено закономірності розвитку державного боргу України в процесі ринкових перетворень.

- проаналізовано вплив державних запозичень на розвиток грошового, реального, зовнішнього, бюджетного секторів української економіки. Виділено індикатори, які дають змогу оцінити глибину несприятливих впливів державних запозичень на грошовий сектор та на спрямування грошової пропозиції

- розглянуто макроекономічну позицію державного боргу

Враховуючи вищесказане та спираючись на окреслені напрями вдосконалення боргової політики в системі макрорегулювання вважаємо, що:

- у короткостроковому періоді боргові заходи уряду мають бути спрямовані на зменшення боргового тягаря для бюджету через проведення масштабних реструктуризаційних операцій, вдосконалення процесу бюджетування, розширення діапазону курсових коливань, що дозволить зменшити потребу в зовнішньому фінансуванні для підтримання платіжного балансу та знизити процентні ставки з метою стимулювання інвестиційної активності;

- у довгостроковому періоді, коли утвориться більш ринкове мікросередовище, фінансові ринки висловлять довіру до реформ, а видатки бюджету будуть більш транспарентними, система дефіцитного фінансування має забезпечити інвестиційне підкріплення всебічної структурної перебудови та мікроекономічної реструктуризації. Інституціональним механізмом цього має виступити створення бюджету розвитку, функціонування якого має підпорядковуватись критеріям становлення постіндустріального типу виробничо-господарських систем.

Подальші теоретичні дослідження боргової політики України мають проводитися у напрямку вивчення особливостей становлення боргової політики України у довгостроковому та короткостроковому періодах.

Література

1. Бондарук Т. Г. Зовнішній державний борг України та механізм його обслуговування // Фінанси України. — 1999. — №5. — С. 94—102.

2. Вахненко Т. Проблема обслуговування державного боргу України та шляхи її розв’язання // Банківська справа. — 1999. — №6. — С.10—13.

3. Гайгер Л. Макроэкономическая теория и переходная экономика: Пер. с англ. — М.: ИНФРА—М, 1996. — 560 с.

4. Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка: Навч. посібник / За ред. З. Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. — 2-ге вид., доп. — Львів: Інтереко, 1998. — 708 с.

5. Киреев А. П. Международная экономика: В 2-х ч. — Ч. 1: Международная микроэкономика: движение товаров и факторов производства. Учебное пособие для вузов. — М.: Междунар. отношения, 1998. — 416 с.

6. Киреев А. П. Международная экономика: В 2-х ч. — Ч. 2: Международная макроэкономика: открытая экономика и макроэкономическое программирование. Учебное пособие для вузов. — М.: Междунар. отношения, 1998.—488 с.

7. Козюк В. В. Проблема державного боргу в перехідній економіці України // Фінанси України. — 1999. — №5. — С. 85–94.