“ Економічні науки “- 15

Потенціал і орієнтири інноваційного розвитку:

Україна і Європа

Мельник М.

Хмельницький національний університет

 

Теорію економічного зростання інноваційного типу розгядали багато вітчизняних та зарубіжних економістів - М. Туган-Барановський, М. Кондратьев, Р. Солоу, Т. Сакай, М. Портер, А. Гальчинський, В. Семиноженко та ін. Науковий доробок цих вчених покладено в основу прийнятого Закону України „Про інноваційну діяльність" та Національної доктрини інноваційного розвитку і модернізації економіки України.

Сучасні процеси глобалізації спонукають країни світу до інтенсивного обміну науково-технічними досягненнями, розширення ринків науково-технічної продукції і примноження на цій основі соціально­го-економічних вигод від її використання.

Інноваційно-технологічний фактор є основною рушійною силою сучасної економічної динаміки і порушення економічної рівноваги.

Фактично фінансування інноваційно-технологічної сфери здійснюється не достатнім чином. Але ж  саме цей показник значною мірою характеризує здатність суспільства формувати, розповсюджувати, застосовувати знання та генерувати інновації. Саме тому більшість економістів усвідомлюють актуальність і значимість проблем формування нового інноваційного середовища, тобто національної інноваційної системи.

Дослідження інноваційних технологій показують - опорою інноваційного сектора є підприємства державної і змішаної форм власності. За роки незалежності України спонтанність у приватизації та роздержавленні справили руйнівній вплив на процес формування інноваційного ринку в нашій країні. Інноваційна сфера виявилась відірваною від своєї органічної основи — виробничого сектора. Інноваційну ненадійність виявили спільні підприємства (наприклад. АвтоЗАЗ-Део), оскільки іноземний капітал не зацікавлений у нарошувіанні інноваційної активності і масовій передачі вітчизняному ринку зарубіжних промислових ноу-хау. Бюрократичною залишається система державного управління інноваційним процесом. Прийняті закони і програми - недостатньо дієві, тим більше вони сформовані не на користь інвесторів, які готові розвивати вітчизняний інноваційний потенціал.

Світовий досвід свідчить - основним носієм інноваційних дій є середній клас у взаємодії із державою. Тобто це - представники академічної і вузівської науки, висококваліфіковані спеціалісти народного господарства, програмісти, які є потенціалом що здатен реалізувати  можливості у продукуванні та впровадженні інновацій за умови зацікавленості в цьому держави, та головне- мотивації іх діяності. Зростання валових показників розвитку вищої і професійно-технічної освіти в країні не може слугувати характеристикою інноваційного потенціалу, оскільки продуктивна здатність невиробничої сфери — незначна. А це означає, що переважна більшість випускників вузів і професійно-технічних  навчальних закладів приречені на бездіяльність або, в кращому випадку, на працевлаштування не за профілем здобутої спеціальності чи виїзд за кордон. Для раціонального і ефективного використання кадрів має бути сформованою вітчизняна науково-виробнича сфера високих технологій. Це найбільш передові в технологічному відношенні галузі промисловості, які застосовують наукомісткий виробничий апарат і випускають наукомістку продукцію (виробництво комп'ютерів, офісної техніки, електротехнічий та електронний  інжиніринг,  точне,  медичне і оптичне приладобудування,  авіа-  і ракетобудування).

У високотехнологічних галузях країн Європи у 2003 р. було зайнято понад 4 млн. осіб або майже 15% загальної чисельності працівників обробної промисловості. Частка цього сектора у сукупній доданій вартості промисловості співтовариства становить близько 19 %. В усіх країнах Європейського союзу внесок високо -технологічних галузей в обсяг доданої вартості перевищує їх внесок у зайнятість населення, що є цілком природнім. Проте, незважаючи на значне підвищення продуктивності праці, галузі високих технологій забезпечують чистий приріст робочих місць. Працівники, зайняті у цих галузях, характеризуються вищим освітнім цензом і рівнем кваліфікації, ніж працівники, зайняті у промисловості в цілому та у інших сферах економіки. У 2003 р. близько 28 % робочої сили високотехнологічних галузей мали вищу університетську освіту, 47 % — середню спеціальну, 25 % -базову шкільну.

Відповідно до даних статистики економічної структури на високотехнологічний сектор припадає майже 30 % зайнятих в промисловості Ірландії, по 17 % - у Франції, Фінляндії, Швеції і Великобританії, і лише 7-8 % - в Іспанії та Португалії .Високотехнологічна продукція відіграє важливу роль у зовнішній торгівлі країн ЄС. У 2003 р. частка таких виробів у промисловому експорті ЄС в інші країни світу становила 31,6 % .

На фоні наведеної характеристики галузева структура виробництва прогресивної високоефективної промислової продукції в Україні істотно відрізняється. Такими видами продукції у вітчизнянії статистиці є виробництво атомної електроенергії, киснево-конверторної сталі, електросталі, полівінілхлоридної смоли, труб і деталей трубопроводів з термопластів, цементу тощо.  Це - переважно нові конструкційні матеріали, а не готові високотехнологічні вироби.

3 метою прискорення темпів якісного зростання економіки України необхідно мобілізувати усі можливі матеріально-фінансові резерви. Важливим джерелом розвитку інноваційної економіки є власні ресурси наукомістких виробництв і високотехнологічних послуг, а також недовикористані нематеріальні активи. Наведені дані свідчать про те, що інтелектуальна "інноваційна хвиля" в Україні лише зароджується. Україна відстає від ЄС на ціле покоління техніки.

Руйнація великих заводів і фабрик в нашій країні звужує можливості масового освоєння і впровадження результатів наукових досліджень. Подрібнення виробничих об'єктів обмежує інноваційний потенціал країни.

Реальне втілення інноваційно-технологічного імперативу економічного зростання відображає показник фінансування науки і технологічного сектора. Він становить 0,3 % ВВП замість передбачуваного Законом рівня 1,7% ВВП. Витрати на наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки в індустріально розвинутих країнах значно вищі, їх частка у ВВП Німеччини становить 2,8 %, Франції - 2,4 %, США - 2,75 %, Японії - 3 % .

Свідомо проводячи наступальну інноваційну стратегію, можна розвинути будь-яку технологію до світового рівня. Підприємствам нашої країни слід прагнути до розроблення прогресивних зразків обладнання, нових видів виробів, їх освоєння у виробництві, що дало б змогу динамізувахи розвиток економіки та розширити ринки збуту. Слід шукати опори в сильних, динамічних підприємствах і розвивати передусім ті  нововведення, за якими вони є лідерами і завдяки яким можна реалізувати найбільший обсяг доданої вартості.

У зв'язку з цим необхідно якнайшвидше провести технічну реконструкцію вітчизняних підприємств, результатом якої було б підвищення рівня якісного стану їхньої виробничої бази і досягнення такого рівня техніки і технології, котрий дав би змогу національним підприємствам випускати продукцію високої якості та забезпечити її конкурентоспроможність на світових ринках.

Економічна інновація, орієнтуючись на одержання додаткового прибутку, охоплює всі види діяльності разом із науковими винаходами, розробкою та реалізацією нововведень. Процес створення і використання промислового нововведення можна поділити на такі фази: фундаментальні  дослідження; прикладні дослідження; розробка інженерно-технічної документації та конструювання; створення дослідного зразка; експериментальне виробництво; технічна та організаційна підготовка виробництва; масове виробництво; збут. Щоб усі ці фази були взаємопов'язані та становили єдиний неперервний процес, необхідно створити відповідний господарський механізм, який міг би забезпечити перетворення інноваційної діяльності в реальний економічний процес.

Стосовно інноваційної діяльності, то цей процес слід розуміти як складну динамічну систему  взаємодії різних методів, факторів і органів управління, що займаються науковими дослідженнями, створенням нових видів продукції, удосконаленням обладнання і предметів праці, технологічних процесів і форм організації виробництва на основі найновіших досягнень науки, техніки і передового досвіду; плануванням, фінансуванням і координацією науково-технічного прогресу; удосконаленням економічних стимулів,  розробкою системи заходів, направлених на прискорення інтенсивного розвитку науково-техніччого прогресу; підвищення його соціально-економічної ефективності.

Для успішної реалізації інновацій необхідно врахувати наступні фактори : орієнтація на ринок; відповідність інновації меті організації; ефективна система відбору та оцінки проектів, і ефективне управління проектами і контроль; наявність в організації джерела творчих ідей; сприйнятливість  організації до нововведень.

Отже, гострота ситуації і близькість глибоких зрушень в українській економіці внаслідок посилення інтеграційних процесів з світовою і європейською торгонельно-економічними організаціями виступають важливим мотиваційним чинником для якнайшвидшого вирішення низки практичних завдань по активізації інноваційно-технологічної модернізації підприємств харчових галузей.

Надзвичайно низький рівень інноваційної діяльності в промисловості може бути успішно реалізована шляхом:

-   формування організаційних структур, відповідальних за модернізацію і прискорення інноваційного розвитку пріоритетних галузей ;

-   розроблення  галузевих  програм  інноваційного  розвитку,  а  також  інноваційних  проектів для підприємств, від функціонування яких значною мірою залежить економічна стабільність країни;

-   формування   системи   державно-протекціоністських   і   ринкових   регуляторів,   спрямованих   на забезпечення реалізації інноваційних програм.

Література:

1.Кучма Л.Д. Україна і стратегія розвитку "Стратегія сталого розвитку та структурно-інноваційної перебудови української економіки на період 2004-2005рр”// Урядоий  кур'єр, 2004,21 квітня, № 75.

2.Семів Л.К. Стратегія інноваційного розвитку держави та її вплив на людські ресурси // Регіона економіка. - 2004. - № 2. - С, 7-21.

3.Острий О.Г. Інноваційно-технологічна складова економічної безпеки// Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К., 2002. - Вип. 26.

4.Міжнародна економіка: Підручник // За ред. А.П. Румянцева. - К.: Знання-Прес, 2003.

5.Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. збірник. - К.: Держкомстат України, 2003. - 292 с.