РАДЯНСЬКІ САУ-ВИНИЩУВАЧІ ТАНКІВ ПЕРІОДУ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

„Історія”. 3. Історія науки і техніки.

Анісімов К. В.– кандидат історичних наук, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Кременчуцького інституту Дніпропетровського університету економіки та права (м. Кременчук)

радянські сау-винищувачі танків періоду Другої світової війни

Задум оснащувати ще небагаточисельні самохідні армійські установки (САУ) гартмати векокого калібру та руйнівної потужності виник на початку 30-х р.р. ХХ. ст. Вважалося, що вони вогнем артсистеми прокладали шлях крізь ворожі оборонні фортифікаційні споруди своїй пфхоті та танками. У Радянському союзі такі бойові гучсеничні машини почали проектувати у 1933 р., а у 1936 р. з’явилася СУ-14-І [1, Ф.4, Оп. 8, Д.17]. Її виконали на комбінованому шасі з елементами ходвої частини середнього танку важкого Т-35, на якому відкрито змонтували морську 152-мм гармату Б-10. І хоча 152-мм самохідні установки першої та другої модифікацій й брали участ у бойових діях у складі штурмових піхотних з’єднань РСЧА під час пропиву укріпленної «смуги Маннергейма» у ході радянсько-фінської війни 1939-1940 р.р. до серії СУ-14 не пішла. Це військові фахівці обґрунтували громіздськовістю машини – 50-65 т ваги, її тихохідністю (25 км/год) та слабкою маневровістю [2, 139].

За початком Великої Вітчизняної війни виникла необхідність у протитанкових самохідних засобах, оснащених гарматами великою потужності, які б не могли бути розташовані у компактних танкових баштах. У жовтні 1942 р., під час боїв під Сталінградом, вийшла постанова державного комітету оборони, що наказувала усього за 25 діб спроектувати та застосувати до виробництва потужну САУ, здатну вражати новий німецький важкий танк Рz. VI Ausf Н «Тигр» [3, 87].

Вищозначена проблематика є актуальною з точки зору теоретико-сцентифічного підходу, так як вона торкається малодослідженої вітчизняної історіографією проблеми. З позицій практичної актуальності дана тема можлива бути корисною під час реформування збройних сил України. Головним завданням роботи є подання комплексного аналізу процесу появи у бронетанкових військах Червоної Армії періоду Другої світової війни винищувачів танків – самохідних артилерійських установок.

Метою праці виступає розкриття теми «Радянські САУ-винищувачі танків періоду Другої світової війни».

Завдання створення протитанкової САУ надали евакуйованому на Урал конструкторському бюро Кіровського заводу з Ленінграду. За виконанням наказу спостерігали нарком озброєння Д. Ф. Устінов, конструктори артилерійських систем Ф.Ф. Петров та важких танків М.Л. Духов, загальне керівництво роботами запроваджував Л.С. Троянов, який займається самохідками ще з 30-х р.р. Завдання виявилося важливим – на базі танка необхідно було змонтувати потужну гармату та забезпечити ефективну роботу екіпажу. Гармату обрали у вигляді 152-мм гаубиці-гармати МЛ-20 з дулом довжиною 28,8 калібрів, поршневим затвором та роздільним заряджанням. Ходову частину запозичили у важкого танка КВ-1С (скоростной (рус.) – швидкісний), випущеного у 1942 р.

На нашу думку, те, що на СУ-152 застосували серійну польову гармату, дозволило у строк виконати завдання Державного комітету оборони.

Бойове хрещення СУ-152 отримали у липні 1943 р. у битві на Курській дузі, де німці вперше масово застосували важкі танки Рz. VI Ausf Н «Тигр» та середні Рz. V «Пантера», а також штурмові гармати «Фердинанд», «Насхорн», «Брумбер». Тоді, у бою під Прохорівською екіпажі одного з радянських самохідних полків знищили два десятки «Тигрів», «Пантер», «Фердинандів», [2, 192].

Ефект застосування проти танків 152-мм снарядів був вражаючий: вони, якщо не пробивали, то проламували броню німецьких машин, зривали з них башти. Якщо ж броня залишалася цілою, після потужного удару техніка та екіпажи надовго, а іноді назавжди, виходили з ладу. Червоноармійці з повагою прозвали нові самохідки «Звіробоями». Хоча, з таким же успіхом їхні снаряди вражали доти, дзоти, укріпленні будівлі та фортифікаційні споруди.

Загалом Діючій армії передавали 620 «Звіробоїв» [1, Ф. 4, Оп. 8, Д. 17]. У 1943 р. розпочалося виробництво покращеного важкого танку ІС («Йосиф Сталін»), на базі якого створили ІСУ-152 та ІСУ-152С, оснащенні Полевими гарматами вказаного у позначенні калібру. Але армії необхідні були й більш потужні установки. Їх виготовили у 1944 р. на челябинському Кіровоградському заводі на базі модернізованого ІС-2 [2, 86]. У бронерубці розташували ту ж саму артсистему МЛ-20С, але з дулом довжиною 29,6 калібрів, дещо змістивши її до правого борту. У бойовому відсіці розміщували не лише боєкомплект, але й баки для палива та масла. Як і на попередніх САУ-СУ-85, СУ-122, СУ-100, СУ-76 – екіпаж вів вогонь під час коротких зупинок.

Підводячи підсумок, зазначимо, що СУ-152 та ІСУ-152 об’єктивно вважалися найпотужнішими у світі серійними самохідними артилерійськими установками. За швидкістю, маневріністю, всюдихідністю, запасом ходу вони майже на поступалися базовим танкам, а тому були взмозі супроводжувати стрілецькі та бронетанкові підрозділи на полі бою, вказуючи їм підтримку «вогнем та гусеницями».

Додатки

1. Российский Государственный военный архив (м. Москва, РФ). Ф.4, Оп.8, Д.17.

2. Шмелев И.П. Танки в бою. М., 1985.

3. Мостовенко В.Д. Танки. М., 1957.

4. Fletcher D.Tiger. London, 1986.

5. Chamberlain P., Doyle H.L. Encyclopedia of German Tanks of World War Two. New York, 1978.

6. Guderian H.Erinnerungen eines Soldaten. Munchen, 1952.

7. Mellenthin F.W. Panzer Battles. Cassel, 1956.

8. Schneider W. Der Konigstiger. Dorheim, 1988.

9. Spielberger W.J. Die Panzerkampfwagen Panther und seine Abarten. Stuttgart, 1978.